У нашому місті добре знають Марію Ченаш, члена Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації, яка нині є уособленням боротьби підпільників нашого краю з ворогом.
У нашому місті добре знають Марію Ченаш, члена Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації, яка нині є уособленням боротьби підпільників нашого краю з ворогом.
Народилась Марія Миколаївна 11 січня 1922 року в Проскурові у сім’ї робітників. Навчалась у середній школі №3, зараз НВО №5, мріяла стати пілотом, та цю мрію обірвала війна.
… Ранок 22 червня 1941 року. Закінчився її випускний вечір, була і традиційна зустріч сходу сонця. З гарним настроєм випускники провели своїх вчителів і приємно втомлені розійшлись по домівках, щоб, відпочивши, знову зустрітись. На ранок мати розбудила Марію жахливими словами: “Війна почалась!..” Дівчина швидко встала, одягнулась і заметушилась по кімнаті, не знаючи, що робити, куди йти… Перша думка, що промайнула в неї, — побігти до школи, може, хтось є і дасть пораду. Там вже були її однокласники — Петро Семенюк, Хонця Шаміс, Ріва Кривуля, Брацлавський… Поговоривши з вчителями, вирішили йти до військ-комату, де їх прийняли, зареєстрували і сказали йти додому готувати похідні сумки й чекати виклику. З дня на день чекали, але їх так і не викликали.
Жила Марія на околиці міста неподалік від Південного Бугу. Вранці 8 липня вона побачила, як від Заріччя у бік міста рухаються німецькі мотоциклісти. Почалась окупація міста. Був введений “новий режим”…
Через кілька днів після приходу окупантів у місті був відкритий пайовий магазин, це був перший магазин, який почав діяти. Марія вирішила подивитись, яким товаром там торгують і якими грошима можна розраховуватись. Там і зустріла свого однокласника Петра Семенюка. Дуже зраділа, бо на той час не знала, хто з товаришів ще в місті. Вирішили з Петром дізнатись про друзів та налагодити з ними зв’язок. Коли розходились, Петро спитав: “Як ти думаєш, Маню, відкриємо ми тут свій інститут чи ні?” І вона йому відповіла: “Попробуємо. Як вдасться”. Марія здогадувалася, що він щось задумав, а що саме — не зрозуміла. Через деякий час вона дізнається, що в місті залишились Марія Трембовецька, Хонця Шаміс, Ріва Кривуля та деякі інші однокласники.
Вже в кінці липня організовується перша підпільна група. До неї входять Петро Семенюк, Павло Вітанов, Федір Назаров, Марія Трембовецька і Марія Ченаш. Перше, що зробили хлопці, то це відремонтували радіоприймач, знятий з підбитого танка. Його вмонтували в недіючу плиту на квартирі Семенюка і почали приймати повідомлення Радіоінформбюро про бойові події, які потім переписувались вручну і розповсюджувались містом.
У вересні підпільні групи, які діяли у місті відокремлено, об’єднались у підпільну організацію. На першому засіданні керівників підпільних груп був обраний підпільний комітет, а керівником підпільної організації став Микола Храновський. У комітет увійшли Петро Семенюк (заступник), Павло Вітанов, Федір Назаров, Йосип Селіванов. Першим завданням була організація своєї підпільної друкарні.
За завданням підпільного комітету Марія Ченаш влаштовується на роботу в німецьку друкарню, звідки виносила шрифт, папір, фарбу. Набрала і виготовила дві німецькі печатки-штампи гебітскомісаріату, два штампи поліції, в тому числі й штамп прописки. Винесли з друкарні бланки паспортів, довідок про звільнення від вивозу у Німеччину, харчові картки, ордери на вивіз лісоматеріалів. Ордери на лісоматеріали передавались підпільникам, які вивозили до лісу зброю із зв’язковим з партизанськими загонами. Ризикувала Марія дуже, смертельна небезпека чатувала на неї на кожному кроці…
Після провалу підпільної організації у квітні-травні 1943 року, загибелі близьких друзів Марія не схилила голову. Вона і далі бере участь у діях Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації, роботі її підпільної друкарні, де долучається до редагування і друкування листівок, навчає друкарській справі Бориса Дмитрука.
Як і всі члени Проскурівського підпілля, живе вірою і надією на перемогу над ворогом, навіть не думаючи спершу, що ця жахлива і кривава війна буде тривати так довго. У ці часи Марія рятувала своїх друзів і близьких від ран, допомагаючи лікарю Петру Панькову. Пораненого Федора Назарова вона вивезла з Проскурова в село Плужне, де в той час знаходилися підпільний обком партії і штаб партизанського руху під керівництвом С.Олексенка. За наказом штабу вона повертається в Проскурів, щоб передати вказівки і розпорядження підпільному комітету, переходила лінію фронту, щоб передати розвіддані штабу партизанського руху штабу Головної розвідки І Українського фронту. Брала участь у звільненні південних районів Хмельницької області, а також Рівненської області в лавах партизанського загону ім. Кутузова… Повернулась додому у квітні 1944 року.
Часто на зустрічах її запитують: чи було страшно? Відповідає, що було по-різному. Але вона завжди пам’ятала про загиблих друзів, брата Миколу, це додавало їй сили в подоланні перешкод, бо розуміла, що як не вона, то хто?..
Марія Миколаївна не дуже любить згадувати воєнні часи. На очах — сльози, коли оповідає про своїх друзів, тих, хто загинув, хто не дожив до Перемоги. Але коли дозволяє здоров’я, вона зустрічається з молоддю, щоб розповісти про діяльність Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації та про своїх товаришів, аби молоде покоління знало про той час і боротьбу наших земляків під час війни. Її ж заслуги перед Батьківщиною відзначені багатьма бойовими нагородами: медалями “Партизани Великої Вітчизняної війни” І та II ступенів, двома орденами Вітчизняної війни II ступеня та багатьма іншими державними нагородами.
Обласна і міська рада ветеранів, управління культури і туризму Хмельницької міської ради, музей історії міста та музей Проскурівського підпілля, члени Проскурівського підпілля та їх діти від усієї душі поздоровляють Марію Миколаївну Ченаш з 90-річчям від дня народження. Щиро бажають міцного здоров’я, щастя і багато років життя.
Олександра Хрящевська