Напередодні Дня архітектора на фасаді кінотеатру “Планета” з’явилася скромна меморіальна дошка з барельєфом — як данина шани людині, яка залишила після себе не тільки гарну пам’ять у друзів, колег, усіх, з ким співпрацював та спілкувався Гнат Петрович, а й чимало будівель, що в свій час він спроектував. Палац піонерів на Проскурівській (тепер ляльковий театр), будинок обласної ради профспілок, готель “Жовтневий”, парк культури та відпочинку (нині — імені М.Чекмана), будинок теплокомуненерго на вулиці Іподромній — ось ті будови, які й сьогодні прикрашають наше місто. А ще Будинок пожежного депо, зведений ще у 1954 році (тепер —кінотеатр “Планета”), з вежею, яка у хмельничан та гостей завжди асоціюється з головною міською ратушею. Можливо, тому, що розташована в самому центрі міста, де сходяться головні шляхи, а, може, через годинник, що розмірено веде свій облік часу…
Напередодні Дня архітектора на фасаді кінотеатру “Планета” з’явилася скромна меморіальна дошка з барельєфом — як данина шани людині, яка залишила після себе не тільки гарну пам’ять у друзів, колег, усіх, з ким співпрацював та спілкувався Гнат Петрович, а й чимало будівель, що в свій час він спроектував. Палац піонерів на Проскурівській (тепер ляльковий театр), будинок обласної ради профспілок, готель “Жовтневий”, парк культури та відпочинку (нині — імені М.Чекмана), будинок теплокомуненерго на вулиці Іподромній — ось ті будови, які й сьогодні прикрашають наше місто. А ще Будинок пожежного депо, зведений ще у 1954 році (тепер —кінотеатр “Планета”), з вежею, яка у хмельничан та гостей завжди асоціюється з головною міською ратушею. Можливо, тому, що розташована в самому центрі міста, де сходяться головні шляхи, а, може, через годинник, що розмірено веде свій облік часу…
Розмовляю з Сергієм Козаком, головою обласної організації Національної спілки архітекторів України: “Такі професіонали справді рідкість. Я особисто мав нагоду знати пана Гната, дуже його поважаю за талант, відданість обраній професії, за любов до рідного міста, яке він завжди намагався зробити кращим, сучаснішим. Гнат Петрович народився в селі Грузевиця Хмельницького району. Після закінчення школи він поїхав у Ворошиловградську область, де працював креслярем у будівельній організації. В серпні 1936 року за направленням Спілки архітекторів України вступив на архітектурний факультет Харківського інженерно- будівельного інституту. Вчився й одночасно працював техніком-архітектором у Харківському проектному інституті “Містопроект”, а пізніше — виконуючим обов’язки інженера-архітектора в Харківському інституті “Діпросталь”.
У 1941 році був мобілізований в армію, направлений в штаб військово-повітряних сил Київського особливого військового округу, у відділ аеродромної служби. Із спецзавданням перебував у Луцьку, де 23 червня 1941 року після важкої контузії потрапив у полон. Був в’язнем кількох концентраційних таборів — Маутхаузен, Дахау, Бухенвальд, карального табіру №21 у Браушвейге, Равенсбрюк. Не раз пробував тікати, за що його нещадно карали. І лише 1 травня 1945 року разом з іншими полоненими був визволений радянськими військами. Після лікування у військових госпіталях повернувся в Проскурів. З листопада 1945 року почав працювати вченим секретарем-архітектором обласного відділу архітектури Кам’янець-Подільського облвиконкому. Обіймав посади завідуючого архітектурною групою облкомунпроекту та архітектором в облсільгоспроекті. Заочно закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. З 1965 року і до виходу на пенсію в 1981 році — головний архітектор проектів у Хмельницькому обласному відділі проектного інституту “Укржитлоремпроект”.
Усіх, хто знав цю людину, вражала його фантастична працьовитість. Він був простим, веселим, щирим. Ми вклоняємося його таланту. А тому захотіли, аби про нього більше знали в місті. Спілка звернулася до колег-архітекторів, художників, будівельників за підтримкою. До виготовлення барельєфа долучився скульптор Автанділ Гігаурі. В розробці проекту взяв участь Володимир Карвасарний, фінансово підтримав архітектор Павло Мартинюк. Вважаю, що маємо віддавати шану всім людям, які наше місто славили…”.
“Не люди ставлять меморіальні знаки, а час, — схвильовано додав головний архітектор Віктор Дунаєвський. — Він вибирає тих людей, які були надзвичайно віддані своїй справі, всім серцем служили громаді, були чесними й добрими. Тож, незважаючи на зміну пріоритетів та цінностей, не маємо права забувати про таких особистостей…”.
Серед тих, хто прийшов віддати данину поваги відомому хмельницькому зодчому, представники обласної спілки архітекторів, влади міста й області, друзі сім’ї, громадськість (на фото). Завітав і син Гната Чекірди пан Роман. “У мого батька була важка доля. Він виріс у багатодітній родині, мріяв стати архітектором. Вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, але вивчитися не встиг. Під час Вітчизняної війни потрапив до концтабору, де його катували, хотіли навіть кинути у топку, але батькові вдалося вижити, — розповідає 60-річний Роман Гнатович. — Повернувшись на Батьківщину, він не забув про своє покликання бути архітектором і знову, як у довоєнні роки, став студентом Київського інженерно-будівельного інституту. Батько був дуже творчою, відвертою та щирою людиною. Він любив проектувати складні архітектурні форми. Багато його проектів втілено в життя по всій Хмельницькій області…”.
“Ініціатива щодо вшанування пам’яті нашого знаного земляка-архітектора належала обласній організації Національної спілки архітекторів України. Виконком Хмельницької міської ради своїм рішенням надав дозвіл на встановлення меморіальної дошки на фасаді кінотеатру “Планета”, що на вул. Подільській, 39, — взяв слово на урочистостях відкриття меморіальної дошки заступник міського голови Іван Прокопець. — Дуже символічно, що рішенням міської ради буде встановлено ще одну меморіальну дошку на будівлі міської поліклініки №1 Дагмарі Царьковій. Це ті люди, які внесли значний вклад у розбудову нашого міста”.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО