Часто, їдучи в маршрутці, починаєш мимоволі прислухатися до того, що лине з радіоприймача водія. Так було і того вечора. Від думок мене відірвав бадьорий голос радіоведучого, який урочисто мовив: “У Хмельницькому неймовірна подія! 15-те ювілейне супермен-шоу “Аполлон-2012” запрошує 7 березня о 18.30 в обласну філармонію. Феєрія конкурсів та яскравих артистів чекає на вас!”
Часто, їдучи в маршрутці, починаєш мимоволі прислухатися до того, що лине з радіоприймача водія. Так було і того вечора. Від думок мене відірвав бадьорий голос радіоведучого, який урочисто мовив: “У Хмельницькому неймовірна подія! 15-те ювілейне супермен-шоу “Аполлон-2012” запрошує 7 березня о 18.30 в обласну філармонію. Феєрія конкурсів та яскравих артистів чекає на вас!”
Навколо “Аполлона” часто кружляють досить пікантні чутки. Оповите блакитною таємницею закулісне життя шоу сумнівної краси зацікавило і мене. Аби з’ясувати, що ж насправді ховається під назвою “супермен-шоу”, в умовлений час я вже заходила до зали філармонії. І ще не знала, скільки несподіваних малоприємних сюрпризів чекає на мене від, здавалося б, звичайного конкурсу чоловічої краси. Щойно я увійшла до затишного приміщення, що цього вечора мало стати місцем проведення цього шоу, побачила багато діток (теж прийшли подивитися на “красивих дядечок”). Діти тримали у руках кольорові прямокутники: як з’ясувалося, це були візитки, весело сміялися, показуючи одне одному картинки з цих самих карток. Відшукавши своє місце, я знайшла на своєму стільці таку ж двосторонню візитну картку. З одного боку рекламувалася віп-сауна, картинка з іншого боку, якою власне так тішилася малеча, зображувала плюшеву свинку в нижній білизні з підписом “найкращий стриптиз від місіс Піггі”.
Ось вимикається світло, діти відволікаються від своїх “трофеїв” і на сцену під пафосно-урочисту музику виходять конкурсанти, претенденти на звання “Аполлон-2012”. Бачимо, хлопчики занадто захопились ідеєю передати дух Давньої Греції, тому не вважали за потрібне одягнутися. З якимось надмірним ентузіазмом увійшовши в роль стародавніх богів, вони, прикривши клаптиками тканини “грішне місце” та начепивши крила, походжали сценою, немов вершиною Олімпу. Це, до речі, і був перший конкурс. Не знаю, що оцінювало журі: кількість “кубиків”, ступінь “шоколадності” засмаги чи розміри прикриваючої тканини, але зал просто вибухав оплесками та захопленими вигуками. Особливо втішалися оголеними “Аполлонами”, звісно, жінки, та, як не прикро, діти. Та навіть після того, як псевдоянголи покинули сцену, глядачам сумувати не довелось. Адже на сцену вийшла наша недавня знайома — місіс Піггі — велика плюшева свиня (не можу назвати її свинкою або хрюшкою, бо те, що вона робила на сцені перед дітьми, — не що інше, як справжнє свинство). Відверто заграючи до ведучого шоу, вона продемонструвала всі тонкощі “свинячого стриптизу”. Сумно, що серед лавини реготу, яка просто-таки накрила зал, найвиразніше чувся саме дитячий сміх.
Наступний конкурс — “Візитка” трохи розчарував представниць прекрасної статі, адже, зрозумівши, що сцена філармонії — не вершина славетної гори, а надворі ХХІ століття, хлопці одягнулися. Промови були підготовлені добре, конкурсанти справили враження культурних інтелігентних людей, але остаточно це перекреслили у своїх наступних виступах.
У перервах між конкурсами публіку розважали танцювальні колективи, музиканти та співаки. Вразив танцювальний номер дівчат, мереживні спіднички яких, м’яко кажучи, не прикривали спідню білизну. Та юних танцівниць, видно, це анітрохи не хвилювало: їхні відверті вихиляси та певною мірою вульгарні рухи дають привід задуматися, чи не виховуємо ми таким чином майбутніх “нічних метеликів”?
