Співачку Наталю Каськову добре знають у нашому місті за її лункий голос, широкий репертуарі, веселу вдачу. Часто колеги називають її Наталею Казковою. Кажуть так тому, що спроможна виконати все — від оперної арії до естрадної, народної пісні, в голосі її — трепет і загадка. Які дороги долі вели співачку до сцени — наша з нею розмова.
Співачку Наталю Каськову добре знають у нашому місті за її лункий голос, широкий репертуарі, веселу вдачу. Часто колеги називають її Наталею Казковою. Кажуть так тому, що спроможна виконати все — від оперної арії до естрадної, народної пісні, в голосі її — трепет і загадка. Які дороги долі вели співачку до сцени — наша з нею розмова.
— Пані Наталю, ви — артистка з дитинства чи співучість прийшла до вас з роками?
— З дитинства. Першою моєю сценою стало поле рідного бабусиного села. Пам’ятаю, коли приїздила на літо до бабці Ніни, бігла далеко-далеко за сільські хати і на все горло виспівувала популярних тоді пісень, часом слова вигадувала сама… Мені, тоді ще зовсім маленькій дівчинці, так подобалося, коли голос луною котився за вітром. Це почуття так лоскотало за душу, що й нині не можу його забути. А ще любила вилазити на стару розлогу сливку і співати з висі — уявляла себе на сцені. Бабусині односельчани, чуючи мої пісні, казали: “О, Нінина пташка розщебеталася”. Роль отієї бабусиної пташки прикипіла до мене назавжди, співочою пташкою хочу бути і нині.
— Як реалізовували себе на сцені?
— Поступово. У мене не було стрімкого зіркового злету, співаючи з дитинства, удосконалювала голос частими тренуваннями. У 12 років вирішила піти у міську музичну школу №1. Там навчалась сольфеджіо, вокалу, слухала класичну, народну музику. Співала у дуеті з подругою. З трепетом згадую ті роки дитинства, коли ми вдвох “голосили” під баян на благодійних концертах у будинку пристарілих, для дітей-сиріт, на різних шкільних концертах.
— Знаю, що, крім співочого таланту, ви розвивались і як піаністка.
— Так, згодом я закінчила пед-училище (нині Хмельницька гума-нітарно-педагогічна академія), там освоїла фортепіано. Це дуже допомагає мені під час тренувань, легко можу собі закомпанувати якусь мелодію. В училищі у мене була строга інтелігентна викладачка, вона завжди казала: “Наталочко, з вашою витонченістю вам потрібно бути лише піаністкою, ви підкорите мистецькі вершини”. Але попри те, що Белла Матвіївна для мене авторитет і нині, її настанов я не послухала. Все життя мріяла бути співачкою. Після училища мене взяли одразу на третій курс Вінницького університету імені Михайла Коцюбинського.
— Нині ви — провідна артистка академічного ансамблю пісні і танцю “Козаки Поділля”. У цьому колективі вдається відкрити весь свій потенціал?
— В цьому уславленому колективі я розвинулася саме як вокалістка академічного, народного співу, виконую сольні партії, співаю в дуетах. Згадується, як дев’ять років тому мене запросили на прослуховування для відбору в ансамбль. Тодішній хормейстер колективу Володимир Ярецький, почувши мій голос, сказав: “Наталю, твій голос — весь діапазон між альтом і сопрано”. Після його своєрідного благословення, без випробувального терміну я стала повноцінною “козачкою Поділля”. Зізнаюся щиро, на сцені цвіту, віддаю публіці всю душу.
— “Козаки Поділля” вимагають не тільки співочої потуги, але й танцювального хисту. Правда, що актори можуть активно рухатися на сцені і співати одночасно?
— Скажу з власного досвіду, що це правда. Інколи нам доводиться робити дуже бадьорі вихиляси і при цьому ми не втрачаємо голосової рівноваги. Запорука такого вміння — щоденні вправи для дихання, вони потрібні кожному професійному артисту.
