Погляд іззовні на події в Україні, очевидно, об’єктивніший, ніж оцінка ситуації в середині держави, насамперед нинішньою владою, яка постійно трубить про власний “професіоналізм”, що забезпечує “стабілізацію” і “покращення”.
Погляд іззовні на події в Україні, очевидно, об’єктивніший, ніж оцінка ситуації в середині держави, насамперед нинішньою владою, яка постійно трубить про власний “професіоналізм”, що забезпечує “стабілізацію” і “покращення”.
Яку стабільність країні несуть мовні нововведення нинішніх “професіоналів”? Так, російська “Независимая газета” пише, що Україні загрожує хвиля міжрегіональної і міжетнічної нетерпимості, яка може вийти на рівень “політичного цунамі”. Німецька Neue Zürcher Zeitung у своїй редакційній статті “Мова і політичний розрахунок” вважає, що задля стабільності України як держави не можна підривати її фундаменту, яким є українська національна ідентичність, і українська мова як елемент цієї ідентичності: “Мовний закон Януковича може принести йому короткострокову політичну вигоду, але у довгостроковій перспективі веде до розпаду фундаменту держави. …Право на звертання до органів влади мовою власної меншини відповідає західним стандартам, коли йдеться про такі меншини, як татари чи угорці, але не коли йдеться про росіян. …Російській мові нічого не загрожує, і вона не потребує захисту, навіть якщо російськомовним прибічникам нового закону здається, що їх дискримінують”.
Прикриваючись документом “Європейська хартія регіональних мов або мов меншин” та посилаючись на висновок Венеціанської комісії стосовно проекту закону “Про засади державної мовної політики”, Партія регіонів досягла бажаної мети: примусила суспільство жити за своїми правилами. Примусила, незважаючи на те, що ці правила дуже далекі і від конституційних норм, і від норм моралі. Бо чи можна назвати конституційним той спосіб, у який був 3 липня цього року прийнятий (читай — протягнутий) мовний законопроект? Чи має хоча б натяк на мораль сам процес голосування за цей документ? І якої оцінки можуть заслуговувати висловлювання з боку “професіоналів”-нардепів від Партії регіонів про “кошенят”, “ідіотів” і т.п. на адресу чи то опозиції, чи то взагалі народу?
Стосовно ж висновку Венеціанської комісії, то лукавство авторів закону, котрі запевняли громадськість у повному узгодженні законопроекту з цією європейською структурою, є очевидним. Адже багато зауважень комісії не враховано!
За обережною фразою висновку Венеціанської комісії стосовно сумнівності дотримання конституційної норми про єдину державну мову, якою є українська, стоїть реальна невідповідність окремих статей закону Ківалова-Колесніченка Конституції України. Крім того, окремі статті закону не відповідають одна одній.
Невже пан Ківалов, який вважає себе неабияким професіоналом в юриспруденції, не помітив цієї елементарної невідповідності? І це лише один приклад із багатьох помилок і невідповідностей, виявлених у законопроекті членами профільного комітету ВР та науковими експертами. Але зауваження комітету, всупереч Регламенту Верховної Ради України, так і не були розглянуті, позаяк парламентська більшість давно живе не за законами країни, а за власними правилами.
Ці правила, як виявилося (підтвердилося), є прийнятними й для перших осіб держави, котрі підписали нелегітимний, неконституційний, антидержавний документ. Підписали попри численні акції протесту і голодування громадян, попри звернення представників різних верств населення з проханням не підписувати цей закон, який несе загрозу єдності українського суспільства і державі Україна.
Закон цей, вочевидь, є тією точкою відліку, з якої має початися стрімке зростання політичної свідомості українців, незалежно від їхнього етнічного походження. Бо що може забезпечувати єдність будь-якої спільноти у першу чергу? За простою людською логікою — розуміння один одного шляхом використання однієї спільної мови. І якщо ця спільнота вирішила будувати свою власну державу, то ця мова має стати знаряддям спілкування в середині цієї держави між різними етнічними групами та державними структурами, тобто набути статус державної. Якою ж має бути мова в державі Україна, яка б стала таким знаряддям? За тією ж простою логікою — лише українська.
