У березні цього року виповнилося 99 років з дня народження героя українського народу Олекси Гірника.
У березні цього року виповнилося 99 років з дня народження героя українського народу Олекси Гірника.
…У ніч на 21 січня 1978 року, в день Злуки, Олекса піднявся на Чернечу гору в Каневі. З собою мав дві каністри з бензином і запальничку. Був мороз -15 градусів, багато снігу. Охорона музею Тараса Шевченка сховалася в теплі, та й Олекса розрахував свої дії так, щоб йому ніхто не заважав, тому вибрав нічний час. Чотири рази обійшов (залишилися сліди на снігу) навколо могили Тараса Шевченка. Спустився до схилу гори, звідкіля видно Дніпро. Розкидав майже тисячу заздалегідь виготовлених власноруч листівок. Підійшов до самого краю гори. Облив себе бензином. Дістав ножа і запальничку. Натиснув на неї — все тіло спалахнуло факелом. Встиг зробити чотири кроки від схилу і вдарив себе ножем. Впав на спину. Зранку тіло знайшли. Повідомили міліцію…
У галузевому архіві СБУ зберігся лист-повідомлення в ЦК КПУ: “Таємно. Ворожі проявлення. Черкаська область 21 січня 1978 р. Дев’ята ранку в м. Каневі на території Музею-заповідника Т.Г.Шевченка знайдено труп чоловіка…” Це було тіло Олекси, уродженця села Богородчани Івано-Франківської області, який перед смертю зазначив у своїх листівках:
“Протест проти російської окупації на Україні!
Протест проти русифікації українського народу!
Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава”.
Олекса довго і важко йшов до цього кроку — акту самоспалення. Він не міг не розуміти, що “оборону тримають тільки ті, хто залишився живим”. Він бачив тотальне нищення українського народу і всього українського. Він бачив і усвідомлював, що здатних тримати оборону залишалося мало, тому “кожний жовнір” мав велику ціну. Але він також бачив, що велика кількість тих, хто залишився живим, припинили оборону, що навіть у цій “масі” — заляканій й обплутаній брехнею все одно живуть настрої протесту, незгоди і бажання не бути бидлом. Треба було якось збудити ці настрої, зворушити людей, дати поштовх до розуміння, що не все втрачено, що рано сатані святкувати перемогу, що є можливість повернутися до світла і жити по-людськи. Іншого засобу, ніж стати “смолоскипом” для свого народу, Олекса не бачив. В останньому прощальному листі до своєї дружини він написав: “Я йшов простою дорогою, тернистою. Не блудив, не схибив. Мій протест — то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест — то пережиття, тортури української нації. Мій протест — то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест — то слова Шевченка, а я тільки його учень і виконавець”.
Незважаючи на те, що радянська влада зробила все для того, щоб замовчати подвиг Олекси Гірника, щоб оббрехати його героїчний вчинок: розповсюджували чутки, що спалився якийсь п’яничка чи психічнохворий. Незважаючи на залякування свідків, правда про Олексу і його вчинок живуть і нині.
У Донецьку, в головному офісі Всеукраїнської громадської організації інвалідів “Чорнобиль-Допомога” 5 листопада 2008 року, через 30 років після загибелі Олекси Гірника і в день сорокаріччя самоспалення Василя Макуха, було урочисто відкрито громадський музей “Смолоскип”. Як казали в своїх відгуках люди, які прийшли на відкриття, і як було зазначено в вітальних листах, — це перший і єдиний музей в світі такого роду. З його експозицій можна дізнатися, що спалили себе заради свого народу троє українців. У часи царату в Петропавловській в’язниці на знак протесту облила себе керосином і згоріла Марія Вітрова. Цей вчинок спричинив багатотисячні демонстрації в Києві, Петербурзі і Москві. Враховуючи, що Марія була “народовольницею”, радянська влада використала цей вчинок на свою користь і навіть була названа вулиця в Києві на честь Марії. В 1968 році (про це знав Олекса Гірник) на знак протесту проти вводу військ в Чехословаччину і проти русифікації України на Хрещатику спалив себе Василь Макух. Про нього взагалі будь-які свідчення або згадки були знищені. Подвиг Василя повторив чех Ян Палах. Була спроба самоспалення Миколи Береславського. Оскільки він намагався це зробити публічно, йому завадили, але не забули покарати ув’язненням. Є факт самоспалення бійця УПА, який провів 20 років у криївці на Тернопільщині, а коли його оточили, не здався, а спалив себе живцем. Його ім’я — Юрій Михайдовський.
Навряд чи ми б колись дізналися про цих та інших великих достойників нашого народу, якби не подвиг Олекси Гірника. Тіло загиблого оглядав Михайло Іщенко — канівський лікар, який потім усе життя присвятив вивченню життєвого шляху героя і який зібрав багато фактів і матеріалів про Олексу, згодом їх оприлюднив. Завдяки цьому правда про нього стала нашим набуттям, як і належить. Це стало поштовхом для дослідницької роботи ВГОІ “Чорнобиль-Допомога” у створенні музею. Вчинок Олекси Гірника і його попередників примушують людей задуматися над долею нашого народу, над своїм життям. Проте виникають запитання: чому будівлю нашого музею неодноразово підпалювали в нібито українській державі Україна? Чому можна безпечно говорити українською скрізь і в усіх країнах, за винятком однієї — України? Чому в 2011 році донецький священик УПЦ Київського патріархату владика Сергій каже про свою готовність до акту самоспалення на знак протесту проти знищення Української церкви, бо в нього вже не залишилось інших засобів боронитися? Питань багато.
Отож Олекса Гірник віддав найдорожче — життя заради свого народу недарма. Свій жертовний вчинок він перетворив на потужну довготривалу зброю опору й освітив шлях українському народу до своєї волі і долі, до своєї хати, де, за словами Тараса Шевченка, “своя правда”. Слава Герою!
Степан Копанка, дослідник музею “Смолоскип”