Сатанів, історія, міфи та легенди

Замість передмови

Читаючи сторінка за сторінкою історико-краєзнавчу розвідку Світлани Маркової про Сатанів, я постійно спиняв себе на думці про те, як ще мало ми знаємо про минувшину рідного краю й отого подільського Надзбруччя, яке й досі залишається чи не найзагадковішим на карті Поділля, що було символічним пограниччям в новітній і схованій у віках історії українського народу. Бо ж недарма саме в околицях Сатанова було знайдено капище загадкового дохристиянського божества Світовида, який і досі, хоч і з далекого Кракова, споглядає на чотири боки вже наш з вами світ, а в наші Товтри саме тут, ніби продовжуючи їх неповторні кряжі, входить рукотворна оборонна гряда Троянових валів, які прокладають незриму нить у ті досі ще недосліджені часи, коли саме у легендарному цьому краї пульсувало серце прадавньої слов’янської цивілізації, про яку добре знав ще античний світ й здогадуються у своїх обережних висновках сучасні історики.

Роздумую над тим, чи дають собі звіт наші сучасники, по якій землі вони нині топчуть свій життєвий ряст і чи захочуть вони, хоч колись по-справжньому заглянути у ті далекі часи, бодай, за допомогою таких істориків як Світлана Маркова, яка відкрила, вочевидь, не лише для себе самої “подільську Атлан-тиду”, якою був і залишається Сатанів та його околиці.

Рекомендую вам, шановний читачу, доторкнутися до його історії з цієї книги, відчути завдяки їй перебіг подій, бурління пристрастей, якими жили наші предки на цій землі у різні часи. Адже дослідниця викликає своїми розвідками-нарисами про Сатанів у нашій уяві непідробні емоції захоплення історією цього краю, змушує заразом і до несуєтних роздумів над минувшиною краю Світовида…

Богдан Теленько, головний редактор газети “Проскурів”

Замість передмови

Читаючи сторінка за сторінкою історико-краєзнавчу розвідку Світлани Маркової про Сатанів, я постійно спиняв себе на думці про те, як ще мало ми знаємо про минувшину рідного краю й отого подільського Надзбруччя, яке й досі залишається чи не найзагадковішим на карті Поділля, що було символічним пограниччям в новітній і схованій у віках історії українського народу. Бо ж недарма саме в околицях Сатанова було знайдено капище загадкового дохристиянського божества Світовида, який і досі, хоч і з далекого Кракова, споглядає на чотири боки вже наш з вами світ, а в наші Товтри саме тут, ніби продовжуючи їх неповторні кряжі, входить рукотворна оборонна гряда Троянових валів, які прокладають незриму нить у ті досі ще недосліджені часи, коли саме у легендарному цьому краї пульсувало серце прадавньої слов’янської цивілізації, про яку добре знав ще античний світ й здогадуються у своїх обережних висновках сучасні історики.

Роздумую над тим, чи дають собі звіт наші сучасники, по якій землі вони нині топчуть свій життєвий ряст і чи захочуть вони, хоч колись по-справжньому заглянути у ті далекі часи, бодай, за допомогою таких істориків як Світлана Маркова, яка відкрила, вочевидь, не лише для себе самої “подільську Атлан-тиду”, якою був і залишається Сатанів та його околиці.

Рекомендую вам, шановний читачу, доторкнутися до його історії з цієї книги, відчути завдяки їй перебіг подій, бурління пристрастей, якими жили наші предки на цій землі у різні часи. Адже дослідниця викликає своїми розвідками-нарисами про Сатанів у нашій уяві непідробні емоції захоплення історією цього краю, змушує заразом і до несуєтних роздумів над минувшиною краю Світовида…

Богдан Теленько, головний редактор газети “Проскурів”

 

Сатанів очима дослідників

Селище міського типу Сатанів розташоване на лівому березі річки Збруч (Населений пункт Городоцького району Хмельницької області. З 1923 р. центр Юринецького району. З 1935 р. – Сатанівського району. У 1959 р. Сатанівський район ліквідований з віднесенням його території до Городоцького та Волочиського районів). Навкруги селища здіймаються вапнякові гори, утворені в глибинах прадавнього Сарматського моря. З кінця ХІV – початку ХV ст подільське прикордонне містечко знаходилося під владою Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Османської імперії, Польщі, Росії, Австро-Угорщини, Української Народної Республіки, Радянського Союзу. Геополітичне розташування містечка “передбачило” подальшу долю його мешканців.

Дослідники історії Сатанова відносять його заселення до найдавніших часів. Подільський краєзнавець В. Соха у історичному нарисі “Сатанів” писав: “Залишки кам’яних печер, курганів, могил свідчать про те, що за багато століть до нашої ери в епоху неоліту на території міста уже проживали люди”2 (Прим. авт Неоліт – новокам’яний вік, за якого людина вперше переходить до відтворюючого господарства, виникає примітивне землеробство і скотарство, з’являється розписний посуд, використовуються шліфовані кам’яні сокири, складається специфічний поховальний обряд; хронологічні межі – VІ-ІV тисячоліття до н.е.).

В околицях Сатанова в урочищі Кренцилові археологами були виявлені кам’яні знаряддя праці доби міді та бронзи.

Городоччину та, зокрема, досліджувану нами територію, де нині розташовується селище Сатанів, за археологічними даними у ІV-ІІІ тис. до н.е. населяли племена трипільської культури. Тут розташовувалися як окремі селища, так і групи поселень. В Енциклопедії трипільської цивілізації С.Платонова, С.Тарути є інформація про знахідки артефактів даної археологічної культури у навколишніх із Сатановом селах Іванківці та Юринці.

У матеріалах літопису Сатанівського монастиря ХVІІІ ст. було подано інформацію про давнє походження містечка, велику кількість курганів та печер.

У особистому фонді Є. Сіцінського справа 29 “Розшуки трипільської культури на Кам’янеччині”, що зберігається у Хмельницькому обласному архіві, є згадки про археологічні розвідки 1925-1926 рр. по річках Збруч, Смотрич, Мукша тощо. По річці Збруч найбільше знахідок трипільської культури було виявлено у селах Чорнокозинці та Кудринці. Так, у селі Чорнокозинці в повоєнних окопах попадалися залишки трипільської кераміки. У с. Кудринці на городі селянина М. Марчука були знайдені “черепки трипільського типу” та глиняні фігури людей. Археологічні знахідки трипільської культури були відправлені до Ленінградської академії історії. У замітках Є. Сіцінського безпосередньо мова про Сатанів не йшла, але території, що науковець досліджував, знаходилися неподалік.

Є. Сіцинський у висновках вищезгадуваної рукописної праці зазначав, що дана територія потребує не лише розвідок, а й археологічних розкопок і досліджень. Поділля, на його думку, було “переходовою дорогою і трипільців, й інших народів.”

Через Городоцький район проходить “Траяновий вал”. Схожі вали також відомі у Східній Європі. Він тягнеться більше двох десятків кілометрів біля сіл Юринці, Зверхівці, Лісоводи, Велика Яромирка та ін. На сьогодні вал не є цілісним, через нього у деяких місцях прокладені шосейні дороги, деінде побудовані споруди. Сучасна середня висота валу 2 м. Вал являв собою викопану траншею глибиною понад півтора метра, шириною близько метра зверху та близько півметра внизу. У траншею ставили дубові стовпи і засипали землею. Такі вали виконували фортифікаційні функції. Ряд науковців вважають, що такі вали будували у І ст. н.е. за правління римського імператора Траяна (Прим. авт. Римська імперія існувала з 27 р. до н.е. й до V ст. н.е. імператор Траян правив з 98 до 117 рр.). Проте відомо про будівництво таких укріплень на території сучасної України значно раніше. Можливо, назва даного валу походить не від римського імператора, а від назви бога давніх слов’ян Трояна (Троян – триєдине божество, інша назва якого Триглав), про якого є згадки у пам’ятці давнього писемства “Слово о полку Ігоревім”. Тому можна також погодитись із тими науковцями, які називають вал Трояновим.

В енциклопедичному словнику Брокгауза-Ефрона за 1900 р. знаходимо інформацію про те, що на території Сатанова “часто знаходять римські монети, старовинні речі”.

Походження монет пов’язують із присутністю римських військ, що вели війну за Дакію (Прим. авт. У 101 р. Траян, будучи на посаді консула Римської імперії, вперше пішов війною на Дакію. Друга війна Траяна (105-107 рр. н.е.) закінчилася перемогою римлян та перетворенням Дакії на римську провінцію. Частина сучасних українських земель теж належала до території Дакії. А ось чи мали відношення римляни до назви досліджуваного містечка та чи пов’язує щось Сатанів із Дакією, спробуємо дослідити у даному матеріалі).

Відповідно до літописних згадок, ще до появи містечка Сатанів на відстані трьох кілометрів від нього у 980 р. було засновано монастир. Щодо витоків заснування Свято-Троїцького монастиря маємо таку архівну інформацію: “Один грецький православний монах пішов у відлюдники заради молитви, у лісі на горі він знайшов печеру, де і поселився. Пізніше до нього приєдналися ще кілька монахів, що й стало підґрунтям для заснування так званого Скельного монастиря. У 1460 р. біля печери було збудовано дерев’яний храм, у 1700 р. зверху над печерою споруджено кам’яний храм… У 981 р. монастир відвідав Київський князь Володимир Великий із військом” (Прим. авт. У п’ятому випуску “Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета” за редакцією М. Яворов-ського у матеріалах літопису Сатанівського уніатського монастиря (повна назва “Книга історії Сатанівського монастиря ордена Св. Василія”) є запис про те, що приблизно 1744 р. монахи, розбираючи стару монастирську дерев’яну церкву, знайшли на куполі вирізьблений “1600 рокъ”, що може засвідчувати офіційну появу Свято-Троїцького монастиря).

Отець Володимир Наглій, який сьогодні опікується обителлю, рік заселення печер гірським ченцем з Афону визначає 839, а рік будівництва нової дерев’яної церкви та корпусу для ченців – 1360.

Поява монастиря на Подільських землях відразу почала носити стратегічне значення. Так, у ХІІ ст. у монастирі від нападів орд хана Батия переховувалися не лише ченці, але й мешканці навколишніх поселень.

Перші населенні пункти (ймовірно містечка) в Україні почали виникати у VІ -VІІ ст., а в VІІ-ІХ ст. їх вже було чимало. У “Повісті минулих літ” ці пункти називали громадами. Однак типових містечок і міст у ІХ-Х ст. у межах Київської Русі ще не було. Ознак містечок вони набували в процесі тривалої еволюції і сформувалися у ХVІ ст.

Одні з перших свідчень про містечко Сатанів відносяться до 1385 р. Вказаний рік також зазначений як перша згадка в літописах про Сатанів у Паспорті територіальної громади Са-танівської селищної ради Городоцького району.

У книзі М.Молчановського, виданій у 1885 р. на основі матеріалів літописів, знаходимо таке посилання: “K. Niesiecki… запевняє, що вже за короля Людовика Кам’янецька діоцезія була поділена на чотири деканата: Дунаєвецький, Сатанівський, Межибожскій і Язловецький… З 1375 р. вже є згадки про цілий ряд Кам’янецьких католицьких єпископів.”7 Вірогідно, що перші відомості про Сатанів можуть датуватися початком ХІV ст.

В. Антонович фіксує назву містечка Сатанів 1404 роком, коли польський король Владислав ІІ Ягайло дав магнату Петру Шафранцю (Шафранцеві) Сатанів з околицями та ще дванадцять подільських сіл, зобов’язавши його за це виставляти на королівську службу загін озброєних людей (12 стрільців), 6 сулиць (зброя) та у разі необхідності збройно виступати самому, таким чином призвавши обороняти прикордонні землі, в тому числі і Сатанів. Грамота була видана третього березня (за григоріанським календарем дванадцятого березня). 1404 р. М. Мол-чановський у свої книзі теж згадує про польського чиновника Петра Шафранця та посилається на акти 1387 р. та 1395 р.

У літописі Сатанівського монастиря ХVІІІ ст. перша історична згадка про Сатанів датується теж 1404 р.

