Старий будинок на вулиці Пилипчука, 49 має давню й багату історію. За понад століття свого існування він бачив і пережив чимало. Змінювалися назви цієї вулиці, численні мешканці його приміщень з різних установ і організацій. Сьогодні навіть старожили міста не взмозі пригадати їхні назви, тим більше прізвища керівників та господарств. Але 20 останніх років принесли будинку і широку популярність, і знаменували нову історію — разом з новою історією вже незалежної України. Саме тут 14 жовтня 1991 року відчиниися двері Народного Дому міського Товариства української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта”.
Старий будинок на вулиці Пилипчука, 49 має давню й багату історію. За понад століття свого існування він бачив і пережив чимало. Змінювалися назви цієї вулиці, численні мешканці його приміщень з різних установ і організацій. Сьогодні навіть старожили міста не взмозі пригадати їхні назви, тим більше прізвища керівників та господарств. Але 20 останніх років принесли будинку і широку популярність, і знаменували нову історію — разом з новою історією вже незалежної України. Саме тут 14 жовтня 1991 року відчиниися двері Народного Дому міського Товариства української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта”.
Напередодні святкування свого ювілею просвітяни запросили журналістів провести у себе засідання прес-клубу, щоб згадати сторінки з історії Народного Дому та відзначити віхи діяльності цього храму української душі, як його називає незмінний керівник, організатор й ініціатор створення Зоя Діденко.
Цікаво, що цей старий будинок активісти “Просвіти” ще у радянські часи відстояли в … обкому комсомолу, який мав тут розмістити деякі свої структури замість відділу соціального забезпечення, котрий перебрався до іншого приміщення. Як висловилася Зоя Діденко: “Ми вдячні тодішньому комсомольському лідеру Віталію Олуйку, який зрозумів нас і ситуацію, що складалася в країні”. Втім, можливо, обкомівців не приваблювала перспектива облаштування в старих стінах, адже будинок на той час, схоже, ніколи не знав, що таке ремонт… Натомість вирішальну крапку поставив голова міськвиконкому Михайло Чекман: “Народному Дому “Просвіти” на Пилипчука, 49 бути”. “Він чудово розумів, що не хлібом єдиним живе людина, — каже Зоя Діденко. — Розуміли це й численні митці, громадські діячі, котрі допомогли своїми зверненнями нам утвердитися. Щоправда, манна небесна на нас не сипалася, все довелося робити своїми руками”.
З перших навіть не років, а днів існування Народний Дім став осередком інтелектуальної української думки, гуртував навколо себе національно-патріотичні сили. Системна просвітницька діяльність, формування унікальної книгозбірні, видавництво книжок з історії та культури України, проведення різноманітних акцій змусили голосно заявити про Народний Дім далеко за межами не лише Поділля, а й країни.
З цих стін вперше в нашому місті вийшов до дітей святий Миколай, започаткувавши невдовзі відродження народної традиції стародавнього свята. Для вчителів просвітяни відкрили курси з вивчення української мови. Завдячуючи охочим меценатам, почали допомагати творчому злету місцевим талантам. Нині у цьому списку яскраві імена Марії Ясіновської, Андрія Белова, Ярослава Дмитрика, юної Богдани Собко та інших митців. Не оминули увагою та опікою й літераторів: 15 книжок місцевих поетів та письменників побачили світ завдяки Народному Дому. Усього ж просвітяни за ці роки видали 47 найменувань книг.
На Пилипчука, 49 відкрито і єдиний в Україні музей міжнародних зв’язків, який розповідає про міста-побратими Хмельницького. Фотоекспозиція “Українська родина” відтворює обличчя українського народу: мудре, гідне, впевнене.
Хмельницька юнь: учні, студенти, курсанти-прикордонники — постійні відвідувачі Народного Дому, учасники його освітніх програм, які формують національну свідомість, патріотизм, виховують духовну культуру молодого покоління. За це двадцятиліття вихованцями програм “Великі українці”, “Український світ”, “Невідома Україна” та інших стали тисячі юнаків і дівчат.
Отож не дивно, що відвідини Народного Дому стали невід’ємною частиною програми візитів почесних гостей та делегацій нашого міста. У його стінах побували патріархи Мстислав і Філарет, кардинал Любомир (Гузар), артисти Василь Зінкевич і Анатолій Горчинський, кінорежисер Василь Вітер, вчені-українознавці Анатолій Погрібний і Михайло Слабошпицький, Герої України Іван Драч і Левко Лук’яненко, а також численні іноземні гості — серби, американці, поляки, шведи, японці, росіяни…
“У Народному Домі вже 20 років ми творимо культ української мови, культури та історії, продовжуючи традиції Матері-Просвіти, — каже Зоя Діденко. — Гостинно запрошуємо до себе всіх, незважаючи на приналежність до різних конфесій, мов, національностей, ідеологій, всіх, кому не байдужа наша рідна Україна, наш край і місто Хмельницький”.
Своєрідною поетичною візитівкою старого будинку на Пилипчука, 49 стали рядки Івана Драча: “Народний Дім! Які святі слова! В Хмельницькому — іди в Народний Дім! Тут України слава ожива… Тут дихають віки. Тут вічне все над тимчасовість мод”.
У контексті цих рядків показовим є те, що Народний Дім “Просвіти” відмовився від юридичного входження до складу Всеукраїнської “Просвіти” Павла Мовчана. За словами Зої Діденко, це було зроблено заради збереження повної назви її організації: Хмельницьке міське Товариство української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта”. Двадцятиліття діяльності Народного Дому заслужено зробили його одним з освітніх, наукових і культурних центрів Поділля.
Володимир Разуваєв