В облмуздрамтеатрі ім. М.Старицького відбулася чергова прем’єра — музична комедія з народного побуту “Сорочинський ярмарок”. Режисер-постановник вистави — заслужений артист України Леонід Диса.
В облмуздрамтеатрі ім. М.Старицького відбулася чергова прем’єра — музична комедія з народного побуту “Сорочинський ярмарок”. Режисер-постановник вистави — заслужений артист України Леонід Диса.
Від сумбуру торгів по-українськи з розвагами, конкурсами, ярмарковими пригодами відволікає люд приїзд чарівної полтавчанки Параски з батьком Солопієм Черевиком. На дівчину-писаночку усі чоловіки та хлопці надивитися не можуть, шапки скидають при спогляданні на неї, але їй до душі припав один — молодий козак Грицько. Йому дівчину вдалося вибороти не тільки у решти суперників, але й у заздрісної мачухи Хіврі.
Закохану пару зіграли на сцені молоді актори театру Сніжана Гринюк та Олександр Віт. Свої почуття на сцені вони не тільки словами, але й піснею проявляли. Вокал, коренями з давніх українських традицій, виконували артисти наживо. Щоб відчути полтавський фольклор початку ХІХ століття, оживити його, герої постановки говорили і “смачною” українською лайкою, діалектом, кожне слово, особливо сварливих Хіврі та її куми Мокрини, робили комедійну постановку справді смішною. Які тільки “відбірні” словечка не сипалися з уст жінок-господинь з довгими язиками, особливо їхнім непутящим чоловікам. Сценки сварок подружніх пар, які вже встигли набриднути одне одному, додавали виставі перцю. Цікаво й те, що Хіврю та Мокрину, схожих за характерами, зіграли й акторки дзеркальної зовнішності Емма Мужевітіна (їй довелося грати Хіврю) та Елла Санько (Мокрина).
Зарядити емоціями публіку, яка зібралася у залі, вдалося й українськими народними танцями, які додавали дійству пишноти. Над хореографічною частиною вистави працювали балетмейстери — заслужений артист України Олександр Шиманський та Василь Гринюк.
Горіла сцена від танцю артистів, а слух публіки тішила музика театрального оркестру під керівництвом диригента Леоніда Деркача.
…Повернімося до сюжету. Як і в автора “Сорочинського ярмарку” Миколи Гоголя, щоб вибороти кохану дівчину, Грицько мав пройти не одне коло випробувань: і з циганом у змові побував, і з батьком-тюхтієм Солопієм Черевиком потоваришував, і злючу матір Хіврю перехитрив. Її “застукали на гарячому” разом з коханцем — дяком Афанасієм Івановичем. Богомольного підстаркуватого коханця Хіврі зіграв актор-початківець Тарас Дудар. Зовсім нещодавно приєднавшись до театральної трупи, юнак уже встиг зіграти принца в “Принцесі без горошини”, але у “Сорочинському ярмарку” його комедійний талант розкрився потужніше. Постійні взивання до Господа мовою псевдоерудованої людини робили його дійсно смішним, до того ж поведінка людини боязливої, яка при першому подиху життєвого вітру тріпоче, як осиковий лист, теж здавалася досить комедійною. Переховуючись від чоловіка коханої Хіврі, він то у криницю шубовсне, то у діжку сховається, то клубочком у печі згорнеться…
Треба віддати належне режисеру постановки, що ролі дійсно подібрані акторам вдало, разом з провідними майстрами сцени, зокрема Миколою Валівоцем, Ігорем Сторожуком, виступила молода когорта театру. Хто на кого рівнявся — вирішувати глядачу.
Якщо сторінки Гоголівського “Сорочинського ярмарку”, окрім гумору, дихають ще й моторошністю, то у постановці обласного театру останнього глядач не відчув. Образу чорта не було, лише розповіді героїв про нібито бачену диявольщину. Тож чистою комедією, яка передає лише позитивні емоції, можна назвати “Сорочинський ярмарок” по-хмельницьки.
Наш кор.