Закінчилася вже сьома акція Всеукраїнського благодійного фонду “Серце до серця”, яка тривала в Україні з 16 квітня до 6 травня. Її метою був збір коштів для закупівлі індивідуальних інсулінових помп для дітей, хворих на цукровий діабет. Порадувало те, що багато людей добровільно погодилися бути волонтерами. Вихованці гуртка “Юний журналіст” вже четвертий рік поспіль беруть активну участь у цій доброчинній справі. Дівчатка, незважаючи на підготовку до екзаменів та випускних, з ранку до вечора пропонували хмельничанам приєднатися до цієї шляхетної справи. З кожним роком кількість коштів, зібраних і зданих у банк юнкорами, росте. Цього року ми перестрибнули п’ятитисячну межу і сподіваємося, що звання “кращий волонтер області”, який у минулому році отримала наша Вікторія Таран, цьогоріч знову потрапить у наш колектив.
Закінчилася вже сьома акція Всеукраїнського благодійного фонду “Серце до серця”, яка тривала в Україні з 16 квітня до 6 травня. Її метою був збір коштів для закупівлі індивідуальних інсулінових помп для дітей, хворих на цукровий діабет. Порадувало те, що багато людей добровільно погодилися бути волонтерами. Вихованці гуртка “Юний журналіст” вже четвертий рік поспіль беруть активну участь у цій доброчинній справі. Дівчатка, незважаючи на підготовку до екзаменів та випускних, з ранку до вечора пропонували хмельничанам приєднатися до цієї шляхетної справи. З кожним роком кількість коштів, зібраних і зданих у банк юнкорами, росте. Цього року ми перестрибнули п’ятитисячну межу і сподіваємося, що звання “кращий волонтер області”, який у минулому році отримала наша Вікторія Таран, цьогоріч знову потрапить у наш колектив.
А поки підбивають підсумки, ми поділимося з читачами своїми враженнями від участі в акції.
Інна Горбовцова:
— За час акції було багато як позитивних, так і негативних емоцій, бо не всі люди ще до кінця розуміють, наскільки важливою є ця акція. Одні з радістю вислуховували нас, посміхались та приєднувались до акції, а інші злим поглядом просили нас іти далі і не турбувати їх більше. Але знаєте, така реакція сумлінних волонтерів не лякає. Ми не зупинялись і далі шукали чуйних людей.
Як ви, мабуть, знаєте: акція “Серце до серця” прийшла до нас з Польщі. Мені найбільше подобається те, що у Польщі в цій акції беруть участь усі: від президента до пересічного поляка. І напевно, саме тому вони збирають по 1,5 млн. євро. Впевнена, якщо ми всі об’єднаємося, то зможемо допомогти не тільки дітям, хворим на цукровий діабет, але й іншим категоріям, які також гостро потребують цієї допомоги.
Хочу висловити щиру подяку всім-всім — волонтерам, координаторам, небайдужим хмельничанам. Дякуємо, що допомогли маленьким мешканцям Хмельниччини отримати дороговартісне медичне обладнання, яке полегшить їх життя.
Ніна Міноцька:
— Акція просто супер! Було дуже багато позитивних моментів! Але хочу сказати, що насправді гроші збирати не так важко фізично, як морально, адже велика кількість людей, на жаль, ставиться до чужого горя байдуже або ж з недовірою до волонтерів. Хотілося б, щоб на наступний рік про акцію знало більше хмельничан, щоб ми змогли назбирати ще більше коштів для хворих дітей, яким дійсно необхідна допомога. Давайте ставитися з розумінням одне до одного, бо так ми зможемо врятувати ще не одне життя.
Катерина Уманець:
— “Серце до серця” — чудова акція з благородною метою. Цьогоріч я вперше долучилася до “руху добрих червоних сердець” і за три тижні набралася незабутнього досвіду та емоцій. Приємних та не дуже. Звісно, я рада, що Всеукраїнський благодійний фонд “Серце до серця” дає можливість українцям побути в ролі чарівників. Подарувати хворим малюкам надію на одужання — означає створити диво, зробити благородну справу в ім’я світлого майбутнього. Але проблема в тому, що не всі бажають приміряти на себе вбрання мага-добродія. Що це — викликана жорстоким сьогоденням недовіра чи просто жадібність? Деякі перехожі ображено морщилися, мовляв, зовсім молодь знахабніла, чесних людей обкрадають, і чимдуж бігли геть від “малолітніх грабіжників з жовтими скриньками”. Інші ж, запевняючи, що хотіли б допомогти малюкам, але не мають з собою ні копійки, прямували до кіоску за черговою банкою пива. “Що ж, це їх право, — щоразу повторювала моя маленька помічниця Оля, — ми ж не можемо нікого змусити, це благодійна справа”. Але хіба це не справа честі кожного громадянина: допомогти врятувати життя маленького співвітчизника? У правильному суспільстві люди повинні відчувати гордість за зроблену добру справу, а не жалкувати за “втраченою” гривнею. Адже жодна копійка не загубиться, усі кошти пі-дуть на допомогу хворим дітям. Тому навіть найменший внесок допоможе зробити велику справу. Варто лише згуртуватися всім українцям і повірити в магічну силу Добра!
Всі волонтери щиро дякують небайдужим хмельничанам за участь.
Вихованці гуртка “Юний журналіст”