Днями громадськість України, СНД відзначила чергову — двадцять другу річницю виведення радянських військ з Афганістану. Йде час, уже немає на політичній карті світу країни, солдати та офіцери якої виконували в Афганістані інтернаціональний обов’язок, змінилися цінності та ідеологічні орієнтири в незалежній Україні, але… вічними та непохитними залишаються повага і шана до простих, далеких від політики людей, зокрема хмельничан, які, потрапивши у складні, іноді просто пекельні умови, гідно відстоювали честь офіцера.
Днями громадськість України, СНД відзначила чергову — двадцять другу річницю виведення радянських військ з Афганістану. Йде час, уже немає на політичній карті світу країни, солдати та офіцери якої виконували в Афганістані інтернаціональний обов’язок, змінилися цінності та ідеологічні орієнтири в незалежній Україні, але… вічними та непохитними залишаються повага і шана до простих, далеких від політики людей, зокрема хмельничан, які, потрапивши у складні, іноді просто пекельні умови, гідно відстоювали честь офіцера.
Саме з такою людиною мали нагоду зустрітися студенти груп ВР-91 та ВР-92 Хмельницького політехнічного коледжу. Як відомо, цей навчальний заклад має багато традицій. Одна з них — змістовна виховна робота серед своїх вихованців. Крім того, ХПК (колишній ХЕМТ) підтримує тісні зв’язки зі своїми випускниками. Тому-то зустріч з випускником ХЕМТу 1981 року, підполковником запасу військ спецпризначення, кавалером ордена Червоної Зірки Віктором Тимощуком була і доречною, і корисною, і незабутньою. Його розповідь про події в Афганістані у 1985-1987 роках, в яких довелося брати участь, юнаки слухали, як кажуть, із непідробним інтересом. Гість повідав про роки свого навчання у ХЕМТ, одному з київських військових вузів та обставини направлення на службу в Афганістан.
Щирою була розповідь Віктора Івановича про своє перше бойове хрещення, поранення, військову операцію його групи, за яку був нагороджений високою державною нагородою. Особливе враження на студентів-політехніків справили такі слова Віктора Тимощука: “Вижити там допомогли взаємовиручка, суворе дотримання дисципліни і неписаних законів афганської війни. Я не маю гріха перед матерями солдатів, якими там керував, бо за мого керування підрозділ не втратив убитими жодного військовослужбовця. Де служив, українців нараховувалося найбільше, приблизно сорок відсотків. Це свідчить про те, що краяни мужньо воювали в Афганістані…”. А ще Віктор Іванович повідав студентам про рідкісні хвилини дозвілля, виступ Олександра Розенбаума у цій гарячій точці, свої враження про кращі екранізації на афганську тему, службу після Афганістану й за незалежної України. А на завершення налаштував майбутніх захисників Вітчизни на серйозну підготовку до служби у Збройних Силах України.
У відповідь студент Богдан Безинський подякував гостю за змістовну розповідь і передав квіти для матері Віктора Тимощука Галини Іванівни за виховання такого сина, особистості.
На прощання Віктор Іванович пообіцяв, що і в подальшому відгукуватиметься на запрошення своєї колишньої альма-матер.
Підготував Віктор Котов
На фото: Віктор Тимощук (зліва) та автор
Фото Олександра Мегіса