Пристрасті після Олімпіади в Лондоні ще не вщухли, а хмельницький тренер Михайло Мацьоха (на фото) вже має серйозні наміри на наступну. Здавалося, що після такої тривалої підготовки до найважливіших змагань чотириріччя та золотого тріумфу його вихованця, важкоатлета Олексія Торохтія (на фото) тренер заслужив трохи відпочинку. Але у відпустку він не поспішає, бо, зізнається, на улюбленій роботі цілий рік, як у відпустці…
Пристрасті після Олімпіади в Лондоні ще не вщухли, а хмельницький тренер Михайло Мацьоха (на фото) вже має серйозні наміри на наступну. Здавалося, що після такої тривалої підготовки до найважливіших змагань чотириріччя та золотого тріумфу його вихованця, важкоатлета Олексія Торохтія (на фото) тренер заслужив трохи відпочинку. Але у відпустку він не поспішає, бо, зізнається, на улюбленій роботі цілий рік, як у відпустці…
— Михайле Марковичу, у вас другий олімпійський чемпіон. Як почуваєтеся?
— Щасливим за Олексія. Для мене ніколи не було великої різниці між сріблом і бронзою, тому мета була лише перемагати. Зізнаюся, золото Льоші вибило мене з колії. Я пережив чотири Олімпіади, але ось так від емоцій розривало лише двічі. Перший раз у 1996 році в Атланті. Тоді хлопці постаралися, що в мене аж земля тікала з-під ніг: Тимур Таймазов став чемпіоном, Денис Готфрід — бронзовим призером. Коли Торохтій підняв переможних 412 кг, тримати радість у собі також не було ні сили, ні бажання.
— Перед стартом переживання були якісь особливі?
— За понад сорок років тренерської праці я так і не розучився хвилюватися. Не важливо, чи це чемпіонат України, чи світу: коли чекаєш від свого спортсмена результату, переживання — це природно. Немає емоцій тільки в мертвих (сміється — прим. авт.).
Перед Олімпіадою сталося непередбачуване: за два тижні до вильоту в Лондон Льоша надірвав меніск. Ми обоє розуміли, що травма може все зірвати. І якби не пошкоджене коліно, можливо, різниця між першим і другим місцями була б не в один кілограм.
— Після перемоги Олексій зізнався, що чотири роки тому хотів кинути спорт.
— На Олімпіаді в Пекіні він став 12-им. З грішми було скрутно, тому хлопець справді ледь не попрощався з важкою атлетикою. Але в 2009 році його під своє крило взяв спортивний клуб “Епіцентр”. Ось так спільними зусиллями ми зберегли майбутнього олімпійського чемпіона. Зараз він веде подвійний залік за Харківську та нашу області.
— Не ображає, що вашого підопічного зазвичай представляють лише харківським атлетом?
— Льоша міг би заробляти бали тільки за Хмельниччину, але спільними зусиллями спортсмена виховувати набагато легше. Тут оформили харчування, там — зарплату і невже це так принципово?
— Але ж до олімпійського золота він доріс саме у ваших руках. Отже, він — наш…
— Часом мені натякають, що я взяв Олексія вже сформованим спортсменом і з цим не сперечаюся. Справді, не кожному тренеру пощастить знайти такого самородка, як Торохтій. Але якщо є хороший верстат, то має бути і хороший слюсар, а ще — міцна матеріальна база. Без неї навіть тандем хорошого фахівця і талановитого спортсмена здатний не набагато.
— Після такої тривалої олімпійської підготовки, певно, хочеться відпочити?
— За останні кілька місяців вдома бував нечасто: набереться від сили тиждень. Радий нарешті повернутися в Хмельницький: після тривалих зборів у рідному залі завжди відпочиваю душею і тілом. А у відпустку не хочеться, бо на улюбленій роботі цілий рік, як у відпустці. Можливо, кілька разів з’їжджу на дачу. Ось і весь відпочинок.
— У цьому році ви святкуватимете ювілей — 70-річчя. Про пенсію ще не думаєте?
— Яка пенсія, коли в залі підростають талановиті і перспективні хлопці?! Кілька днів тому з чемпіонату України серед молоді до 23 років збірна області привезла чотири медалі. Ці штангісти — наша надія на наступну Олімпіаду. Майже впевнений, що в Ріо-де-Жайнеро змагатиметься вже не один хмельницький важкоатлет. Потроху після операції відновлюється Юра Чікіда, який мав ліцензію в Лондон, але через травму мусив відмовитися від поїздки. За чотири роки до старших підтягнуться молодші. Словом, плани на Бразилію в нас серйозні.
Ольга Цимбалюк