Сучасний дослідник Сатанова М. Петров пише про те, що “у документі (Прим. авт. Короля Владислава ІІ Ягайла) Сатанів виступав як поселення сільського типу (villa)”

 

М. Грушевський в “Історії України-Руси” (том п’ятий) подає цікаву для нас інформацію про те, що “як взірець такого особливо повного всякими застереженнями надання можна вказати наданнє Сатанівської волости (на Поділю) Петрови Щафранцеви 1404 р.; тут застережено, що – а) дідич сам або через рівного собі заступника має жити в наданих маєтностях;

б) він має ставити в заграничні походи 6 сулиць і 12 стрільців, а коли треба оборони краю – ставитися з усіма своїми людьми;

в) передати свою маєтність третій особі може він тільки за ко ролівським дозволом; г) піддані його мають сповняти всі служ би й давати податки, які були за давнійших володарів Поділя (Коріатовичів). Акты Барскаго староства. ІІ, с. 327”.

Наступник Ягайла, Владислав ІІІ, дарував Сатанову права містечка. Сатанів згадується у королівських грамотах 1431 р. – Schatanow, 1436 р. – Sathanow, й документі, датованому 1564 р., – Szatanow (напис зроблено польською мовою, в якій є слово “szatan” – сатана, диявол).

 

Сучасний напис назви містечка польською мовою Satanow вже не має відношення до слова сатана.

Є.Сіцінський у праці “Приходы и церквы Подольской епархии” подає таку історичну довідку про Сатанів: “Сатанів м. – знаходиться на австрійському кордоні, на покатому березі річки Збруч, причому внизу знаходяться хати міщан, вище – єврейські поселення, а ще вище – селянські садиби, закриті садками. Сатанів належить до числа найдавніших подільських поселень.”

Щодо назви містечка суперечки точаться й до сьогодні: латинські, готські, молдавські чи слов’янські корені лежать в основі назви Сатанів. На сьогодні поширення набули вісім основних версій.

Перша версія – місто засноване римлянами (Прим. авт. До сьогодні у так званому Траяновому валу (римському), що проходить біля Сатанова паралельно до Збруча, на південний схід знаходять монети часів Траяна та найбільше династії Антоніанів: Лусія Вера, Марка Аврелія, Коммода. У 1934 р. на околицях Сатанова знайдено монети часів римського імператора Гордіа-на ІІ. Місцеві жителі Сатанова та навколишніх сіл й до сьогодні знаходять велику кількість римських монет). Дану версію одним із перших підтримав І. Шипович у грудні 1886 р.

Ця місцевість могла входити до складу Римської імперії або лежати на кордоні. Існує усний переказ про зупинку римського легіону часів імператора Траяна, під проводом центуріона Тонілія в 105 р. н.е. (Прим. авт. – за одними джерелами), у 106 р. н.е. (Прим. авт. – за іншими, краєзнавець Соха В.). На високому скелястому березі невідомої річки, пише В. Соха, полководець нібито звернувся до своїх легіонерів, що оточили його, з словами: “Сат ау нон?” (“Досить, чи підемо далі”). “Сат, сат! (Досить, досить)” – одноголосно закричали стомлені воїни і почали розкладати свої шатра і намети”.

Вказану латинську версію було оприлюднено в лютому 1862 року. На сторінках “Подольских епархиальных ведомостей” з’явився історико-статистичний опис містечка Сатанів Проску-рівського повіту, де було наведено римську версію походження назви Сатанова.

О. Будзей висловлює небезпідставне зауваження про те, що “хтось колись слово “Сатанов” подав у вигляді “Sat+an+non”, сконструював запитання “Годі чи ні?” і під нього приписав легенду”.

Дуже обережно, без категоричних “за” чи “проти” поставилися до першої версії М. Орловський та Ю. Сіцінський. Так, в “Историко-статистическом описании местечка Сатанова Про-скуровского уезда Подольской губернии и находящегося близ него Свято-Троицкого заштатного монастыря” М. Орловський зауважував наступне: “Від чого отримало назву містечко, історичних даних не існує, а лише більше цікаве ніж достовірне припущення. Про полководця Тонцлія (Прим. авт. А не Тонілія, як у попередніх авторів), який з військовими походами дійшов аж до місця, де нині є містечко Сатанів та звертаючись до війська, сказав: зупинимося, чи підемо далі. Військо відповіло: зупинимося. Ця обставина й дала назву Сатанів.”

Проте, мабуть, варто спробувати дистанціюватися від історичних штампів та подивитися на історію Римської імперії, війни 101-102; 105-107 рр. тоді ще консула Траяна проти Дакії, через призму часткової територіальної приналежності сучасних українських земель до периферійних земель Дакії. Можливо, з’ясується, що саме римлянам ми завдячуємо назвою містечка.

Друга версія – назва містечка походить від слова сатана. “Сатана” (прокляте місце) – так після невдалої спроби загарбання прозвали це місце турки, заявивши, що їх лісами і болотами водила нечиста сила.” В ХVІ-ХVІІ ст. татари й турки неодноразово нападали на Сатанів, мешканці кожний раз чинили запеклий опір. Так, у 1531 році в черговий раз Сатанів спустошили татари. О. Будзей припускає, що “в ХV-ХVІ століттях назва містечка коливалася між варіантами “Шатанов” і “Сатанов”… Слово “сатана”, як засвідчує “Етимологічний словник української мови”, давньоруська мова запозичила з грецької (Прим. авт Грецькою мовою назва містечка пишеться – У^аТаши), а та в свою чергу скористалася герберейським словом зі значенням “той, що протидіє”. Є споріднене арабське слово, яке проникло і в нашу мову у формі “шайтан”. Проте малоймовірно, щоб турки дали ім’я місту – воно з’явилося на декілька століть раніше, ніж турки з’явилися на цих землях.

Наступну, третю версію (молдавську), про те, що назва містечка пов’язана з молдавським словом “сат” – велике село, селище, висунув С. Бабишин, її підтримали В. Соха, Ю. Кругляк, А. Коваль, М. Янко.

В. Соха висловлював наступне припущення: “В часи поневолення цього краю в ІХ ст частина предків сучасних молдаван переселялась в наші краї. В той час на місці теперішнього Сатанова вже знаходилося якесь давньословянське поселення, назва якого загубилась у віках. Нові поселенці дали йому свою назву Сат, яке згодом у слов’янській транскрипції набуло форму Сатанів”. Ю. Кругляк теж найбільш правдоподібною вважав саме версію походження назви від “молдавського сат – велике село, селище.” Дослідник української топоніміки М. Янко погоджується, що назва поселення може походити від молдавського словосполучення Сату Ноу, тобто Нове село, Новоселиця, Новоселівка із додаванням суфікса -ів.

На думку автора даного дослідження, ця версія є найбільш історично обґрунтованою. Вона є частковим продовженням першої версії, адже сучасні Румунія, Угорщина, Молдовія складали ядро Дакії. Після остаточного загарбання у 107 р. н. е. Дакії імператором Римської імперії Траяном населення підкореної держави активно мігрувало. Тому, опинившись на території, де нині знаходиться Сатанів, вони могли заснувати сат (велике село).

Четверта версія (язичницька). О. Будзей у статті “Яким боком притулився сатана?” робить наступне припущення: “Назву Сатанову могли дати і у зв’язку з “бісівським” сусідством. До середини ХІІІ століття в тутешніх місцях зберігався останній острівець язичництва, а таємні обряди давнім богам здійснювалися аж до ХVІ–ХVІІ століть. Церква ж усе, пов’язане з колишніми богами, оголосила сатанинським. Звідси, мовляв, і назва міста, що розкинулося мало не в самому серці “країни” волхвів, що нікому не скорилася. Ця версія багатьом історикам здається правдоподібною, хоча й вона може бути помилковою.” Дослідниця українського язичництва, доктор філософських наук Г. Лозко стверджує, що “топонімічні назви Чортків і Сатанів мають язичницьку семантику, про що з незрозумі лих причин не повідомляють мовознавці, намагаючись етимо ло-гізувати ці назви з іноземних мов.” Про те, що дана місце вість була безпосередньо пов’язана із язичницькими культами, свідчить і знахідка Збручанського ідола Світовида (Святовита). Понад два століття цей старослов’янський бог був одним із найбільш шанованих у Київській Русі (Збруцького ідола знайшли влітку 1848 р. З 1851 р. оригінал зберігається в Краківському

археологічному музеї). П’ята версія викладена Сохою В. у краєзнавчому нарисі “Сатанів”, де він пише: “Дехто з дослідників краю вважає, що так назвали місто монахи Сатанівського монастиря, який був тут побудований у ХІV, а можливо, і в ХІ століттях. У цій назві була відображена боротьба міщан з монастирем за земельні володіння, і тому перші жителі були нагороджені таким страшним для тих далеких часів прізвищем. А незабаром сусідство монастиря з “Сатаною” стало недоречним. І монастирські ієрархи, намагаючись виправити цю необачність своїх попередників, стали давати околицям Сатанова релігійні назви: Богослівка, Юринці, Спасівка, Покривка (від назви церков, що були побудовані в цих околицях).” Проте священики не погоджуються з даною версією, адже випадків, щоб з ініціативи культових діячів поселення називалися так негативно, в історії немає.

Шоста версія (готська) висунута дослідниками Палійчуком Ю. та Палійчуком Є. у статті “Готський шифр на карті України”, опублікованій 2008 р. Дослідники взяли за основу аналіз топонімів і гідронімів готських часів (Прим. авт. У ст. н.е. у Причорномор’ї встановлюється панування готів, германських племен, що прийшли з узбережжя Балтійського моря). “Чому саме готи? Насамперед через те, що вони були найближчими предками народів Європи… Отож, вийшовши в ст. н.е. з території нинішньої України в західну Європу, готи стали тим субстратом, з якого в подальшому сформувалось багато народів Європи (німці, французи, англійці й інші). Звичайно, можна припустити, що їхня мова повинна мати хоч якусь спорідненість із мовою пращурів – готів… Багато міст по сусідству мають значення, які утворюють пари антонімів Гусятин (Тернопільська обл.) розміщений там, де р. Збруч вже набрала сили, (gush [gaS] сильний потік) і Сатанів (Хмельницька обл.) – ніякого сатани там не водилося, просто Збруч в тому місці плив тихо, спокійно дзюрчав – sough [sau] – шелест, дзюрчання.” Шоста версія частково перетинається із першою та третьою. Готи у середині ІІІ ст. н. е. наполонили Дакію, а у 270 р. її захопили. Процеси асиміляції сприяли поширенню готських артефактів серед місцевого населення та їх розповсюдження на навколишні території. Можливо, вже в ІІІ-ІV ст. н.е. існувало поселення Сатанів, що “завдячувало” своєю назвою готам.

Сьома версія (Звенигородська) викладена в словнику “Образи української міфології і географії”. О.Онопенко виводить назву “Сатанів” від латинського “satus” – сіяти. Існує версія про те, що на околицях Сатанова на берегах Збруча в Х-ХІ ст. був побудований Звенигород, яким з 1125 р. правив Володимир – син князя Галицького25 (Прим. авт. Дослідник Поділля В. Гульдман вважав, що на цих землях знаходилося одне з двох давніх галицьких міст – Звенигород. Воно лежало на південний схід від Львова на берегах річки Збруч. Місто згадується в історії Х-ХІ ст. в числі володінь руських князів. З 1125 р. Звенигород став стольним містом, першим князем якого був Володимирко). Землеробство було головною галуззю господарства звенигородців. Вони вирощували пшеницю, жито, просо. Місцеві землероби “сіячи” за допомогою різних систем землеробства могли забезпечити не лише гарні врожаї, але й і назву поселення Сатанів. Заслуговує на увагу восьма версія, що була надрукована у місцевій газеті магістром історії Т. Вихованцем (газета “Подільський кур’єр”) про те, що назва містечка походить від імені свого першого власника чи осадника, котрий, певно, звався польською мовою Шатан. Але з часом домінування в офіційному діловодстві латини назву Шатанів трансформувало у Сатанів. Автор версії посилається на матеріали Коронної метрики (документи польської королівської канцелярії), де згадуються Миколай Шатан Дунін Русиновський та Миколай Шатанек.

