Суїцидальні нахили, а якщо простіше, потяг до самогубства, як відомо, лікарі відносять до аномальних психіатричних відхилень у людей різного віку з нестійкою психікою.
Суїцидальні нахили, а якщо простіше, потяг до самогубства, як відомо, лікарі відносять до аномальних психіатричних відхилень у людей різного віку з нестійкою психікою.
Відомо, що церква гостро засуджує подібні випадки, а наше сучасне суспільство ніяк не може виробити єдиного погляду навіть на явище евтаназії у випадку з невиліковними хворими, які усвідомлено просять припинити їм муки більш цивілізованим шляхом, аніж суїцид. Хоча взагалі, що ми знаємо про життя і смерть, якщо людська душа — це такі сутінки, що нам самим важко деколи розібратися з собою, не кажучи про те, щоб давати оцінки комусь з тих, хто наважився на подібний, як для нас, фатальний крок…
Та нині я веду мову про суспільні суїцидальні патології, бо, здається, такий діагноз не менше підходить, принаймні, до частини українців. Дуже влучно і не лише наша геніальна поетеса Ліна Костенко називає українську націю постгеноцидною, зважаючи на те, який фатальний вплив на неї мали Голодомор, комуністичні репресії та загалом роки комуністичного все-владдя, мартиролог злочинам яких досі ще до кінця не складений. Та нині, все більше приглядаючись до того, наскільки глибоко в багатьох українців сидить комуністична інфекція, вже я схильний до того, аби вслід за відомим психіатром, колишнім політв’язнем Семеном Глузманом говорити і про суїцидальний діагноз частині нашої нації.
І справа тут не в тому, що на цих парламентських виборах по-новому “світяться” компартійці, які вирішили перебрати на себе частину електорату регіоналів на Великій Україні, де партія влади явно здала позиції. Тут у мене завжди у пам’яті вислів одного поважного ветерана-комуніста, який на моє жартівливе запитання про те, як він, ідейний комуніст, прийшов на мітинг Віктора Януковича, не менш гостро мені відповів: “А какая между нами разница?” Те, що подібні комуністи чітко ідентифікують регіоналів, як споріднену політичну силу, не дивує. Інше питання, наскільки комфортно психологічно вони себе чують, перебуваючи у стані партії олігархічних кланів? Хоча у цьому конкретному випадку маємо справу з високооплачуваним пенсіонером, колишнім номенклатурником, який поділяє, найперше, програмні установки двох цих партій — наступ на все українське, союз з Росією, входження у Євразійський союз і т.п. Але ж ця “біла кістка” колишньої компартійної та військової номенклатури нічого спільного за рівнем життя не має з тими українцями, які нині бідують і все одно живуть ілюзіями про комуністичне минуле.
Зрозуміло, я не буду перечислювати тут усі злодіяння комуністів на нашій землі чи у нашому місті та краї зокрема, що, взагалі, було б неможливо у форматі цього есею. Ну, от хоча б мої критики прочитали уважно дві документальні книги письменника Петра Маліша “Розгул червоного диявола”, де осмислено наш місцевий матеріал, чи, бодай, погортали скурпульозно історію свого родоводу, щоб ще раз для себе знайти неспростовані докази того, яким вселенським злом для України був насаджений нам комуністичний режим. Але тоді виникає слушне запитання: звідки у наших людях ця аномальна ностальгія за комуністичним минулим, Сталіним, чому по всіх усюдах і досі стоять пам’ятники Іллічу, іншим його поплічникам, а топоніміка наших населених пунктів і на двадцять першому році незалежності переповнена комуністичними символами? Чи це не ознаки загальнонаціонального суїцидального рефлексу безсловесного раба у частини виборців, які звикли навіть на підсвідомому рівні до знущання, тортур і які, як славнозвісний пес Павлова, що виділяв слину при вигляді їжі, а у нашому випадку вже під час виборів голосують за тих, хто уособлюється в їх збаламученій уяві з тими комуністичними вождями-катами, які нищили їх батьків, дідів, наш народ? От і виходить, що якраз під час виборів подібні суїцидальні патології у частини нашої нації загострюються, а ті виборці, хто слабують ними, майже рефлекторно голосують за нинішніх провідників цих антилюдських ідей, які засуджені цивілізованим світом на рівні нацизму. А як інакше, аніж схильністю до суїциду, діагностувати виборчі симпатії цих людей?