— Ви — співачка універсальна, розкажіть про свої позакозацькі виступи.
— Мені часом здається, що я співаю скрізь. Навіть коли просто чимчикую містом, у моїх думках лунає пісня. Був випадок, коли, гуляючи з сестрою містом, ми побачили, як на літній сцені співає чоловічий во-кально-інструментальний ансамбль. Сестра підштовхнула мене їм підспівати, я погодилася. Коли заспівала чоловічу партію жіночим голосом, хлопці одразу запросили співати з ними у колективі. Тоді я й стартанула як естрадниця. Нині охоче беруся за будь-яку пропозицію виступити, шукаю сцену самотужки. По-перше, будь-який мистецький захід, корпоратив — гарна нагода повправлятися голосом, вивільнити душу, по-друге, що гріха таїти, — можливість підзаробити. Мені дуже подобаються естрадні пісні, співаю українською, французькою, сподіваюся, згодом ще заспіваю італійською. Для цього закінчила курси іноземних мов, адже співати без розуміння тексту — непрофесійно і нечесно. У мене багато пісень Лори Фабіан, Патрисії Каас, люблю фольклор (можливо, це пов’язано з тим, що колись я працювала методистом фольклорного жанру).
— Ви тісно співпрацюєте з композитором Іваном Пустовим. Результатом вашої спільної праці є два десятки записаних пісень. Як звела вас доля?
— Знайомство з композитором, аранжувальником Іваном Пустовим — особлива сторінка мого творчого життя. Я вже й не згадаю, як ми познайомилися, за довгі роки стали не лише колегами, а й друзями. У творчому дуеті співачка-композитор нам дуже комфортно, розуміємо одне одного з півслова, а тому пісні записуються дуже легко. Пан Іван за природою мелодист, тонко відчуває стиль, характер пісні. Разом записуємо не лише відомі пісні, творимо щось своє, пропагуємо композиторів, поетів рідного краю. Так, у мене багато пісень на вірші Петра Карася, Мирослава Воньо, Валентина Мазура, Оксани Радушинської, вона для мене талантище. Нещодавно з нею та Іваном Пустовим ми готували пісню до відкриття пам’ятника “Віра Надія Любов”. Пісня нині лунає на ТРК “Поділля-центр”. Іван Пустовий — митець, який знаходить підхід до кожного, вміє вигадати пісню на будь-який смак. Багато пісень Іван Пустовий створює на власні вірші, наприклад, “Про українські вареники”. Спільна пісня Івана Пустового та Людмили Пасічник “Ой, на Купала” звучала у радіоефірах, зокрема у радіопрограмі Ірини Грей “Наша пісня року”, де отримала перше місце за голосуванням слухачів.
— Є у вас улюблені пісні для виконання?
— Дуже люблю співати драматичний матеріал, про почуття кохання, життя таке, яке воно є насправді.
— Крім співів, маєте ще якісь захоплення?
— Так, мене приваблює будь-яке мистецтво. Люблю малювати, колись писала вірші, але чомусь мені соромно показувати їх іншим, тому поки ними тішиться моя шухляда.
— У вас ростуть маленька донечка, племінниця, вистачає часу на їх виховання у вирі мистецької творчості?
— Так, стараюся встигати всюди. Попри любов до сцени, можу назвати себе справжньою домогосподаркою. Дуже люблю готувати українські наїдки, вишукані страви з риби… Приймати вдома гостей — одне з моїх улюблених занять, стараюся усі страви для них красиво оформити. Коли в хаті людно і є що поїсти — просто клас! Не люблю залишатися наодинці зі своїми думками, завжди хочеться ділитися. Коли доня підросте, навчатиму готувати і її.
— Чиє у вас, як співачки, мрія?
— Так, хочу виступити на одній сцені з Валерієм Меладзе.
— Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