Місцевий житель В. Долотов у розмові з автором книги пригадував пам’ятник майже у центрі Сатанова – на прямокутному постаменті погруддя чоловіка. Це погруддя він іще бачив у повоєнні роки (1945-1946 рр.). Автор розповіді пам’ятає, що місцеві жителі говорили, що це пам’ятник чи то Сатані, чи то Шатані.

Найбільш історично обґрунтованими, на думку автора дослідження, є перша та третя версії, що взаємно доповнюють одна одну.

У 1404 р. Сатанів вже існував як поселення. Можна говорити як про Сатанівський деканат, так і про “Сатанівську волость”. У 1411 р. Ягайло передає великому князю литовському Вітовту Поділля, яке перебувало під його владою до 1430 р. (Прим. авт. М. Грушевський у четвертому томі “Історії України-Руси” пише: “… Ягайло вернув західне Поділля Витовту в 1411 р. Тільки під натиском обставин… Супроти пізніших польських претензій на Поділє кладучи натиск на те, що Витовт здобув Поділє самими лише литовськими силами, без помочі Поляків”). Управляли Поділлям Вітовтові старости. Найважливішими джерелами дослідженння данного періоду відповідно до праць М. Грушевського є Галицько-Волинський літопис, літописи новгородські, ливонські, пруські. Наступник Вітовта Свидригайло не зміг утримати спадщину свого попередника. Між Польщею та Литвою спалахнули старі чвари за Поділля і Волинь.

З 1431 р. Сатанів належав польському роду Одровонжів (Польський король Владислав ІІ Ягайло після смерті Вітовта надав грамоти володіння Петрові Одровонжу). У 1436 р. польський король Владислав ІІІ підтвердив жалувані грамоти свого попередника і залишив Сатанів в руках Одровонжів. У 1450 р. загинув П. Одровонж. Далі Сатановом володіли його сини Андрій, Ян, внук Ян, правнук Станіслав (останній носій прізвища Одровонж, за одними джерелами, помер у 1523 р., за іншими – у 1545 р.). На думку М. Петрова, одним із Одровонжів було зведено замок.

У ХV ст. чітко вирізняється окрема територіальна група місцевого населення – подоляни. На даний період припадає процес становлення та формування подільської шляхти. М. Молчановський зауважує: “Даний прошарок різнився по вірі та національності від іншого населення Поділля, вони бажали тих самих прав, якими користувалася корінна польська шляхта. Тому трималися окремо, а відношення до них православного населення характеризувалося як вороже.”

На ХVІ ст. припала найбільша кількість татарських набігів, зокрема, кримських на містечко Сатанів. Саме “татарський фактор” у ХV-ХVІ ст. найбільше вплинув на стратифікаційний та соціально-економічний розвиток Правобережної України, зокрема, Сатанова. Постійні татарські напади знизили темпи урбанізаційних процесів, значно уповільнили економічний розвиток.

У ХV-ХVІІ ст. містечко Сатанів неодноразово грабують та спалюють татари (1528; 1530; 1531; 1575; 1617; 1618 – роки руйнації та занепаду). Є.Сіцінський писав: “Року 1530 це місто знов спустошено; і цьогож року за податковими списками рахувався тільки один плуг (arartum – плуг – одиниця тогочасного оподаткування, один умовний плуг брався з площі 21 га).”27 У 1532 р. міщан Сатанова було звільнено від сплати податків, причиною стало спустошення земель татарами – “міста та околичні села на 8 років звільнялись від “шоса”, “чопового” та інших податків.” До Сатанова, що був захищений замком, почали тікати люди з інших місцевостей.

У 1561 р. власники Сатанова, чоловік та дружина Тарнав-ські, дають пільги новим поселенцям Сатанова, щоб збільшити загальну чисельність населення. Міщани повинні були робити на пана п’ять днів на рік (один день оранки й сівби, два дні косовиці й збору сіна і два дні жнив), давати медову данину, платити 15 грошей чиншу. Ті, котрі випасали свиней у панських лісах, повинні були давати 20-го кабана, підводи та відбувати шарварки. У 1565 р. в Сатанові працювали 15 ремісників, в 1566 р. – 50, 1583 р. – 58 ремісників за 16 спеціальностями. Тариф 1578 р. засвідчує, що в Сатанові мешкало 53 купці. Діяли шевський, гончарний, ковальський, кушнірський, ткацький, ювелірний цехи. Сатанівські майстри торгували своїми виробами не лише у містечку, а й за його межами.

У квітні 1567 р. помер Ян Криштоф Тарнавський, його дружина Софія Тарнавська невдовзі одружилася зі шляхтичем Яном Косткою. Таким чином Сатанів перейшов до роду Кост-ків. У 1581 р. (1592 р.) родина Костків розпочинає будівництво у Сатанові дерев’яного костелу (Прим. авт. Будівля костелу до сьогоднішніх днів не збереглася).

Історичний путівник “100 єврейських містечок України” подає інформацію про те, що перші згадки про сатанівських ев-реїв датовані у польських документах 1565 р. А у 1514 р., за одними джерелами, у 1532 р. – за іншими, було збудовано одну з найрідкісніших єврейських архітектурних культових споруд в усій Східній Європі – Сатанівську синагогу (Прим. авт. Існує небезпідставне припущення, що синагога була збудована пізніше, приблизно 1600 р., одночасно із будівництвом Свято-Троїцького монастиря. Раніше єврейська община практично не могла збудувати таку споруду, це потребувало великих коштів. У тому ж історичному довіднику подається інформація про хімічний аналіз розчину кладки, зроблений у 1992 р., та висновок, що споруду швидше за все збудували в середині ХVІІ – на початку ХVІІІ ст.).

У 1569 р., відповідно до Люблінської унії, Київська, Полтавська губернії, Волинь та Поділля були від’єднані від Литви та приєднані до Польщі. Соціальна стратифікація Польщі тих часів передбачала поділ населення на три прошарки: шляхта, холопи, міщани. Відповідно даний поділ розповсюджувався і на зазначеній території. Міщани Сатанова були особисто вільними, завдячуючи німецькому (магдебурзькому) праву.

У 1641 р. Катерина Сенявська (донька Яна Костки та Софії Одровонж, дружина підчашого коронного, старости Яворів-ського Адама Єроніма Сенявського) стає володаркою Сатанова (Прим. авт. Відомий польський магнатський рід. Сенявські посідали високі державно-військові посади в Речі Посполитій, володіли великими маєтностями в Галичині та на Поділлі. Польською мовою прізвище пишеться Sieniawski, тому при написанні українською мовою пишуть як Сенявські, так і Синявські).

Катерина Сенявська займається розбудовою містечка, змінює його статус на місто, будує кам’яний костел. З дозволу польського короля вона надала поселенню магдебурзьке право (Прим. авт Відповідно до досліджень М. Петрова, вперше магдебурзьке право Сатанів отримав у 1436 р. До речі, тоді магдебурзьке право обмежувалося іпіга тиго$ – міськими стінами). У привілеї, що видала К. Сенявська, на міщан перекладався обов’язок щодо утримання своїм коштом міських фортифіка-цій: “Як це місто, міститься там, де ворог хреста святого робить часті напади, то всі повинні на всяк час, коли того потреба покаже, з свого осередку на сторожу вислати, а для цього двох сторожів давнім звичаєм мають держати; так само повинні дбати щоб вали коло міста були в найкращому стані, також мати зброю для оборони, себ-то гаківниці, шмигівниці, порох і олово й держати все те в доброму порядку і на завсіди. До того кожен міщанин повинен мати рушницю і два фунти пороху, а так само дві копи куль.”

У ХVІІ ст утиски православної віри, феодально-кріпосний гніт призводили до повстань селян. Соціальне гноблення, економічний, національно-релігійний тиск з боку татарів, турків, поляків провокували постійні заворушення населення містечка Сатанів та його околиць. Полонізована подільська шляхта не звертала уваги на проблеми українського населення. А євреї-орендарі, що брали у користування магнатські маєтки, намагалися заробити на селянах значні кошти, доводячи панщину і повинності до межі неможливого. Саме євреї-орендарі складали найзаможнішу частину тогочасного населення містечка. Поширення у ХVІІ ст. набула натуральна та грошова рента. Панщину часто починали заміняти грошовим викупом (чиншом). Період “золотого спокою” завершився селянськими повстаннями на Київщині, Волині, Поділлі тощо.

У 1594-1596 рр. досліджувані землі стають ареною дій козацьких загонів проти шляхти, під проводом Лободи, Шаули та Наливайка. Останній був родом з Гусятина (хоча місцеві старожили стверджують, що із Сатанова), написав лист Сигізмун-ду ІІІ та висунув свій проект улаштування козацтва, передачу йому земель між Бугом та Дністром, дві тисячі чоловік під його начало. Влітку Северин Наливайко зайняв Городок, Сатанів, Гусятин та інші міста. У 1597 р. він був страчений за горло і четвертований у Варшаві, частину тіла Наливайка повісили на площі на страх повстанцям.

У період Української національної революції 1648-1676 рр. Сатанів неодноразово переходив від козаків до шляхтичів. У серпні 1648 р. війська Б.Хмельницького здобули перемогу над польським військом М. Потоцького і М. Калиновського, яке вирушило на придушення повстання. У 1648 р. від шляхти було визволено містечко Сатанів. У червні 1649 р. відбулися козацькі битви під проводом прославленого полковника брацлавсько-го Д. Нечая, зокрема, під Сатановом (Прим. авт. Серед відомих козацьких ватажків бував у цих місцях і Максим Кривоніс). У 1653 р. Свято-Троїцький монастир відвідав гетьман Б. Хмельницький. У грудні 1653 р. Б. Хмельницький вирушив через Сатанів, Вінницю, Немирів у Переяслав. Бував тут і Іван Богун. На схід від с. Олександрівка, де стояв табором полк Богуна, є козацька долина та поховання козаків.

У визвольній війні 1648-1654 рр. було знищено чи не більшу половину населення містечка Сатанова. У війні внаслідок своєї етнічної строкатості населення постраждало як від козаків, так і від шляхти. Не випадково у містечку з’явився перший в Україні пам’ятник визвольній війні українського народу середини ХVІІ століття.

Один із переказів стверджує, що коронний гетьман Польщі М. Калиновський хотів замордувати усіх мешканців Сатанова за те, що вони у 1653 р. відкрили браму Д. Нечаю. Проте трибунал пом’якшив вирок і було страчено лише кожного десятого мешканця незалежно від віку і статі.

Після описаних вище подій з’явився пам’ятник. На чотириметровій колоні встановлено сидячу плачучу людину, як стверджують місцеві мешканці та більшість науковців – фігуру скорботного Ісуса (який уособлював у собі страждання мешканців Сатанова). Місце розташування пам’ятника – не у центрі містечка, а майже на околиці Сатанова, за садом сатанівської аптеки, що функціонувала до ХІХ ст. може вказувати на те, що саме тут знаходилася загальна могила загиблих під час оборони замку чи закатованих мешканців.

Місцеві старожили під час спілкуваня висували власні версії про те, що це пам’ятник чи то Сенявському, який програв Сатанів у карти, чи то Калиновському, який програв Сатанів у карти Сенявському.

Пам’ятник виготовлений швидше за все кимось із сатанів-ських майстрів із подільського вапняку. На думку місцевого жителя В. Бабійчука, автором скульптури був хтось із родини Ірутових. На території Свято-Троїцького монастиря знаходиться дзвіниця, над аркою якої донині зберігся кам’яний барельєф образа Ісуса Христа. На жаль, кам’яну голову скульптури знищено. Можливо, пам’ятник скорботному Ісусу та кам’яний барельєф образа Ісуса Христа – це роботи Ірутова (таке прізвище є поруч із барельєфом) або когось із цієї родини.

Складною була доля і Свято-Троїцького монастиря, адже йому судилося стати місцем тортур. У 1707 р. монастир захопили базиліанці. (Прим. авт. В Україні офіційне проголошення унії відбулося в жовтні 1596 р. на церковному соборі в Бересті. Прихильники унії сподівалися, що об’єднання з Римським престолом покращить становище Православної Церкви. На підтримку унії виступили король Сигізмунд ІІІ Ваза і польська влада).