Наступним більш-менш пристойним був конкурс талантів. Як виявилося, сучасні “Аполлони” ще й співають та грають на музичних інструментах, пишуть вірші, танцюють. І все це під прапором добра, моралі та честі. Маю сумнів щодо правдивості таких “гуманістичних” поглядів — з огляду на все, що вже було показане на цій сцені, та те, що ще чекає, аби завдати удар по тендітній психіці присутніх у залі дітей. А от те, що нинішня молодь, крім “сидіння” “В контакті”, ще має купу способів марнувати час, довів усім один з конкурсантів, продемонструвавши своє вміння надувати та лопати медичні грілки. Просто на сцені він намагався побити світовий рекорд. З боку, м’яко кажучи, — видовище не з приємних. Було видно, як йому складно, адже з такою силою, яку варто прикласти для цієї, як на мене, безглуздої справи, можна було б накачати автомобільну шину. Отож цього хлопця дійсно дуже вигідно тримати у багажнику автомобіля, якщо у вас немає насоса.
У програмі немає інтелектуального конкурсу. Видно, на думку організаторів, інтелект для сучасного чоловіка взагалі не має ніякого значення.
Та завдяки всім попереднім конкурсам ми краще познайомилися з кожним претендентом на звання “Аполлон-2012”, але остаточно визначитися з симпатіями та навпаки допоміг конкурс “Справжні чоловічі професії”. Ось тут хлопці дійсно проявили себе, показали свій характер, біцепси та не тільки. Саме презентації справжньої чоловічої професії добряче заплямували характеристику конкурсантів. Яка ж робота, на думку сучасних “Аполлонів”, є достойною нащадків давньогрецьких героїв? Хлопець, який у “Візитці” розповідав про мрію стати ковалем, вийшов на сцену в облягаючих легінсах, зображуючи спортсмена (до речі, хіба зручно займатися спортом в тісних рейтузах?). Особисто я шокована мініатюрою, у якій один з конкурсантів просто-таки познущався над образом свого героя — священика. Слідом за ним на сцену вийшов хлопець, який міряв, а потім дарував глядачам жіночу спідню білизну, — так, на його думку, працюють комерсанти. Справжній фурор серед жіночої частини глядачів викликав спільний виступ двох найефектніших учасників. Чоловіки в напіврозстібнутих халатах вже з перших хвилин тупцювання по сцені (танцем це назвати складно) заполонили увагу прекрасної статі. А коли ці халати почали повільно спадати додолу, я стала ще більше хвилюватися за маленьких глядачок, увагу яких повністю полонили оголені тіла. Здається, це їм навіть цікавіше, ніж місіс Піггі. Вражало те, що батьки занадто юних шанувальниць чоловічого стриптизу, мабуть, і не переймалися цим видовищем. Самі, видно, були захоплені дійством. Номер закінчився досить двозначно: один хлопець добряче ляснув іншого по відомому для ляскання та шльопання місці. А от наступний конкурсант показав, що навіть до мистецтва роздягання на сцені потрібно підходити з творчістю. Свій виступ він розпочав з образу божевільного дояра: енергійно імітував доїння корови, закінчивши, як і попередні танцівники, еротичними вихилясами. От і спробуй тут визначити, хто ж з конкурсантів найбільш подібний до давньогрецького бога? Бачимо, що жіноче журі теж любить творчий підхід, тому саме “Веселий дояр” отримав звання “Аполлон-2012”.
Довгий та ганебний фестиваль брутальності закінчився. Учасники шоу та їх друзі продовжили святкування у нічному клубі. Туди вже я не поїхала, відчуваючи, що моя психіка не витримає ще однієї порції розпусного салату під грецьким соусом. Мені вистачило і цих трьох годин, аби зробити для себе певні висновки. Напевне, суспільство справді деградує, якщо такі непристойності, подекуди з “відтінком блакитного”, проводяться безпосередньо за підтримки управління культури.
Марина Жолудь