Це — ази науки про будівництво держави. Та ті особи, котрі розробили і прийняли мовний закон, про ці ази знати не бажають. Як і давно не бажають знати про неприпустимість порушення Конституції України, будуючи в середині держави із назвою “Україна” власну, “регіональну”, державу зі своїми власними правилами-”понятіями”.
Чи довго протримається такий паразит в організмі українського суспільства — паразит, котрий обезкровлює народ, який після кількох сотень років підпорядкування іншим, нарешті відчув себе політично незалежним і самостійним? Скільки ще він, цей безкультурний, нахабно-агресивний та неукраїнський “доважок”, який у будь-який спосіб намагається зруйнувати спільноту, який двадцять років тому прийняла рішення будувати нове життя, буде тримати всіх нас у напрузі? Чи маємо право давати змогу керувати собою тим, хто постійно нас обманює, обіцяючи “золоті гори”, та плює на Конституцію відтак і на український народ?
Як свідчать усі попередні двадцять років, влада працює переважно на себе, породивши такого монстра, як олігархію, а з нею — корупцію і тотальну безвідповідальність. Все це дало можливість антиукраїнським і антидержавним силам проявитися і розпочати наступальні дії. Російсько-імперський шовінізм під різними вивісками — чи то ідеї “російського миру”, чи то закону про регіональні мови — має за мету здолати одну з основ української державності, якою є мова. Закон “Про засади державної мовної політики” в теперішній його редакції направлений на руйнацію цієї основи, а той спосіб, у який він був прийнятий у Верховній Раді, доводить: антиукраїнські сили у владних структурах знахабніли до безтями і нині становлять реальну небезпеку для держави. Про це свідчать також прямі заяви окремих представників нинішньої влади. Так, заступник фракції Партії регіонів М.Чечетов повідомив про те, що регіонали не бачать необхідності надавати статус регіонального жодній мові національних меншин, окрім російської. А розробники цього “недозакону” разом із головою парламентської фракції Партії регіонів О.Єфремовим впевнено ведуть мову про те, що “в новой Конституции должны быть два государственных языка — украинский и российский”.
Тож нинішня влада вже цілком відкрито оголосили свою головну мету, яка нічого спільного не має ні з утвердженням єдиної державної мови, яка є основою і державності, й ідентичності держави, ні зі збереженням мов меншин. Наша держава — у небезпеці. “Руїну подолано!” — запевняє нас влада в рекламних роликах. Та насправді руїна готується і готується цією ж владою. Ми — за крок від втрати української державності. Саме тому Народний комітет захисту України, до якого входять відомі українські письменники та громадські діячі, розповсюдив заяву у зв’язку з підписанням Президентом “мовного” закону Ківалова-Колесніченка. Назвавши ідеологію режиму Януковича “потворним гібридом московського шовінізму, олігархічного капіталізму й тюремного совєтського комунізму”, автори заяви закликають всіх мислячих українців, студентську молодь, усі опозиційні сили до об’єднання.
Цією заявою українська еліта — еліта справжня, патріотична, далекоглядна оголосила війну псевдоеліті — агресивній, безкультурній, бездуховній. Тій “еліті”, яка штучно створювалась під впливом політичних віянь, фінансових течій і боїв за посади, котра живе сьогоднішнім днем, вирішуючи лише власні мізерні проблеми, породжені мізерним внутрішнім світом. Громадяни України, незалежно від етнічного походження, суспільного статусу, віку, релігійних поглядів, мають прислухатися до закликів тих, хто здатен не лише розрізнити справедливість і несправедливість, а й організувати боротьбу за життя Української держави.
Любов Чуб