Базиліанці Свято-Троїцький монастир віднесли до першої категорії монастирів – це монастирі, що не є бідними і можуть існувати частково самі по собі, частково в об’єднанні з іншими. До першої категорії монастирів у даному регіоні також належали, окрім Сатанівського, Шаргородський, Барський, Кам’янецький кафедральний. У 1773 р. провінційний з’їзд представників базиліанського ордену вибрав Сатанів місцем для довічного ув’язнення монахів, котрі отримали вирок до поховання заживо. Так, до монастиря для здійснення покарання прислали ієромонаха Філімона Вітошинського. 10 жовтня 1775 р. монахи попрощалися із ним як з покійником. Замурували двері у келії, залишивши невеликий отвір для передачі їжі. Подальша доля монаха не відома. Є свідчення, що його визволили після того, як монастир знову став православним (Прим. авт. Лише після 1793 р. монастир був повернений православній церкві. На території краю у ХІV-ХV ст. з’явилися перші католицькі монастирі, а пізніше ордени домініканців, францисканців, єзуїтів, кармелітів, тринітарів. При Сатанівському монастирі у другій половині ХVІІ ст. діяла внутрішня школа (студія) ордену василіан.).

На думку М. Молчановського, “католицькі ордени проникли в нашу землю вже при Корьятовичах”.

Навесні 1672 р. турки, у кількості 300000 осіб, перейшли Дунай та рушили на Поділля. У вересні 1673 р. польсько-литовська армія розпочала війну за Поділля з турками. Поляки захопили Сатанів, Зіньків, Межибіж, Чорнокозинці. Жахливим був квітень 1676 року для мешканців Сатанова.36 Незважаючи на відчайдушний опір міщан, турки підпалили укріплення та вдерлися у місто. Існує усна оповідь про те, що турки не лише знищили майже усіх мешканців, але й зорали територію, де знаходилося містечко. Своїх загиблих євреї поховали біля синагоги з північного боку та насипали квадратний курган (Прим. авт. В історичному довіднику “100 єврейських містечок України” є розповідь про те, що після тих подій до кургану щороку приходили євреї, поминали вбитих та кидали на нього цибулю та часник).

У битві з турками в містечку Сатанові загинуло чотири тисячі мешканців. У полон було забрано багато жителів з околиць містечка. Незважаючи на те, що козацький ватажок І. Сірко тричі розбивав турків та звільняв полонених з Поділля, багато люду з околиць містечка вже ніколи не повернулися назад та загинули від рабської праці у полоні.

Армія турецького султана Мухамеда ІV (Мохаммеда ІV) відзначалася надзвичайною жорстокістю (Прим. авт. Д. Яворницький у ІІ томі “Історії запорозьких козаків” описує вторгнення турків на Поділля як помсту козакам за зруйноване турецьке місто Азик (Азов), чотири фортеці й вимогу викупу за кримських невільників, яких було у козаків близько чотирьох тисяч. Є. Сіцінський описує події 1676 р. як помсту султана за свого сина, якого вбив у Ладижені козацький полковник Мурашко).

У 1676 р. Порта та Польща заключили Журавнську угоду, відповідно до якої турки отримали Поділля.

Оборонні споруди Сатанова не зуміли захистити населення від жахливого нищення та спустошення на роки. Сатанів ввійшов до Кам’янецького еялету. Новостворену турецьку провінцію очолював бейлербей. 27 років тривало турецьке панування у Сатанові. У 1699 р., відповідно до Карловецької угоди (конгресу), Польща отримала назад Поділля (Прим. авт. Не без підтримки країн Священної ліги).

Місцеві мешканці ще й до сьогодні розповідають, що в “турецьких підвалах” лежить і зараз шапка хана, яку він загубив, тікаючи із Сатанова підземними ходами.

Християнське населення Сатанова у період турецького панування намагалося врятувати свої церковні святині. Так, Михайло Орловський описує історію сатанівського дзвону, який від турків заховали у землю місцеві жителі. Пізніше, у травні 1861 р., біля єврейського будинку (раніше це був будинок грека Вісігона) було викопано цей десятипудовий дзвін з латинським написом “Te Deum laudamus, Te Deum conftemur Mensis septembris 12 d. Anno 1598” (Бога хвалимо, Господа сповідуємо, місяця вересня 12 дня 1598 р.). Спочатку дзвін зберігався у православній церкві, пізніше його передали до костелу Після приходу радянської влади доля дзвону невідома.

Відновлення та функціонування польського державно-політичного устрою на Правобережних землях (кінець ХVІІ-ХVІІІ ст) характеризувалося внутрішніми негараздами та зовнішньою нестабільністю. Було поновлено воєводсько-повітовий поділ. Сеймики подільської шляхти проходили у Кам’янець-Подільському У 1720 р. у Сатанові був 181 будинок, а у його передмісті – 209. Загальна кількість мешканців приблизно становила 2000 осіб.

У 1722 р. господар Сатанова, великий коронний гетьман Адам Миколай Сенявський, побудував нові кам’яні укріплення містечка, старі були вщент зруйновані турками. На в’їзній брамі ще до сьогодні зберігається надпис “Adamus Nicolaus a Granou Sieniawski? Comes in Szklow et Mysr, Kastelanus Cracouiensis, sopremus Exercituum Regni Dux, securitati publicae Propagnaculum hoc erexit, anno Christi 1722 Defensurus etiam muro patria, quam toties pectore tu: ebatur, prouida scilicet mens fundatoris, ut portam hane extrui curavit, et ut per praesidio uteretur contra Barbarorum incursions furenti Tartaro Satanovum opposuit, contra guod nec portae inferi praevalebunt, maxime cum ctavsa hostibus soli tantum Deo Regni et Patriae claves suas sit redditura”.

Є. Сіцінський у нарисах “Оборонні замки Західного Поділля ХІV-ХVІІ ст.” подає такий переклад напису: “Адам Микола з Гранова Сенявський, власник Шклова і Міши, каштелян краківський, найвищий проводир державного війська, для громадської безпеки оцю твердиню відновив року Христового 1722, маючи намір мурами захищати батьківщину, що її стільки разів захищав грудьми. Отож віща думка фундатора подбала побудувати оцю браму, щоб Отоманській Порті загородити дорогу до Польщі, а щоб користуватися рівною силою проти нападів варварів, лютому татарові протиставив Сатанів, проти чого навіть і ворота адові не здолають, надто коли (цю твердиню), закрито перед ворогами; одному тільки Богові, Королеві й Батьківщині віддаватиме свої ключі. – Року Божого 1724”.

У 1720 р. А. Сенявський подарував монастирю садок, город, 180 днів поля та 100 днів сінокісних. Уніатський ігумен монастиря В. Савицький (1732-1762 рр.) у 1746 р. купив у Гринька Шейки садок у лісі біля монастиря за 160 злотих, та ще один садок подарувала попаддя Ксенія Галушко. Для збільшення коштів монастиря при ньому утримувалися жебраки, котрі розходилися по селах та містечках для жебракування. За ігумена Модеста Сильницького (1766-1771 рр.) монастир отримав фундуш в 30000 злотих від канівського старости М. Потоцького (Прим. авт. Інформацію взято із тексту Сатанівського монастирського літопису, надрукованого у п’ятому випуску “Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета” за ред. Н.Яворовського).

Поступово до Сатанова почали переселятися єврейські, вірменські, грецькі купці. Містечко набуло значення важливого торгового ринку. Близько 100 дворів в місті вважалися ремісничими. М. Орловський в “Историко-статистическом описании местечка Сатанова Проскуровского уезда Подольской губернии и находящегося близ него Свято-Троицкого заштатного монастыря” пише про вцілілий у ХІХ ст. надпис на єврейському будинку “Dom greka Wisariona”. На думку Михайла Орловського, греки та вірмени заселяли дану місцевість ще навіть раніше ХV ст.

У ХVІІІ столітті з дев’яти містечок Проскурівського повіту за кількістю дворів Сатанів посідав перше місце, за кількістю населення – друге. У 1780 р. у Сатанові налічувалося 527 будинків. Для порівняння, за підрахунками М. Петрова у 1681 р. у сатанівській окрузі “всього мешканців було 1194 особи. Сатанівська округа відносилася до найбільш спустошених. Із 47 її поселень заселеними були лише 3 (6,4%). Найбільше мешканців жило у Сатанові. 1681 р. в ньому числилося 100 дворів”.У 1730 р. у Сатанові нараховувалося 220 дворів.

Сатанів активно заселяють євреї. Переважно вони будувалися у центрі Сатанова, на території між ринком та замком. На вулиці Городецькій євреї побудували кам’яні та дерев’яні будинки на кам’яному фундаменті. Околиці та передмістя заселяли українці та поляки. 220 хат нараховувалося на околицях містечка та 250 у передмісті. У 1765 р. в містечку проживало 1369 євреїв; разом з євреями, які мешкали у навколишніх селах, єврейська община складала 1625 осіб.

Епідемія чуми 1770 р. майже вполовину скоротила населення Сатанова. Чума 1770 р. забрала шість монахів Сатанівського монастиря та більшу частину монастирських селян (Прим. авт. Інформацію про епідемію чуми взято із тексту літопису Сата-нівського монастиря). Після епідемії до Сатанова почали переселятися євреї Варшави, Львова, Рогатина, Бродів, Кременця. Сатанівські купці-євреї активізували зовнішню торгівлю містечка. Вони відвідували ярмарки у Франкфурті, Лейпцизі, Бреславі. Активізувалися освітні процеси. Бібліотека сатанів-ської єврейської общини в 1776 р. налічувала 754 книги.

Донька гетьмана Сенявського Софія, котра вийшла заміж за князя А. Чарторийського, в 1744 р. отримала королівську грамоту на проведення у Сатанові великого чотиритижневого ярмарку. Найбільшим попитом на ярмарку користувалися мед і віск. Через Сатанів пролягав соляний шлях із Коломиї на Київ.

Є. Сіцінський пише про зростання торгово-промислового значення Сатанова, швидке збагачення єврейського населення, високу статусність євреїв Сатанова серед інших єврейських кагалів Поділля. Розповідається про з’їзд у 1756 р. єврейських рабинів двох воєводств, котрі судили єврейських сектантів “франкістів.” (Прим. авт. З ХVІІ ст. повноваження окружного рабина виконував Сатанівський рабин). У Сатанові відбувся суд над послідовниками Якова Франка. Із історичної довідки “100 єврейських містечок України” дізнаємося, що серед вигнаних з містечка франкістів був Лейба Герша.

У 1780 р. у Сатанові мешкало близько 3000 тисяч осіб, в 549 будинках. У 1784 р. єврейське населення містечка становило 1139 осіб, у 1789 р. – 1361 особу.

Окремо варто зупинитися на процедурі судочинства у Са-танові. У згадуваний період вона регулювалася магдебурзьким правом. До 1830 р. у Сатанівській ратуші висіли два меча – один для християн, інший, кошерний, – для євреїв. За рішенням війта та бургомістрів злочинців вішали, їм відсікали голови, колесували, обливали кип’яченою олією, підпалювали розпеченим залізом. Судді у переважній більшості були неписьменними. Михайло Орловський зазначає у “Историко-статистическом описании местечка Сатанова Проскуровского уезда Подольской губернии и находящегося близ него Свято-Троицкого заштатного монастыря” про те, що писар писав рішення та часто розписувався сам за суддей. Євреїв та циган вішали на південному боці містечка. Християн страчували на північному боці. До сьогодні у Сатанові є гора, яку називають Циганською або Циганкою. Саме на цій горі, на думку старожилів, страчували християн. Злочинців також ув’язнювали у підвалах Сатанівського замку.

У Сатанові бували відомі історичні персоналії.

Так, влітку чи то 1589 р., чи то 1594 р., маючи кінцевою метою подорожі Запорізьку Січ, побував на Поділлі посол німецького цісаря Рудольфа ІІ Еріх Лясота. Проте безпосередніх спогадів про містечко Сатанів він не залишив, написав лише про Кам’янець на Поділлі, Межибож, Проскурів, Чорний Острів, Волочиськ. Підтверджень про заїзд Е. Лясоти до Сатанова знайдено не було, хоча така інформація подається в окремих туристичних путівниках.

