Зізнаємося, що ця розмова з головою старообрядницької громади нашого міста, відомим підприємцем, а нині вже й депутатом міської ради Григорієм Галкіним нами планувалась у розпал виборчої кампанії, коли у часописі “Моя газета” з’явилась явно наклепницька публікація проти нього, а загалом і проти старообрядницької громади. Річ у тім, що “Проскурів” задовго до цих подій писав про проблеми навколо храму Руської православної старообрядницької церкви у Хмельницькому, тож після появи цього замовного матеріалу ми тоді одразу звернулися до Григорія Якимовича, аби він дав їй власну оцінку, адже це був явний удар по його іміджу як кандидата в депутати…
— Ви правильно кажете про публікації на ці теми у своїй газеті, була ще й позиція ваших колег у телерадіокомпанії “Місто”, інших медіа, які зрозуміли суть конфлікту громадянки Лісеєнкової, організованого нею проти нашої громади, яка законно побудувала свій храм і облаштовувала навколо нього відведену нам земельну ділянку. А згадана громадянка, яка у незаконний спосіб захопила нашу землю, знайшла собі союзників у “Моїй газеті” і під час виборчої кампанії організувала цю наклепницьку публікацію. Нехай це буде на совісті всіх тих людей, як і сина згаданої громадянки, який вдавався до цинічних ксенофобських публічних висловів на нашу адресу. Вони не мене і сотні прихожан нашої церкви образили, вони, по суті, порушили не лише християнські заповіді людського співжиття, але й Конституцію України, де чітко унормоване право кожної людини на вільне віросповідування.
До речі, згадана громадянка, яка незаконно пробувала захопити територію старообрядницького храму, спорудила поруч зі своєю квартирою (!) у комунальному будинку добудову, яку можна класифікувати як самобуд, чого собі не дозволив жоден із мешканців цього двоповерхового будинку. Хоча це вже серйозна тема для вивчення у моїй депутатській діяльності, адже існує подібна проблема загалом у місті, щоправда, жодного випадку посягання з боку когось на майно, землю церковних громад я особисто не знаю. Випадок зі згаданою громадянкою та “Моєю газетою” є винятком…
— Ви мимоволі торкнулися актуальної теми християнської моральності. Зрозуміло, що всує про це говорити не годиться. І все ж де, на вашу думку, проходить межа між християнською і суспільною мораллю у нашому житті?
— Живемо ми у суспільстві, хоч, зрозуміло, змушені пам’ятати й про християнські чесноти. Взагалі ж, я не сприймаю публічного моралізаторства на ці теми, але розумію, що нам часто доводиться у житті шукати компроміси між цими поняттями.
— Як у випадку зі згаданим конфліктом?
— І в цьому випадку також, що був великим моральним випробуванням для нашої громади, адже ми пройшли тривалу судову тяганину у цій, здавалося б, очевидній справі. Заразом хочу подякувати новообраній міській раді, яка передала старообрядницькій громаді прихрамову земельну ділянку у постійне користування, не дивлячись на певний моральний — і не тільки — тиск, який чинився і на неї. Взагалі ж у таких критичних ситуаціях відкриваєш для себе нові грані цих чеснот, про які ми говоримо. Але знаю напевно, що без християнського терпіння нам не обійтись у своєму щоденному житті, чого я також постійно вчуся.
— Доречний висновок напередодні Різдвяних свят та Старого Нового року. Як ви їх святкуєте цьогоріч?
— Як і належить, за традиціями, які склались у нашій церкві та старообрядницькій громаді. На Різдво ж запрошую всіх, кого це цікавить, завітати до Свято-Георгієвського храму. Принагідно ж, користуючись нагодою, хочу привітати через вашу газету всіх хмельничан з цими світлими святами й побажати щастя, здоров’я, многих літ життя, удачі в усіх справах і, знову ж таки, християнського довготерпіння, без якого нам усім не обійтися.
Розмовляв Б.Демків
— Отже, Григорію Якимовичу, чому ви у той гарячий виборчий момент відмовилися від публічної і, наскільки знаємо, правової оцінки цієї наклепницької публікації? Вона таки наробила вам шкоди, образила сотні членів старообрядницької громади. Поясність свою позицію нашим читачам, деякі з яких, до речі, тоді просто вимагали від нас оцінки дій наших колег з цієї газети, адже знали суть справи з публікацій у “Проскурові”.