Ситуація з чорнобильцями сколихнула всю країну. Певним чином її можна вважати визначальною в оцінці нинішнього року, який завершується, — як для влади, так і для суспільства. Про те, як вона виглядає на місцевому рівні, наша розмова з головою міського добровільного товариства інвалідів “Спілка інвалідів Чорнобиля”, членом громадської ради при Хмельницькому міськвиконкомі, депутатом міської ради минулого скликання Аллою Бруснічкіною.
Ситуація з чорнобильцями сколихнула всю країну. Певним чином її можна вважати визначальною в оцінці нинішнього року, який завершується, — як для влади, так і для суспільства. Про те, як вона виглядає на місцевому рівні, наша розмова з головою міського добровільного товариства інвалідів “Спілка інвалідів Чорнобиля”, членом громадської ради при Хмельницькому міськвиконкомі, депутатом міської ради минулого скликання Аллою Бруснічкіною.
— Алло Миколаївно, яку мету переслідувало створення цього товариства? На державному рівні були свого часу прийняті законодавчі акти, які відповідали потребам ліквідаторів Чорнобильської катастрофи та всім постраждалим від неї. Що могла додати до цього громадська організація?
— На жаль, у нас так повелося, що закони пишуться, але далеко не завжди виконуються і не все передбачають. Отож ще у 1989 році ми створили свою організацію в місті, яка офіційно була зареєстрована через п’ять років, і називається вона міське добровільне товариство інвалідів “Спілка інвалідів Чорнобиля”. Мета: захист громадян, які постраждали від аварії на ЧАЕС і стали інвалідами. Права цих людей ми відстоюємо на всіх рівнях, навіть ті, які не прописані в законі, але потребують вирішення та захисту. На сьогодні членами товариства є 867 осіб: ліквідатори аварії, переселенці, постраждалі від неї. Тобто, наше товариство, можна сказати, сімейного типу, воно складається з цілих сімей. Щодо їхніх потреб звертаємось в різні установи, пишемо клопотання, спілкуємося з іншими громадськими організаціями. В місті щодо належної уваги до нас проблем немає, навпаки, нерідко міська влада бере на себе ті функції, котрі мала б виконувати держава, за що ми щиро вдячні. Наприклад, виділення квартир та інше. У нас діє спеціальна програма для дітей і місто також допомагає в цьому. Зараз, наприклад, клопотатимемо, щоб наші діти могли безкоштовно займатися в танцювальних гуртках та студіях, сподіваємось на допомогу у створенні музею Чорнобильської слави.
— Отже, на рівні держави належної уваги ви не відчуваєте?
— Якщо відверто, то ми задоволені лише одним-єдиним пунктом у діючому законі — щодо компенсації комунальних послуг. Решта його положень або не виконується взагалі, або виконується не повністю. А те, що діється зараз, викликає лише глибоку образу і спонукає до протестних акцій.
— Що ви маєте на увагі?
— Насамперед розмір і виплата пенсій. На наше переконання, жодна урядова постанова чи відомча інструкція не можуть відміняти або змінювати положення закону. Тому ми не підтримуємо позицію організації “Союз Чорнобиль України”, яка погодилась на компроміс із урядом і підписала запропонований меморандум. Ми не можемо погодитися на ці умови, зокрема на зниження розміру пенсій. Закон чітко передбачає пенсії для інвалідів І групи у десять мінімальних пенсій, для ІІ групи — вісім, для ІІІ групи — шість таких пенсій. Зараз для І групи визначається максимум 5,5 тисячі гривень, відповідно менше для інших категорій. Ми навіть не вимагатимемо виплати заборгованості за минулі роки, головне, щоб з 1 січня нового року розмір визначених законом пенсій зберігся.
— Але ж вимоги чорнобильців, за словами віце-прем’єра Сергія Тігіпка, сягають сотень тисяч гривень?..
— Це суми боргів за декілька років, погашення яких чорнобильці змушені добиватися в судах. Але і це ще не все. Нині ставиться вимога до перерахунку визначених пенсій залежно від розміру зарплати на період участі в ліквідації аварії на ЧАЕС. Одна справа оклад, наприклад, полковника, а інша — солдата строкової служби. А як бути тим, хто став інвалідом у дитячому віці? Які могли бути заробітки у дитини 10-15 років? На що цим людям розраховувати — на мінімум у 800 гривень?
Я розумію ідею перевірки участі в ліквідації аварії. Але й тут є питання. Деякі підприємства вже не існують, документація не збереглася. Отже, де людям, які там працювали в ті роки, шукати підтвердження своєї участі? Є чимало інших складнощів, які не мають нічого спільного з підробками документів.
Також маємо відстояти свої права на санаторне лікування. Чому нам пропонують путівки до Харкова, а не поруч: в Сатанів чи Кам’янець-Подільський? Та й ті треба чекати по 10-15 років. А як оцінити суму з обласного бюджету в 13 тисяч гривень для обласної лікарні на медикаменти чорнобильцям — що на ці гроші можна сьогодні придбати? Місто робить для нас набагато більше.
— Отже, підете на штурм Пенсійного фонду?
— Ні, до Пенсійного фонду в місті ми не маємо жодних претензій, розуміємо його працівників як заручників ситуації. Навпаки, вдячні цим людям, які завжди сумлінно ставляться до наших звернень у будь-який час, навіть у вихідні. А ось до Києва наші люди їздили, допомагали голодуючим. Це добре, що ініціатива протестних акцій належить донеччанам, нарешті й вони усвідомили, яку владу підтримували і висували для України.
На свої акції в місті ми не чекаємо політичні сили і не кличемо їх. Політичні шоу на наших бідах нам не потрібні, раді будемо бачити поруч людей, котрі дійсно вболівають за нас і розуміють, кому завдячують життям 25 років тому. На відміну від тих, хто вважає себе державною елітою, відсторонившись від свого народу і нехтуючи його проблемами та інтересами.
— Щасти вам у вашій діяльності.
Підготував Володимир Разуваєв