Під час повернення з Прутського (Дунайського) походу Свято-Троїцький монастир відвідав російський імператор Петро І. Припускають, він зупинявся у власника Сатанова великого коронного гетьмана Сенявського та у хаті-мазанці біля сата-нівського замку. Камін у будинку, де жив цар і де залишилися ліплення двоголового орла, дворянського герба Сенявських та барельєфних ініціалів П.В. й S. можуть дійсно засвідчувати, що ця хата-мазанка готувалася для російського імператора. Зображення будинку та каміну вперше були знайдені в альбомі “Замечательные места и предметы Подольской губернии, собранные генерал-майором Флиге, 1842 года”. Альбом належав центральному статистичному комітетові при міністерстві внутрішніх справ. У книзі “Живописная Россия. Отечество наше” том 5, часть 1, за редакцією П.Семенова також подані аналогічні зображення хати та каміну.

Цей будинок можна було побачити ще у середині ХІХ ст.

Першим уніатським ігуменом Свято-Троїцького монастиря був Вареоломей Холодовський, батька якого (священика сата-нівського передмістя “Святопокровські Фольварки”) під час одного з татарських набігів було обезголовлено у церкві під час літургії. Трагедія настільки вплинула на сина, що той сам прийняв сан монаха. Саме він і зустрічав російського імператора. Промову на честь приїзду царя Петра І проголошував ієромонах Й. Чижевський, якому під час виступу було обрізано бороду царським блазнем. Цар владнав даний конфлікт за допомогою грошової винагороди.

На території, де до революції знаходився Сатанівський костел, зі сходу зберігається унікальний камінь-постамент. Місцеві мешканці стверджують, що це був пам’ятник, збудований на честь приїзду Петра І у Сатанів, і називають його Петрів камінь.

Проте він не має відношення до Петра І. Так, М. Орловський в “Историко-статистическом описании местечка Сатано-ва Проскуровского уезда Подольской губернии и находящегося близ него Свято-Троицкого заштатного монастыря” описує на даному місці постамент (колону), на якій стояла статуя Матері Божої. Михайло Якимович вказував на дату 1555 року, викарбу-вану на колоні, та наявність напису латинською мовою “Culpae non pietatis opus” (пам’ятник злочину, але не безчестя). Одна із легенд стверджує, що місцевий поміщик звабив дівчину знатного роду, але не захотів на ній одружитися. Дівчина поскаржилася польським урядовцям. Звабнику було наказано виплати дівчині великий посаг та поставити постамент-колону

З усіх чотирьох боків постаменту є погано збережені латинські написи. Ми спробували відтворити текст та перекласти. На жаль, текст збережений погано і читається фрагментарно. Наприклад, “FORTIUSUT MISEROS POSSI…” ми переклали як “кому щастя не дано”. Зуміли ми також перекласти і ту частину тексту, де мова йде про Мати Божу. В архівних матеріалах було знайдено лист священика В. Ковальського до єпископа Подоль-ського та Брацлівського. Автор листа подає опис містечка Са-танова, де, зокрема, описує статую Божої Матері біля костелу. Він пише про напівзатерті надписи та ймовірну дату встановлення – 1744 рік.

Незадовго до царя Петра І російський полководець О. Суво-ров під час походу на Альпи теж зупинявся у Свято-Троїцькому монастирі, у якому полководець отримав благословення.

На початку ХVІІІ ст у Сатанові існували три братські школи. В одній із них працював відомий педагог, поборник православ’я Іван Бакаляр.

У Сатанові народився Мендель Левін (ХVІІІ–ХІХ ст.) – єврейський філософ, математик, один із засновників світської літератури на ідіші. Він був вихователем дітей Адама Чарторийського.

Родом із Сатанова Довбер (Бернгард) Натансон (1832-1916) – журналіст, лексикограф.

Знаною постаттю, котра мешкала в містечку, був лікар Станіслав Пац (Прим. авт. Знайдені розбіжні відомості про те, що лікар Пац жив чи то у ХVІІ, чи то у ХІХ століттях). М. Орловський у 1862 р. залишив не лише згадку про діяльність лікаря, який прожив 123 роки, але й описав руїни будинку, у якому той мешкав. Будинок Паца був знаний на всю округу. Він мав чотири поверхи, з яких три знаходилися під землею. На думку М. Орловського, це було пов’язано зі створенням звіринцю тропічних тварин, які лікар утримував вдома.

Таємниці медицини лікар Пац опановував у Єгипті. Спочатку він був лікарем короля Станіслава Августа, пізніше, мешкаючи у Сатанові, лікував місцеве населення. Бідних Пац лікував безкоштовно. Народ про нього склав приказку “Pac wart Palaca Palac nie wart Paca.” (Пац вартий палаца, палац не вартий Паца).

В метричних книгах Сатанівського костелу є запис від 3 грудня 1826 р. “про смерть на 120 році Станіслава Паца лікаря короля Станіслава Августа.”

Безперечно, найвідомішою постаттю землі Подільської був Арсеній Сатанівський (Корецький). Арсеній Сатанівський при дворі царя Олексія Михайловича під час никонівської реформи керував редагуванням богослужбових книг. Справник і перекладач книг прославив рідну землю перекладами з латин-ської (Прим. авт. Сатанівський монастир мав зв’язки з Києво-Могилянською академією та друкарнею Києво-Печерської лаври).

Наприкінці 1649 р. з Києва до Москви виїхала група в кількості 30 чоловік, яких очолили Арсеній Сатанівський та Єпіфа-ній (Епіфоній) Славинецький. В. Соха у книзі “Сатанів” подає такий витяг з охоронної грамоти: “… Пропущати их безовсякие зацепки. А кто на них и на их слугах, что возьмет или чем обидит, и тем от нас быти в опале, а взятое велим отдать вдвое…” Свою діяльність вони розпочали з перекладів латинських і грецьких книг. Результатом їхньої роботи стає поява двомовного греко-слов’янського словника. Ієромонах Арсеній Сатанівський – один з найкращих лексикографів, перекладачів свого часу. Переклав з латинської мови на слов’янську мову книгу “О граде царицы, или Поучения некоего учителя, имянем Мефрета”, з грецької твір Георгія Кодіана “О чинах Царства Греческого” та ін. Про нашого земляка збереглися згадки відомого російського історика В. Ключевського, який відводить почесне місце науковцеві у розвитку російської науки. Але залишається не до кінця відомим, чому тоді Арсеній Корецький-Сатанівський був змушений покинути Росію та за що його намагалися вислати в один із православних монастирів.

У 1770 р. уніатський ігумен Сатанівського монастиря М. Сильницький зробив спробу систематизації наявного матеріалу про діяльність монастиря, розпочавши написання літопису “Книга історії Сатанівського монастиря, ордена св. Василя, російської провінції розпочата 5 червня, 1770 р.” Літопис вівся до 1793 р. і представляє значний інтерес при дослідження історії Сатанова та Сатанівського монастиря. М. Сильницький написав про епідемію чуми на Поділлі у 1770 р. Детально описував проведення церковних церемоній, відвідування монастиря знатними особами та ін.

Існує народний переказ про жителя околиць Сатанова – Івана-бунтаря, який за рішенням громади був виселений у лісисту місцевість, де він заснував неподалік Сатанова село Іван-ківці.

У 1795 р. (Прим. авт. Через два роки після другого поділу Польщі (1793 р.) Поділля відходить до Російської імперії як окрема губернія. Остаточно процес утворення Подільської губернії завершився у 1796 р. З 1793 по 1797 рр. Правобережна Україна спочатку поділялась на Ізяславську і Брацлавську губернії, пізніше утворились Брацлавська, Подільська та Волинська. У 1797 р. Правобережна Україна адміністративно була поділена на Київську, Подільську і Волинську губернії. Губернії складалися з повітів, у яких хазяйнували царські справники. Були засновані магістрати, що займалися стягненням податків, контролем повинностей, розглядом судових справ купців та міщан. Подільська губернія поділялася на 12 повітів, мала 17 міст і 120 містечок.

У 1796 р. Сатанів входить до складу Проскурівського повіту Подільської губернії. Володарями містечка були Потоцькі.50 У містечку активізується торгівля. Переважно торгували хлібом, худобою, медом, воском, рибою, ремісничими виробами. У Сатанові знаходилися склади товарів купців країн Європи і Сходу. Мережа сухопутних шляхів пронизувала все Поділля. Через містечко проходило кілька торгових доріг, по яких доставлялися вантажі на ярмарки, зокрема й ті, що проводилися у Сатанові (у давні часи неподалік Сатанова пролягав Коломийський шлях, що з’єднував торговельні центри Київського та Галицького князівств).

У ХІХ ст. на Поділлі можна говорити про покращення культури землеробства, збільшення площ під вирощування цукрових буряків, хоча царська інвентарна реформа 1847-1848 рр. значно погіршила становище підневільного населення. Українці слабко були представлені в дворянському землеволодінні. Наприклад, наприкінці ХІХ ст. подільське спадкове дворянство мало такий національний склад: 19846 осіб були поляками, 9235 – українцями, 6742 – росіянами та ін. (Прим. авт. Цифровий матеріал подано відповідно до досліджень М. Самулевича, В. Малого). Наддніпрянську Україну в другій половині ХІХ ст. охопив рух “Київська козаччина 1855 р.” – масовий селянський рух, спрямований проти кріпосницьких порядків.

Лише навесні 1861 р. українських селян було звільнено з кріпацтва, вони отримали можливість купувати рухоме та нерухоме майно, займатися торгівлею, відкривати промислові підприємства. Проте у реальному житті селяни отримували землі набагато менше, ніж тримали її при панах, вони мали виплачувати поміщикам викуп за свій наділ. На користь поміщиків забиралися ліси, ставки, луки тощо.

Поступово утверджувалося капіталістичне товарне виробництво. Значного розвитку набули галузі, пов’язані з переробкою сільськогосподарської продукції, зокрема, цукрова. Найбільші цукрозаводчики Правобережної України 1887 р. у Києві об’єднались в цукровий синдикат.

О.Донік зазначає, що “…правобережна Україна стала головним районом із виробництва цього продукту в усій Російській імперії… В 1856/57 рр. у Подільській губернії було 15 парових цукроварень проти 13 вогневих.” торичному довіднику “Сто єврейських містечок України” дата відкриття цукрового заводу зазначена як 1895 р.).

На цукроварні у першому сезоні (1899-1900 рр.) було вироблено понад 195 тис. пудів цукру, прибуток від продажу на внутрішньому та зовнішньому ринках становив 66,3 тис. крб. У третьому сезоні чистий прибуток становив 33 тис. крб. Проте робітники отримували мізерну платню 10 крб. за місяць, працюючи по 12-14 годин у жахливих

умовах.

Середня платня робітника цукроварні становила 15-20 коп. на день. На заводах часто замінювали дорослих робітників на “напівробітників”, тобто малолітніх дітей. Робітників, зокрема на сатанівський цукровий завод, наймали через підрядників-євреїв. Директор-розпорядник Северинівського заводу зазначав: “з’явився новий дохідний торг людською працею”. Мешкали робітники спільно, тобто і чоловіки, і жінки, і діти в одній казармі. Малолітні діти складали від 10 до 20%, жінки від 6 до 20% загальної кількості робітників.

У ХІХ ст. після активізації господарської діяльності у Са-танові зростає чисельність населення. У 1850 р. у Сатанові налічувалося 136 селянських дворів. Неєврейське населення по факту складало 513 чоловіків та 544 жінки. Разом – 1057 осіб.

Єврейське населення по факту складало чоловіків – 1010, жінок – 1040. Разом – 2050 осіб. Єврейських осель було 105.54 Разом чисельність населення містечка відповідно до архівних матеріалів становила 3107 осіб та 241 двір. У 1864 р. населення зросло до 3199 осіб, у 1873 р. – 4677 осіб. Отже, з кожним роком чисельність мешканців Сатанова зростала. Для порівняння – на кінець ХVІІІ ст. у містечку проживали 2317 осіб.

Найбільший природний приріст серед національних меншин спостерігався у євреїв. Іудейська релігія заохочувала створення багатодітних родин, про які піклувалися усією громадою. Утвердження ринкових відносин сприяло традиційному для єврейського населення підприємництву у сфері торгівлі. Містечка Правобережжя, що входило до смуги осідлості євреїв (за царським законодавством), приблизно на 80% були єврейськими. Тут домінували єврейська релігія, мова, культура. Центральними єврейськими общинами на Поділлі були меж-ибізька, сатанівська, язловецька. У переважній більшості євреї були орендарями, розпорядниками панських маєтків, млинів, ставків, займалися ремеслами тощо. Мілкі ремісники і торгівці в Сатанові заселили окремий район містечка, який називався “Єгипетська вулиця.”

Одним із перших цадиків єврейської общини у Сатанові був учень Бешта, відомий маггід зі Сатанова р. І. Гелерентер, автор кабалістичного твору “Велич Ізраїля”. Хасидський ца-дик р. Ханок Генех (1800-1884 рр.) теж був рабином Сатанівської общини. Найвпливовішими у Сатанові були гусятинські та зіньківські хасиди. Велика синагога (“холодна”) була для незаможних євреїв. Для заможних – “Нова синагога” у центрі Сатанова.

В історичному довіднику “Сто єврейських містечок України” подається інформація про те, що у 1876 р. у Сатанові було зареєстровано 1815 євреїв (60% населеня), у 1897 р. – 2848 осіб (66%).

У 1893 р. В. Гульдман, характеризуючи містечко Сатанів Проскурівського повіту, подає загальну кількість дворів 460, населення обох статей – 3200 осіб.

На початку ХХ ст. Є. Сіцінський писав: “Сатанів в теперішній час є доволі великим містечком з 6000 мешканців, з них біля 2000 це євреї”. У містечку знаходилися волосне правління, суд, перехідний прикордонний пункт, млин, цукровий завод, римо-католицький костел, 8 церков.

Енциклопедичний словник Брокгауза-Ефрона 1900 р. подає наступну інформацію про містечко: “Сатанів знаходиться на австрійському кордоні. Мешканців 5000, дві православні церкви, костел, синагога, багато крамничок, базари, ярмарки, три водяних млини, слюсарна майстерня, маслобійня, пивоварений завод.” В інтернет-ресурсах чисельність населення Сатанова за відповідний період коливається від 5000 до 6000 осіб. Враховуючи розбіжності у показниках, дане питання потребує подальшого вивчення та аналізу.

Навколишні сатанівські землі у 1850 р. були розділені на три фільварки: Івановецький, Війтівецький, Сатанівський. Мешканці Сатанова не володіли землями під пахоту та сінокіс, бо були вільні від панщини. Церковної землі було близько 80 десятин. У містечку на кінець ХІХ століття було три млини, пивова-рений завод, єврейські шинки. Вироблену продукцію мешканці Сатанова продавали на базарі без обмежень. У селян робочої худоби було 10 голів, великої рогатої – 230, мілкої – 115. Селяни у Сатанові вільно займалися ремісництвом. Усі їхні заробітки залишалися у них.61 Біля в’їзної брами жив відомий майстер-чоботар Карл Федоровський. Панам та панянкам він разом із чотирма помічниками шив шкіряне взуття.

У 1861 р. у Сатанові налічувалося 403 кріпаки чоловічої статі. 135 селянських дворів не мали польового наділу і користувалися лише садибою. Розмір садиб переважно був від 0,5 до 0,7 десятини. Сім селянських дворів мали по 1 десятині, один двір – 2 десятини, один – 362. Середньостатистичним прожитковим мінімумом вважався наділ п’ять десятин.

Наприкінці ХІХ ст. у Подільській губернії були містечка, що знаходилися у підпорядкуванні повітового відомства, належали товариству селян або ж були власністю цукрового заводу, державні містечка. Містечко Сатанів знаходилося у приватній власності К.А. Тишкевич.

Перепис 1897 р. зареєстрував 60 ремесел, якими займалися євреї Сатанова. У містечку їм належали миловарня і мотузкові артілі, виробництво вапна, але більшість займалася обробкою шкіри, пошиттям і продажем одягу, заготівлею та торгівлею продуктів сільського господарства.63 У 1899 р. збільшують виробництво цегельний та черепичний заводи. На початку ХХ ст. у Сатанові торгувала 81 лавка.

У 1884 р. цегельним та черепичним заводами у Сатанові володіли міщани Г. Чачка та вдова Б. Маргуліс. До прикладу, у 1891 р. цегла на місці коштувала від 11 до 12 крб. за 1000, а черепиця 8 крб. Якщо доставляли товар на відстань не більше 10 верств, то відповідно цегла коштувала від 15 до 17 крб, черепиця – 11 крб.

Виробництво та торгівля у Сатанові розвивалися швидкими темпами. У першому томі “Російської книги промисловості, торгівлі, сільського господарства й адміністрації” за 1899 р. подаються прізвища та вид товару, що пропонувалися на загаль-норосійський ринок. Серед торговців є і мешканці Сатанова. Наприклад, мануфактурний і галантерейний товар пропонував Перцелей Рісля. Підприємливі Гершен-Цвіт та Тоуб А. реалізовували тютюн. Лемберг Нута – зерновий хліб та продукти му-комольного виробництва.

У ХІХ ст. експорт збіжжя відігравав визначальну роль для Російської імперії. Землеробська Подільська губернія виконувала стратегічні завдання у хлібній торгівлі імперії (Прим. авт. Д. Решетченко подає об’єми продажу Подільської губернії середини 1840-х рр. – не менше 500 тис. четвертей хліба). Діяльність торгівельної кампанії подільського поміщика П. Потоцького (в основному займалась закупкою і доставкою зернових у чорноморські порти, мала власні судна) була відома за межами Правобережної України.

Проте для населення залишалося проблемою реалізувати зерно в урожайні роки, внутрішній ринок був переповнений. Подільський губернатор у 1837 р. скаржився: “В краї розходиться мало, бо хто споживач? Самі поміщики, селяни й міщани… займаються всі майже вирощуванням хліба. Залишаються війська, чиновники та євреї. Хліб у краї рідко дорогим буває, а більшою частиною такий дешевий, що і праці на обробіток не

поверне.”

О. Степенко писав, що “у 1876 р. на ярмарках Сатанова продали зерна на загальну суму 52,5 тис. крб.” Із 11 митних підрозділів, які працювали у межах Волинської і Подільської губерній, дві знаходилися у містечках Поділля (Гусятин, Сатанів). Наявність митниці у Сатанові спрощувала реалізацію зерна. Постачання збіжжя до Австрії та Царства Польського йшло, зокрема, й через Сатанівську митницю. Селяни, дрібні землевласники продавали зерно на місцях, купівлею збіжжя займалися і місцеві міщани.

Знаменною подією в історії містечка Сатанова ХІХ ст. було святкування 900-річчя хрещення Русі 15 липня 1888 р. До Са-танова прибув вікарний єпископ Балтський Дімітрій. У святкуваннях взяли участь близько 15000 тисяч осіб. Попереду хресного ходу несли святиню Сатанова – ікону Спасителя, посічену турками в 1676 р. (Прим. авт. Ікона довгий час знаходилася в Георгієвській церкві. Святиня була посічена турками в трьох місцях: на очах Спасителя, на грудях, на вустах. Спаситель лівою рукою тримає Євангеліє, розкрите на словах “Аз есм свет міру”. Вгорі ікони надпис “Образъ Спасителя отъ турковъ съ сичені”. У 1858 р. прихожани зробили на ікону нову мідну ризу, місцями з позолотою. Оригінал ікони зник в 20-х рр. ХХ ст. Нещодавно мешканець Санкт-Петербургу повідомив, що бачив ікону у одному із храмів цього міста).

М. Орловський згадує про турецьку мечеть, що знаходилася біля Юринецької церкви (доки турки були на цих землях), у ХІХ ст. її переоблаштували на приходську дзвіницю.

У пам’ять про святкування в Сатанові 900-річчя хрещення Русі у 1888 р. облаштували нову школу (народна вже функціонувала) і назвали іменем Св. Володимира. Раніше, у 1886 р., у Сатанові відкрили двокласне училище.

Наприкінці ХІХ ст. церковно-парафіяльні попечительст-ва пожвавили свою діяльність щодо утримання церков, парафіяльних шкіл, відкриття бібліотек. До 1911 р. медичне обслуговування характеризувалося низьким рівнем та високою смертністю серед незаможних верств населення. Медичну допомогу надавали один земський лікар, фельдшер і акушерка. У 1911 р. у Сатанові було збудовано земську лікарню. Цього ж року було засновано приватну друкарню, що проіснувала не більше двох років, припинивши існування через брак замовлень.

Рівень освіченості населення Поділля залишався низьким

(Прим. авт. Згідно з переписом 1897 р., у Подільській губернії було грамотних тільки 15,5%). У 1908/1909 навчальному році церковно-парафіяльну школу Сатанова відвідувало 54 учні, хоча дітей шкільного віку було – 260 осіб.71 У 1908-1910 рр. по сучасній вулиці Жовтневій на кошти Сатанівського цукрового заводу було збудовано школу, у якій навчалися діти інженерно-технічних працівників та робітників заводу. У 1913 р. в одному з єврейських будинків відкрився “ілюзіон” (кінотеатр).

У Сатанові розміщувалися повітові “присутствія” (переважно економічного спрямування). Бібліотеки розміщувалися переважно при релігійних установах. У Сатанові діяла цікава бібліотека, що розміщувалася при чайній і була заснована “Обществом трезвости”, в ній нараховувалося близько 300 книг, що за своїм змістом переважно були направлені проти вживання алкоголю (Прим. авт. Матеріал взято з матеріалів Нирко Т.Т., що увійшли до Літопису Сатанівської середньої школи).

Приблизно в цей час у Сатанові жив відомий лірник Семко. Від нього Є. Сіцінський записав три пісні “Ой зійшла зоря”, “Лазар”, “Пречиста Діва Мати з руського краю.”

Отже, у 80-90-ті роки ХІХ ст. відбувається чисельний ріст містечкового населення Подільської губернії та Сатанова зокрема. Так, у Подільській губернії наприкінці ХІХ ст. налічувалося 124 містечка. Містечка визначали за соціально-економічними ознаками. Більшість населення Сатанова належала до міщанського стану. Відповідно до закону від 29 квітня 1875 р. Сатанів набув статусу поселення міського типу.

Якщо для більшості правобережних містечок характерними були злидні та безземелля, то Сатанів, завдяки прибутковому фабрично-заводському виробництву (цукроваріння, борошномельне виробництво, виробництво цегли, обробка шкіри тощо), щотижневим ярмаркам, ремеслам та промислам (якими переважно займалися євреї), не належав до економічно занедбаних населених пунктів.

Майже всі пам’ятники архітектури Сатанова були розташовані в межах історичного району селища, окрім Свято-Троїцького монастиря. Центром містечка була базарна площа.

Cатановом протягом багатьох століть володіли найвідоміші польські родини: Шафранці, Одровонжі, Костків (Косток), Тарнавські, Сенявські, Чарторийські, Потоцькі, Сангушки, Тишке-вичі. Переважали поляки і в адміністративно-управлінському апараті. Найчастіше Сатанів переходив у спадок по жіночій лінії. Найдовше містечком володіли Сенявські, близько трьох століть із незначними перервами.

Перед початком Першої світової війни українські землі були поділеними між Російською та Австро-Угорською імперіями. 19 липня (1 серпня) 1914 р. державний кордон між Росією та Австро-Угорщиною перетворився на лінію фронту.

По р. Збруч, зокрема неподалік Сатанова, проходила лінія фронту між австро-угорськими і німецькими військами з однієї сторони, та російськими з іншої. У 1914 р. австрійська артилерія обстріляла Свято-Троїцький жіночий монастир. У роки Першої світової війни Сатанів зазнав руйнувань, скоротилась кількість дворів, зменшилась чисельність населення.

