Наближається свято, яке урочисто відзначають хмельничани наприкінці березня. Йдеться про визволення Проскурова від німецько-фашистських загарбників 1944 року. Покладання вінків на могили загиблих воїнів, виступи ветеранів війни перед молоддю, військовий парад — все це нікого не залишає байдужим.
Наближається свято, яке урочисто відзначають хмельничани наприкінці березня. Йдеться про визволення Проскурова від німецько-фашистських загарбників 1944 року. Покладання вінків на могили загиблих воїнів, виступи ветеранів війни перед молоддю, військовий парад — все це нікого не залишає байдужим.
У зв’язку з цим пригадується стаття С.Грабовського “Імперська пиха в обмін на покору?”, надрукована 6 січня в газеті “Проскурів”. У цій публікації йдеться про різко негативну реакцію української громадськості на репліку В.Путіна, що Росія виграла б війну з нацистами і без України. Цілком і повністю погоджуюся з тим, що, як пише автор матеріалу, “Путін образив далеко не тільки українців чи, скажімо, білорусів, грузинів та жителів інших республік тодішнього СРСР”.
Але, на мій погляд, С.Грабовський явно перебільшує значення матеріа-льно-технічної допомоги, яку в ході війни надавали СРСР союзники. Він навіть вважає, що ця допомога була вирішальною в досягненні перемоги над ворогом. При цьому посилається на розмови Г.Жукова “за чаркою з людьми, котрим він довіряв”. Нібито Жуков говорив: “Американці гнали нам стільки матеріалів, без яких ми не могли б продовжувати війну”. За чаркою, як мені видається, ще й не таке можна сказати.
Звичайно, ні в якому разі не можна применшувати чи недооцінювати значення цієї допомоги, як і те, про що пише автор: “Індустріальний потенціал Уралу чи Сибіру значною мірою створений за рахунок саме українських ресурсів — людських і техніко-технологічних”. Це цілком справедливо зазначено у відповідь на твердження Путіна про те, що “війна виграна, не хочу нікого кривдити, за рахунок індустріальних ресурсів Російської Федерації”.
Так-от, щодо допомоги союзників. Вона що, надавалася в 1941 році? Звичайно, ні. Переговори щодо цього велись, але допомога почала надходити, в основному, з 1942 року після оформлення антигітлерівської коаліції. Можна згадати 1941 рік: бої на території України затримали ворога, не дали можливості фашистам швидко захопити Москву. Хочу нагадати, що фашисти протягом тривалого часу в липні-серпні 1941 року не могли зламати оборону Києва. Лише оборонні споруди, побудовані українцями, нараховували сотні кілометрів. Де, в якій країні, завойованій фашистами, вони зустріли щось подібне? Завдяки цьому був використаний час на евакуацію заводів і розгортання військового виробництва на Уралі і Сибіру. Зазнали провалу намагання гітлерівців будь-що захопити Ленінград. Зрештою, під Москвою в грудні 1941 року німці зазнали небаченої поразки. Їхні війська були відкинуті від Москви на 150-170 км. І це в той час, коли гітлерівці мали колосальну матеріально-технічну перевагу! З цього приводу можна звернутися до документів Нюрнберзького міжнародного трибуналу. Ось діалог між обвинувачуваним і німецьким фельд-маршалом Мільхом.
Обвинувачувач: “Скільки часу знадобилося для німецьких збройних сил, щоб захопити Польщу?”
Мільх: “Завоювати Польщу? Здається, 18 днів”…
Обвинувачувач: “Скільки часу у вас зайняло вигнання Англії з континенту, включаючи трагедію Дюнкерка?”
Мільх: “Здається, шість тижнів”.
Обвинувачувач: “Скільки часу знадобилося для того, щоб пройти Францію і взяти Париж?”
Мільх: “До двох місяців”.
(А.І. Полторак, Нюрнберзький епілог, — М., 1965)
Отже, справа не в матеріально-технічних можливостях тієї чи іншої воюючої сторони, точніше, не тільки в них. У першу чергу, все вирішує людський фактор і це довела історія Другої світової війни. А якщо вести мову про оснащення технікою радянських військ, то слід нагадати, що той же Жуков, на кого посилався С.Грабовський, писав: “У 1942 році було виготовлено понад 21 тисячу літаків, понад 24 тисячі танків, з кінця року розпочалося серійне виробництво самохідних артилерійських установок”. (Г.К.Жуков, Спогади і роздуми. — Київ, 1990). Звичайно, не обійшлось без американської допомоги, але вирішальної ролі, на мою думку, вона не грала.
Ще до початку війни Гітлер і його генеральний штаб недооцінили значення людського фактора та індустріального ресурсу тодішнього СРСР і можливості його нарощування в ході війни. Читаємо у Відера: “Я пам’ятаю, яке сильне враження справили на нас повідомлення про безперервно зростаюче виробництво танків на евакуйованих далеко за Урал заводах (в тому числі українських — авт.), за якими наша власна військова промисловість, судячи по всьому, не могла угнатися (І.Відер, Катастрофа на Волзі. — М., 1965).
На жаль, С.Грабовський не впорався із завданням, його аналіз є поверховим та емоціонально засміченим. Він схильний надати складним явищам прості пояснення. Він пише: “Зрозуміло, що без цієї допомоги (американської — авт.) Червона армія перетворилася б на кінно-пішу юрбу, озброєну хіба що трилінійками і шестидюймівками, з яких не було б чим стріляти”.
Іронізуючи, автор не розуміє, що ображає пам’ять тих, а серед них були і мільйони українців, хто боровся проти окупантів. Достатньо нагадати, що безпосередньо в боях загинули півтора мільйона українців. Це значно більше, ніж втрати США, Англії і Франції разом узяті.
Дивним виглядає наступне: “І, скажімо, якщо на європейському театрі втрати вермахту становили дві третини від його загальних втрат, втрати Люфтваффе — третину загальних, то втрати Крігсмаріне були мізерними (між тим броньованої сталі потоплених британцями німецьких лінкорів “Бісмарк” і “Тірпіц” вистачило б на спорядження бойовими машинами двох танкових армій”. Отакої… Ну, по-перше, до відкриття Другого фронту (1944 рік) між Німеччиною та Англією після Дюнкерка відбувалися лише повітряні бої. Тому, можливо, Люфтваффе дійсно втратило там значну кількість літаків. Крім того, немає ніякої потреби применшувати успіхи британського флоту.
Але, і на цьому хочу особливо наголосити, доля Другої світової війни вирішувалася на Східному фронті. Інформація має бути всебічною і збалансованою. Грабовський чомусь забув поняття патріотизму, героїзму. Хочу нагадати, що понад дві тисячі воїнів-українців отримали звання Героїв Радянського Союзу.
Чотири фронти, названі Українськими, визволяли Європу від фашистського поневолення. Світова спільнота віддала належне вкладу українського народу в спільну перемогу над ворогом. Саме тому Україна, ще не будучи незалежною, стала членом-засновником Організації Об’єднаних Націй. Отже, ще в 1945 році було закладено підвалини, що поряд з іншими призвели до утворення незалежної Української держави.
В.МЕЛЬНИК
На фото: радянські танкісти, 1942 рік