Конституція незалежної України серед своїх головних пріоритетів гарантує своїм громадянам безоплатне медичне обслуговування. Та, на превеликий жаль, що не рік, то виконання владою святого конституційного заповіту стає все зухвалішим і цинічнішим. І вкрай неможливим стало бути здоровим, коли вся фармація перейшла до рук олігархів та здирників. Натомість столичні гетьмани придумують все нові і нові небилиці про реформування медицини. Лисина стає дибки від тих нісенітниць і водночас конкретних звинувачень конкретних держслужбовців та лженауковців, що днями звучали у Верховній Раді. Зрештою, кожен із нас сам бачить цю ганебну ситуацію…
Конституція незалежної України серед своїх головних пріоритетів гарантує своїм громадянам безоплатне медичне обслуговування. Та, на превеликий жаль, що не рік, то виконання владою святого конституційного заповіту стає все зухвалішим і цинічнішим. І вкрай неможливим стало бути здоровим, коли вся фармація перейшла до рук олігархів та здирників. Натомість столичні гетьмани придумують все нові і нові небилиці про реформування медицини. Лисина стає дибки від тих нісенітниць і водночас конкретних звинувачень конкретних держслужбовців та лженауковців, що днями звучали у Верховній Раді. Зрештою, кожен із нас сам бачить цю ганебну ситуацію…
Та попри все, варто було б на медичне обслуговування дивитися не односторонньо, а з різних боків. Як кажуть у нас на Поділлі, треба мухи відділяти від борщу. Якщо в багатьох регіонах України лікарні не те, що не отримують нового діагностичного та іншого устаткування, а навіть подекуди й закриваються медичні заклади, зокрема і в столиці, мізерну платню, котру держбюджет врізав на 25%, й ту люди мусять чекати місяцями, то хмельничан у цьому контексті Бог ще милував людяністю міської влади. Попри всі недофінансування з державного бюджету, міська влада одна з небагатьох у державі розширює медичні заклади, закупляє нову апаратуру, опікується бодай найобездоленішими, ветеранами, людьми, які заслужили повагу. Та й платня лікарям, медсестрам, техперсоналу хоч і не така, як хотілося б, але завжди вчасна.
Але простих людей мало це тішить. Бо для того, щоб пройти курс реабілітації навіть найпростішого захворювання, з кишені треба викинути не менше 500-700 гривень. А, борони Боже, потрібна операція, скажімо, зчепити до купи зламану кістку, треба мати 5-7 тисяч! При нинішніх зарплатах, пенсіях і випереджаючих європейські показники цінах на харчі, комунальні послуги, а особливо лікарські препарати, такий пошук здоров’я практично не можливий. Хоч заживо у гріб лягай! А наш прем’єр ще й підначує: “Беріть лопати, не лінуйтесь…”
Так сталось, що цього року не один раз довелось бути у поліклініці №3, якою завідує Василь Триняк. На власні очі бачив, як працює медперсонал, скільки туди щодень приходить людей з болячками. Складалось враження, наче хворий весь мікрорайон Ракове! А ще, коли в чергу потрапляє “обліковець” психдиспансеру, у коридорі створюється гармидер, наче на овочевому ринку. І у такій обстановці працюють лікарі, медсестри, санітари. Спокійно, професійно оглядають людей, радять, підказують, направляють до лікарень чи у свій денний стаціонар. Варто відзначити професійність, ввічливість, вміння спілкуватися з людьми кардіологів Тетяни Лендел та Марії Атаманчук, травматолога Ігоря Коломійця, лікаря ультразвукової діагностики Наталі Качан, медсестер Ольги Прокопець та Надії Чижовки. А скільки добрих слів від ветеранів війни, учасників бойових дій на території інших держав було почуто на адресу завідуючої відділенням сімейної медицини Валентини Гой та лікарів Валентини Болгової, Надії Зорянової під час місячника огляду та надання медпослуг на дому!
Ото ж… Кажу собі і всім подолянам: борщ — окремо, мухи — окремо. А якщо і братись за обуха, то треба згадати принцип Кармелюка: знати до кого.
Михайло ВАСИЛАШКО