П’ять православних церков – соборна Воскресенська у центрі містечка, Благовіщенська, Преображенська, Георгієвська, Покровська. Є. Сіцінський писав про вісім православних церков ХVІІІ ст Отже, у ХІХ ст перестали функціонувати – Успенська (Св.-Успенська), Миколаївська (Св.-Миколаївська), Іоано-Богословська. Г. Вонсович пише, що “у Сатанові одним із найстаріших сакральних храмів була кам’яна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці (1710 р.).”

Свято-Троїцький монастир знаходиться неподалік Сатанова, його активна розбудова почалась на початку ХVІІ ст. Найбільше інформації про функціонування Свято-Троїцького монастиря подає Літопис Сатанівського монастиря – “in folio в 56 листів сірого паперу, написана по-польськи кількома монахами кінця ХVІІІ ст. під назвою: Книга історії Сатанівського монастиря ордена Св. Висилія, руської провінції – збудованого 5 червня 1770 року.” У ньому описуються події ХVІІ-ХVІІІ ст, що відбувалися не лише у монастирських стінах, але й за його межами. Із літопису ми дізнаємося, що монастир існував в роки турецького панування на Поділлі (1672-1690). Першим ігуменом, про якого збереглася письмова згадка, був Ісая Рудик.

У 1744 р. було збудовано головний кам’яний храм монастиря на честь Пресвятої Трійці, на місці дерев’яного, що розташовувався біля підніжжя скелі. Там, де раніше був дерев’яний храм, було висічено печеру, котра складалася із трьох частин. Із південно-східного боку, у 1744 р., було добудовано головний монастирський корпус. В корпусі діяло дві церкви: Св. Миколая та Покрови Пресвятої Богородиці. У 1775-1777 рр. у будівлі монастиря відбувається реконструкція. У 1780 р. було відлито новий дзвін вагою у 38,5 пудів майстром-ливарником із Чорного Острова.

Подано за: Є. Сіцінський особистий фонд “О Сатанове. Акты из архива Сатановского монастыря ”, 1888 г. (Ф.Р. 3333. – Оп. 1. – Спр. 5)

 

Хрестами на кресленні позначені православні церкви Сатанова

Монастир у жовтні 1795 р. остаточно став православним, ігуменом було призначено Онуфрія Тучапського. У 1793 р. Са-танівський монастир стає православним чоловічим, а у 1898 р. – жіночим. У 1902 р., після відповідних прохань ігумені монастир віднесено до третього класу, з державної казни він починає отримувати 1450 рублів на рік.

В архівних матеріалах збереглися документи, що засвідчують земельний конфлікт між поміщиком Потоцьким та Сатанів-ським Свято-Троїцьким монастирем. Причиною конфлікту, що виник у 1839 р., було намагання графа Потоцького не допустити губернського землеміра до земельної ділянки, на яку претендували обидві сторони. Конфлікт тривав до 1842 р. і закінчився розглядом справи у суді.

На початку ХІХ ст. монастир мав 50 підданих чоловіків і 46 жінок, які допомагали обробляти землю. У власності монастиря знаходилися садки – 2, ліси – 2; орного поля – на 100 днів, сінокісного – на 100 косарів, присадибної землі під монастирськими забудовами, садком, городом – близько 12 десятин, всього монастирських земель – понад 170 десятин. Монастир також отримував відсотки від спадкових пожертв. У 1890 р. у монастирі постійно мешкали ігумен, три ієромонахи, два ієродіакони, вісім послушників.

У 1914 році очолювала жіночий монастир ігуменя Антоніна (в миру – Добровольська Ганна Петрівна, донька селянина). Відповідно до архівних матеріалів (Відомість про Сатанівський Свято-Троїцький жіночий монастир, що заходився при м. Са-танові над річкою Збруч, монахинь та послушниць за 1914 р.) у монастирі мешкали 83 особи (8 монахинь, 64 послушниці). Загальна кількість монастирських земель перевищувала 170 десятин.

Свято-Троїцький монастир відігравав помітну роль у духовному житті Подільського краю, підтримував тісні зв’язки з Києво-Могилянською академією та Києво-Печерською Лаврою.

Римо-католицький костел Святої Трійці збудований у 1581 р. за одними джерелами, у 1592 р. – за іншими (до сьогоднішнього дня не зберігся). На кінець ХІХ – початок ХХ ст. кількість прихожан костелу у містечку та навколишніх селах становила 5906 осіб. Інформацію про діяльність Сатанівського костелу можна отримати з архівних джерел, зокрема, із матеріалів “Про стан Сатанівського Парафіяльного Костьолу. Опис за 1804-1817 рр. Укладений артикулами.”

Інформації про костел є небагато. Праналізувавши метричні книги римо-католицького костелу Святої Трійці за 1881 р., 1890 р. та 1906 р., можемо подати таку інформацію. У 1881 р. ксьондзем костелу був призначений Станіслав Ціхоцький; католицького віросповідання було записано народжених 232 дитини, серед яких хлопчиків було 120, померлих за рік католицького віросповідання 164 особи, шлюбів між католиками взято – 62, жодного шлюбу між представниками католицького віросповідання та іншої конфесії зареєстровано не було.81 У 1890 р. ксьондзем костелу був Станіслав Ціхоцький; записано народжених 252 дитини, хлопчиків – 128, померлих – 156 особи, шлюбів між католиками взято – 38.82 У 1906 р. ксьондзем костелу був Іоан Ладиго, католицького віросповідання було записано народжених 286 дітей, хлопчиків – 146, померлих – 164

особи.

Середній вік вступу у шлюб чоловіків католицького віросповідання був 20-23 роки, жінок – 17-20 років. Аналіз записів у метричних книгах Сатанівського костелу про шлюб дозволяє відтворити загальні тенденції функціонування католицької громади у Сатанові. Ось деякі з витягів про укладання шлюбу із метричних книг: “Селянин Антон Гудима, юнак років 23 із с. Бубнівка з Анною Шершуновою дівицею років 17 із с. Курівка, обоє прихожани Сатанівського костелу…

Побілетний солдат Миколай Бартощак, юнак 26 р. із селянкою Катериною Лісовскою 19 р. із Сатанівської слобідки…

Дворянин Карл Деревоїд юнак 45 років із дівицею Маряною Гловацькою 16 років з містечка Сатанів…

Однодворець Михаїл Залевський 28 років з Мар’яною Іва-ницькою 22 р. із села Турцинці…

Дворянин Людовік Деревоїд вдівець 45 років з Проскурова із Михалиною Ключевською 30 років із містечка Сатанів…

Селянин Іван Соха юнак 23 р. з Агнешкою Кушніровою 18 років із Сатанівки…”

Костел відвідували, окрім католиків Сатанова, прихожани із Курівки, Борщівки, Зверховець, Іванковець, Сатанівки, Слобідки Сатанівської. Католицька громада за чисельністю була серед найбільших у Сатанові. Прихожани костелу за соціальною стратифікацією переважно були селянами.

За часів радянської влади костел було зруйновано. У 1990 р. було розпочато будівництво нової культової споруди, проте вже не у центрі селища, а на його околиці.

 

Сатанівська синагога

Синагога у Сатанові містить надзвичайно багато таємниць і потребує окремого історичного дослідження. По-перше, це вивчення питання функціонування Великої та Малої синагог у Сатанові, остаточне встановлення дати спорудження Синагоги-фортеці тощо. По-друге, дослідження старого акрополя кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст., більш відоме як “єврейське кладовище”, може допомогти вивчити тогочасні методики обробки каменю та мистецтво різьблення по каменю. Найдавніше поховання єврейського кладовища датується 1576 р. Довжина кладовища – півкілометра, ширина 200 метрів (500 поховань ХVІ–ХІХ ст. та 3000 кінця ХІХ – початку ХХ ст.). Проте існують розповіді, що були поховання, датовані ще ХV ст. Більш детальна інформація про синагоги та єврейське кладовище подано у історичному довіднику “Сто єврейських містечок України.”

Товщина стін Великої синагоги сягала двох метрів. Кам’яний звід – 12 метрів. Завдовжки головний будинок мав 18 м, завширшки – 16 м. Часті татарські, турецькі набіги вплинули на її подвійне призначення як культової,так і як захисної споруди одночасно, тому і має вона вигляд невеликого замку (у 1754 р. синагогу-фортецю було реконструйовано). На той час у містечку нараховувалося дев’ять єврейських будинків. Одним з перших рабинів Сатанова був р. Авраам Хаім Шора.

Замок у Сатанові – одна із найстаріших оборонних споруд на Поділлі. Замок був у формі неправильного п’ятикутника з наріжними вежами, що далеко виступали за лінію стін. Три вежі, що збереглися, та одна зруйнована, були п’ятигранні, ще одна зруйнована – чотиригранна. Давня кругла вежа розташована у південно-східній частині п’ятикутного замкового подвір’я на відстані 2,5-3 м від більш пізнього муру. По відношенню до залишків оборонних валів вежа виходила на три чверті на зовнішній бік. Два нижні яруси мали бійниці. Перекриття не збереглися. Існуючі на сьогодні руїни замку походять з ХVІ ст В’їзд у замок був через кам’яний на Подано за: Є. Сіцінський арках міст. На початку ХХ ст. “Оборонні замки Західного Є. Сіцінський припускав, що Поділля ХІV-ХVІІ ст.”, 1928.

 

Існувало два ряди укріплень з однаковою конфігурацією стін. Загальна площа, яку займав замок, сягала понад півтора гектари. Висота стін в деяких частинах досягала 10 та більше метрів, товщина стін – 1,5 метри. Укріплення замка поєднувалися з мі ськими укріпленнями, зокрема, міською брамою (товщина стін – 2,2 метри, проїзд має ширину – 8,8 метрів, стіни мають бійниці).

У березні 1921 р. у Вінниці (тодішній адміністративний центр краю) було створено губернський комітет охорони пам’яток старовини, саме він допоміг скасувати “дивне” рішення місцевої влади Сатанова. У 1924 р. місцева влада постановила знести Сатанівську фортецю, бо вона загрожувала життю людей.

Лише Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет після подання губернського комітету охорони пам’яток старовини постанову скасував. “Наказав реставрувати ту фортецю, а для того заасигнував 5.000 карб. Реставрацію цю ще не зроблено,” – зазначав “Є. Сіцінський у 1928 р. У історично-археологічному нарисі “Оборонні замки Західного Поділля ХІV-ХVІ ст.”85 (Прим. авт. Навколо Є. Сіцінського гуртувалися усі подільські краєзнавці кінця ХІХ – початку ХХ ст.).

Перша таємниця. Інтерес викликає доля Сатанівського Євангелія. В особистому фонді Є. Сіцинського було знайдено листи кінця ХІХ ст., в яких йшлося про зазначену пам’ятку (Са-танівське Євангеліє). Важко встановити, кому був адресований даний лист, який подається мовою оригіналу: “На днях я послал почтой на Ваше имя в церковно-археологический музей сла-вянское рукописное Евангелие, найденное мной прошедшими

каникулами в м. Сата-нове Подольской гу-бернии на чердаке од-ной из тамошних церк-вей. Евангелие имеет много надписей. Самая древнейшая – 1552 г. (7060 от СМ) в конце Евангелия от Матфея. Но когда написана книга – неизвестно; несомненно, что рань-ше 1552 г. Осмеливаюсь обратиться к Вам, высокоуважаемый профессор, с покор-нейшей просьбой, сообщить, к какому веку Вы относите эту книгу по почерку…”

Існує версія, що у 1905 р. Є. Сіцінсь-кий ініціює видання “Четвероєвангелія на малорусскій язик (в 2-х книгах),” а його фрагменти взяті з текстів Сатанівського Євангеліє. Із періодичної преси 1905 р. ми дізнаємося, що на той час були відомі чотири переклади Євангелія на українську мову: “… неповний переклад Шашкевича, складений в Галіції та три повних Морачевськаго, Куліша і Пулюя у закордонному виданні Лободовськаго в рукописі.” 21 липня 1905 р. Московська Синодальна типографія розпочала друк Євангелія на українській мові. У 1909 р. були надруковані Євангеліє від Матфея, Марка, Луки. До друку готувалося Євангеліє від Іоанна. Але без відповіді залишається питання подальшої долі Євангелія, знайденого у Сатанові. Вважаємо, якщо Євангеліє було написане у даній місцевості, то воно відноситься до найстаріших писемних пам’яток, створених на території України.

