Напередодні нинішнього свята Трійці мимоволі задумуєшся не лише над його релігійним змістом і тими народними традиціями, які супроводжують усю магію Зелених свят. Цьогоріч П’ятдесятниця майже співпадає з Днем скорботи і вшанування пам’яті жертв війни, який також близький до культу вшанування пам’яті померлих, що зберігся ще з дохристиянських часів якраз у “зелену неділю”.
Напередодні нинішнього свята Трійці мимоволі задумуєшся не лише над його релігійним змістом і тими народними традиціями, які супроводжують усю магію Зелених свят. Цьогоріч П’ятдесятниця майже співпадає з Днем скорботи і вшанування пам’яті жертв війни, який також близький до культу вшанування пам’яті померлих, що зберігся ще з дохристиянських часів якраз у “зелену неділю”.
Проте, нагадуючи собі про християнську традицію свята Трійці, мабуть, варто пам’ятати, що головною його євангельською подією є зіслання Святого Духа на Христових апостолів, які одержали разом з ним дар духовного проповідування його вчення й знання різних мов, аби наблизити Христову науку до всіх народів. Залишимо на совісті атеїстів їх невірство, бо, як на мене, ця євангельська повчальна історія є універсальною для людства в усі часи і, даруйте, завжди мала підтвердження у практиці суспільних взаємин різних епох. Звичайно ж, у світовій історії прикладів гармонії, скажімо, між проводирями, чи то пак, правителями, тобто владою та їх народами, не часто знаходимо, проте ті нації, країни, цивілізації, де було таке порозуміння, досягали зазвичай небувалого розвою. І навпаки, де діяла прірва між ними, наступали суспільні катаклізми, що часто призводили до цивілізаційних розломів. Чи не найпереконливішою ілюстрацією до подібних висновків в світовій історії стало минуле ХХ століття, в якому довелося багатьом з нас пройти життєве становлення. Тільки Божою, для когось ірраціональною, для когось неіснуючою, волею можна пояснити ті випробування, які довелося в ньому пройти людству й, зокрема, нашому народові. Проте, навіть ступивши у нове ХХІ століття і третє тисячоліття від Різдва Христового, ми досі не спромоглися переосмислити його історичні уроки, серед яких випробування, пов’язані з людиноненависницькими експериментами над українцями комуністичною владою залишаються чи не найважчими нашими світоглядними путами, які заважають нам йти до цивілізованих стандартів життя. Не дивно, що навіть така, здавалося б, об’єднуюча для нашої нації тема вшанування пам’яті жертв війни знову ділитиме нас на різні табори й внесе напругу у суспільне життя, не кажучи вже про осмислення не менш складних уроків вітчизняної історії, пов’язаних з епохою УНР, Голодомору, комуністичних репресій, визвольного руху під проводом ОУН-УПА, дисидентського руху та тих уроків, які ми вже повинні були б осмислити з часів нашої незалежності.
Дуже непросто у нас відбуваються подібні світоглядні трансформації, бо, на жаль, наших владно-політичних “апостолів” досі не осінив дух історичної правди буття власного народу, який просто їх не хоче чути, відчуваючи у їх словах (читай — обіцянках, програмах) приховану фальш та лицемірство. Хоча цей висновок вже ближчий до інших євангельських повчань. Тож будемо сподіватися, що рано чи пізно і ми побачимо бодай відносну гармонію у взаєминах нашої влади і народу. А напередодні Зелених свят ми, звичайно, не забудемо прикрасити свої оселі за народними традиціями і обов’язково розкидаємо по підлозі татарське зілля, яке, кажуть, особливо помічне проти усіх лихих намірів наших недругів, заздрісників, добре знаючи, що душі наших померлих предків у ці дні будуть з нами…