Останні події у міській раді викликали широкий резонанс серед хмельничан: з різними оцінками, емоціями, висновками. Чимало безпосередніх учасників цих подій, а саме депутатів міської та обласної рад, виступили з власними коментарями про них на сторінках “Проскурова”. Як продовження цієї теми, ми вирішили звернутися до найстаршого і найдосвідченішого депутата міської ради, почесного громадянина міста Івана Бухала.
Останні події у міській раді викликали широкий резонанс серед хмельничан: з різними оцінками, емоціями, висновками. Чимало безпосередніх учасників цих подій, а саме депутатів міської та обласної рад, виступили з власними коментарями про них на сторінках “Проскурова”. Як продовження цієї теми, ми вирішили звернутися до найстаршого і найдосвідченішого депутата міської ради, почесного громадянина міста Івана Бухала.
— Іване Васильовичу, на вашій багатій пам’яті депутата і посадовця чи були в місті випадки зриву сесійного засідання міської ради?
— В історії міської ради це сталося вперше. У радянські часи такого просто не могло бути, за часи незалежності нашої держави також не було подібних прецедентів, хоча суспільних вибухів, які відгукувались у депутатському корпусі, вистачало. Технології такого роду прийшли до нас ззовні, вони йдуть від тих, хто насправді не бажає добра людям, а на меті має власні інтереси — “шкурні”, як кажуть у народі.
Що означає: геть секретаря міської ради, геть ще когось з посадовців? Можливо, і є доцільність якихось кадрових змін, але це не робиться на емоціях, потрібні достовірна інформація, факти дійсних порушень, переконлива аргументація. Навіть злочинцям рубали голову лише після суду і слідства. Питання щодо секретаря міської ради виникло ще на засіданні колегії міськради напередодні сесії й регламент ради дозволяв розглянути його в сесійній залі. Так і потрібно було робити, наприклад, у “різному”.
А що вийшло? Зірвали сесію, результатів якої чекали тисячі людей. Зле зробили для всієї громади міста! Це не є політикою Партії регіонів чи Президента, чи політичної сили, яка поважає себе і своїх виборців.
— Але ж, скажімо, група “За добробут хмельничан!”, яка власне ініціювала це питання, позиціонує себе поза політикою, від політичного підгрунтя відхрещувались і депутати-регіонали…
— Що таке “За добробут хмельничан!”, чому раптом виникла ця група? Люди в місті запитують: а вони що раніше були не за добробут хмельничан? Ці депутати чому вибули з фракції ВО “Батьківщина” і з цієї партії? Через те, що декому не дали приватизувати земельну ділянку без конкурсу чи привабливе приміщення комунальної власності для свого бізнесу? Депутат повинен бути морально відповідальним перед тією партією, за списком якої був обраний чи з допомогою якої переміг на виборчому окрузі. Виходячи з фракції, поклади і свій мандат! А свою позицію, якщо вона є, можна і треба відстоювати й протистояти будь-якому тиску.
— Ви прихильник жорсткої фракційної дисципліни?
— Я виступаю за депутатську дисципліну, а не за анархію зі “шкурними” інтересами чи заполітизовану фракційність. Не сприймаю, коли радіють загибелі Чорновола чи аплодують смерті Кушнарьова. Особисто ніколи не був слухняним “кнопкодавом”, а завжди мав і маю свою думку, за якою й голосую на сесіях.
Політична фракційність потрібна, мабуть, лише у Верховній Раді, а нам треба думати про інше. У наших міської та обласної рад особливий статус: Хмельниччина знаходиться між західною і східною частинами України, отож самою географією нам належить бути з’єднуючим містом, дбати про це, а не воювати один з одним. Краще було б поїхати на Донбас, ближче познайомитися з його життям і людьми, поважаючи їхній вибір, а не ставати проти нього. Треба чітко розуміти, що Батьківщина не може існувати без регіонів, а регіони не можуть бути без Батьківщини. Доки цього не усвідомимо, і надалі воюватимемо з привидами. Всім нам треба очиститись і об’єднатися заради України.
— Отже, у цьому контексті ви й підтримали як голова постійної комісії з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього природного сере-довища іншу ініціативу колег з групи “За добробут хмельничан!” вивчити ситуацію в парку імені М.Чекмана?
— Я її підтримав, але вважаю, що треба дивитися далі свого носа, не поверхово: щось там побудували неправильно, а визначаючи головну проблему. А вона є. Ця проблема і парків, і загалом зелених зон міста. Прикро, що свого часу ми здали позиції Генерального плану міста саме щодо цих зон. Між тим у місті мало бути побудовано 12 парків відпочинку — в усіх мікрорайонах. Генплан розробляли фахівці, а вони дивилися на 50 років уперед, як це повинна була б робити і влада. А що маємо сьогодні? Чому забудовується зона заплави Південного Бугу, де мав бути парк, а не квартал на розі Подільської та Свободи, де люди бідкаються у старих будинках? Чому під забудову передаються інші вільні площі, де мали бути парки, зони відпочинку? Це почалось давно і цьому треба покласти край.
Щодо парку імені М.Чекмана, тут є своя, локальна проблема. Але не через “генделики”, з якими теж потрібно наводити порядок, а через те, що цей парк поступово гине. Що там діється з водними каналами? Вода в них гниє, вони не очищуються. Але ж для цього були передбачені спеціальні гідроспоруди — шандори, якими регулювались водні потоки. Чому вони не діють? А дерева, зелені насадження, вони хіба оновлюються? Колись над цим працювало все місто, дерева в парку садили державні діячі, молодь — недарма парк сторожили і досі називають Комсомольським.
У людей серце болить, коли вони бачать, що сталося з металевими композиціями дитячого містечка в парку. Вони занесені до каталогу ЮНЕСКО як витвір мистецтва, а нині іржавіють, руйнуються… Ми у дітей свято відібрали!
А хто зараз пам’ятає, що Хмельницький був містом троянд? Колись курортному Хмільнику навіть подарували 100 тисяч кущів троянд! У нас вирощували плантації сріблястих ялинок — де все поділось? А хіба не ганьба, що дерен для композиції “Віра Надія Любов” довелось везти аж з Києва?
— Вину за все можна покласти на — час, владу, економічну скруту?..
— Винного знайти легше всього, особливо, коли себе особисто відокремлюєш. Совістю потрібно керуватися і розумом. Владу звинувачувати простіше, але чи це справедливо? Нам, депутатам, потрібно всіляко підтримувати свій виконавчий орган, а не розмазувати його між фракціями. Це двигун міста, а двигун не можна гальмувати так, щоб він взагалі не їхав. Натомість, щоб добре “їхати”, владі потрібно навчитися слухати людей. Відтак є потреба у регулярних громадських слуханнях на рівні вулиці, кварталу, мікрорайону. Але не заради “галочки”, а щоб гідно виконувати вимоги людей, а небайдужих до життєдіяльності міста у нас багато. Не декларувати себе “за добробут”, а хоча б не заважати цього робити іншим, як це сталося на минулій сесії, яка не відбулась…
Підготував Володимир Разуваєв