Друга таємниця. На жаль, ми так і не змогли відшукати рукописну “Історію Сатанова,” про яку розповідали усі старожили селища. “Історія Сатанова” була записана у зошиті приблизно у обсязі двадцяти сторінок. Її авторство приписують місцевому священику. Вона містила інформацію про появу містечка, її заможних людей, важливі події. Після наших пошуків ми можемо припустити, що мова йде про рукописні матеріали священика Володимира Ковальського кінця ХІХ ст., який написав лист єпископу Подольському і Брацлавському Донату (1887-1890 рр.). У листі він повідомляв, що підготував опис містечка Сатанів, багато переклав із польської мови, а також переписав літопис Свято-Троїцького монастиря тощо. Але якщо навіть це не є згаданою “Історією Сатанова”, то священик В. Ковальський зібрав та систематизував найцінніші матеріали про містечко станом на 90-ті роки ХХ ст.

Третя таємниця. Місцевий житель В. Бабійчук розповів цікавий переказ щодо появи Сатанівського замку, привязуючи його будівництво до подій на півдні Середньовічної Франції та боротьби із тамплієрами (Прим. авт. Тамплієри (від слова “le Tample” – Ієрусалимський храм) – церковний орден, що виник після першого хрестового походу в кінці ХІ ст.), вважаючи тамплієрів, які змушені були тікати із Франції, першими будівничими замку. На підтвердження цього місцевий краєзнавець висуває як аргумент п’ятикутну форму замку.

Ходять легенди, що тамплієри мали незліченні багатства, значну частину яких не можуть знайти до сьогодні. Відомо, що тамплієри тікали на Схід (Прим. авт. Філіп ІV 22 вересня 1307 р. за підтримки Королівської ради прийняв рішення про арешт усіх тамплієрів. 12 травня 1311 р. 54 тамплієри були страчені. У 1312 р. Папа Клемент V проголосив про розпуск Ордену. Історики й до сьогодні сперечаються, що було правдою у звинуваченнях тамплієрів, а що наклепом). Можливо, знаходячи паралелі між катарськими замками та Сатанівським п’ятикутним замком, можна спробувати підійти до розкриття третьої таємниці.

Четверта таємниця. Досі існує легенда, що колись хворі з Сатанова та його околиць йшли до лісу, в печеру, у якій жив монах-відлюдник. Він лікував людей “живою” водою. Звали того монаха Василь, оселя була вирубана в суцільній вапняковій скелі та складалася з двох келій. Нижче печери монаха й до сьогодні б’ють чотири джерела, води яких стікають у Збруч. Називають їх джерелами народної медицини. Воду з одного джерела використовують для промивання хворих очей, з іншого – для лікування нервової системи, захворювань серця.

Залишається загадкою, хто і коли саме почав вперше лікувати людей цілющими водами та скільки саме цілющих джерел є на території сучасного селища Сатанів та його околиць.

Слава про “живу” воду передавалася із вуст в уста не одне століття. Проте промислова розробка була проведена в другій половині ХХ ст. завдяки геолого-мінералогічній розвідці.

На відстані 5 км від Сатанова у 1965 р. було пробурено свердловину, з якої вдарив водяний фонтан висотою 53 м. Фонтан вирував два тижні, доки його не залили бетонним розчином. У 1968 р. водою зацікавилася місцева жителька, фармацевт-провізор Н.Нестерова. Завдячуючи їй були проведені перші комплексні дослідження води “Збручанська” – спочатку у Кам’янець-Подільському, пізніше в Одеському науково-дослідному інституті курортології. Результати приємно вразили та здивували науковців. Вода (гідрокарбонатно-магнієво-натрієва) за своїми лікувальними властивостями не поступається знаменитій “Нафтусі”. Збручанська “Нафтуся”, на відміну від трускавецької, містить йод, бром, мідь, марганець, фтор, двовалентне залізо, метаборну кислоту, фосфор та інші цінні мікроелементи.

У 1972 р. на території Сатанівського родовища було пробурено сім свердловин. Дослідженням Сатанівської мінеральної води займалися науковці М. Курій, В. Калугін, І. Мягков, І. Назарчук, В. Корнєєв, П. Шерстюк. Результатом їхнього дослідження став висновок про те, що Збручанська “Нафтуся” має позитивний вплив на клініко-лабораторні прояви цукрового діабету, а також неспецифічну імуномоделюючу дію.

На глибинах понад 600 метрів виявлено хлоридно-натрієво-бромну воду. Ступінь її мінералізації становить 38 грамів, що вище морської та океанічної води. З метою збереження запасів цієї води родовище “солона ропа” законсервовано.

У 1973 р. (відповідно до протоколу засідання комісії по обстеженню Сатанівського курортного району і визначення орієнтовних зон санітарної охорони від 11 квітня 1973 р.) розпочиналось активне будівництво санаторію на 500 місць. Поруч зі свердловиною №11863 мала бути пробурена на відстані 400 м. нова. Значні зміни торкалися і робіт у прилеглих територіях. Копальні, де добували каміння, не мали функціонувати у місці будівництва санаторію, щоб вибухові роботи не вплинули на якість води, господарські двори мали розміщуватися у Сатанові. Встановлювалося дві зони санітарної охорони.

З часом посеред лісу та багнюки було побудовано один з найбільших санаторіїв Хмельницької області “Товтри”. Він включає: адміністративне приміщення, спальний корпус, клуб, бювет, лікувальний корпус. З’явилося велике штучне озеро, яке до сьогодні прикрашає мальовничу місцевість. За дане будівництво, працюючи на посаді заступника головного інженера облагробуду, відповідав В. Марков.

Санаторій “Товтри” працює з 1989 р. Усі бажаючі покращити власне здоров’я проживають у семиповерховому спальному корпусі, який з’єднано закритою галереєю-переходом з їдальнею, кіноконцертним залом на 400 місць та бібліотекою. На базі родовища засновано державний курорт “Сатанів”. Одночасно тут можуть оздоровитися близько тисячі чоловік. Запаси води – 257 метрів кубічних на добу, отже родовище є перспективним і може оздоровлювати людей ще довгі роки.

Сьогодні неподалік Сатанова, окрім санаторію “Товтри”, працюють профілакторій “Берізка”, санаторій “Збруч”, оздоровчі комплекси “Поділля”, “Жива-вода”, санаторно-лікувальний комплекс “Перлина Поділля”, реабілітаційний Центр УМВС України “Оксамит Поділля”. Наявність такої кількості оздоровчо-лікувальних заходів дозволяє частково працевлаштувати мешканців Сатанова та навколишніх сіл, розвивати інфраструктуру населеного пункту. Саме наявність мінеральної води дозволила втримати демографічні показники по містечку від негативних позначок.

Від автора хочеться додати, що приємно вражає патріотизм та любов до свого селища його мешканців. Чи не кожна родина володіє своїми таємницями про Сатанів. Вчителька історії Г. Лещук показала учнівський реферат на тему “Що потрібно для того, щоб змінити життя в Сатанові?”, минулорічного випускника Іллі Клячина, який слушно написав “Сатанів – моя маленька Батьківщина, дуже дороге й миле моєму серцю рідне місто. Тому мені хочеться якнайшвидше бачити його заможним, упорядкованим, квітучим. Мрію про те, щоб кожен, хто побував у нас, міг сказати: “Це чудове місто і неодмінно хотів би повернутися сюди.”

 

Післямова

Отже, територія, де сьогодні знаходиться населений пункт Сатанів, належить до найдавніше заселених на Поділлі. На території сучасного Сатанова археологами знайдені речі часів неоліту. Відомий дослідник подільської землі М. Орловський писав: “Сатанів належить до найдавніших містечок Поділля. Спочатку тут мешкали хижі гірські Карпатські племена, після них тут поселилися Греки та Вірмени.”

Починаючи з ХІV ст. Сатанів поступово стає оборонним та ремісничим центром. Його розташування у центрі торговельних сполучень Схід-Захід викликало постійні намагання інкорпорувати дану землю до Польщі, Туреччини, Росії тощо.

Є. Сіцінський у історико-археологічних нарисах “Оборонні замки Західного Поділля ХІV-ХVІІ ст.” відмічав, що Україна в давні часи була для Східної та Центральної Європи “затулою від різних степових хижаків, що пересувалися з Азії до Європи” і особливо страждало Поділля, яке “лежало скраю українських земель.”

Протягом століть домінувало польське поміщицьке землеволодіння. Маючи міцні економічні позиції, польська шляхта обіймала найвищі ієрархічні посади, домінувала у політичному та соціально-економічному житті Сатанова.

Після реформи 1861 р. в Російській імперії позитивні капіталістичні трансформації торкнулися й українських земель. Найбільшого розвитку досягло цукроваріння. Цукрове виробництво позитивно впливало на якісні зміни у землеробстві, машинобудуванні, інших галузях та працевлаштуванні населення.

Пшениця становила основну частину хлібного експорту Подільської губернії. На ярмарках у Сатанові торгували збіжжям у великих обсягах. Продаж зерна для мешканців був важливою статтею прибутків.

Розвиток товарно-грошових відносин у ХІХ ст. стимулював виробництво та торгівлю. Найбільш вдало дану ситуацію використали представники єврейського етносу Сатанова. Темпи їхнього збагачення на Поділлі були чи не найбільшими. Протягом ХІХ ст. у національному складі населення містечка Сатанова Проскурівського повіту особливих змін не відбулося. Переважну більшість мешканців складав неукраїнський етнос (євреї, поляки).

На початок ХХ ст., окрім цукроварні, у Сатанові працювали три водяних млини, маслобійня, пивоварений завод, цегельний та черепичний заводи, у копальнях видобували каміння. Функціонували аптека, дві лікарні, більше вісімдесяти крамниць, поштова станція, пункт перетинання кордону. Юхим Сіцінський писав про діяльність шести цехів у згаданий період. Чисельність населення коливалася від п’яти до шести тисяч, збільшуючись переважно за рахунок найманих працівників з навколишніх місцевостей. Кількість будинків коливалась у межах 450.

Протягом століть на цій землі тісно співіснували православні, католики, іудеї, мусульмани, що безпосередньо вплинуло не лише на соціально-економічний розвиток містечка, його зовнішній вигляд, але й на ментальність мешканців Сатанова.

Окремого дослідження потребує поява вірменської етнічної меншини у Сатанові. В архівних матеріалах, наукових публікаціях (І.Винокура, В.Степанова, В.Григоряна, Г.Ківільша, М.Петрова та ін.) є згадки про вірменські колонії, що утворились на території Поділля в ХVІ – ХVІІ ст. Найвідомішими серед них були колонії у Кам’янці-Подільському, Могилів-Подільському, Кубачівці, Студениці та інші. Мешкали вірмени й у Сатанові. За одними джерелами, вони заселили досліджувані землі, починаючи з періоду Київської Русі, за іншими – з Середньовіччя.

Подальших досліджень потребує підтвердження або спростування перебування у Сатанові Т. Шевченка та І. Франка.

Існує нагальна необхідність вивчення підземних ходів, що сполучають Сатанів зі Львовом, Кам’янцем-Подільським, По-чаївською лаврою та іншими містами.

Проведення археологічних розкопок дозволить з’ясувати давність заселення сучасного селища Сатанів. У 2008 р. за 5-7 кілометрів від Сатанова було проведено розкопки скіфських курганів під керівництвом професора Кам’янець-Подільського національного університету А. Гуцала. Малі кургани, або Спасівська курганна група, підтвердили давнє заселення досліджуваної території. Систематичні знахідки місцевих мешканців та “чорних археологів” римських монет, давньої кераміки, старовинної зброї підтверджують необхідність серйозних наукових досліджень у Сатанові.

Селищний голова Альберт Собков називає Сатанів містечком-музеєм і вірить, що воно обов’язково стане прекрасним курортним містечком європейського зразка. Особливо перспективним є розвиток у селищі зеленого туризму.