Літо погідними днинами, зеленню й чистими джерелами незвіданих країв кличе подорожувати, отримувати нові враження, запасатися ними на холодну й похмуру пору. Саме влітку відчуваються всі переваги активного відпочинку, коли можна ночувати в наметі під величезним та високим зоряним небом, коли друзі й однодумці збираються навколо багаття, що приємно потріскує й розкидає навколо іскри-світлячки, коли по-особливому смакує печена у вугликах картопля, а вранішній чай на свіжому повітрі надзвичайно тонізує й бадьорить. А якщо навколо ще й рідні українські вершини й хребти Карпат, де можна вдихнути на повні груди кришталевого гірського і по-справжньому прозорого повітря, помилуватися неабиякими краєвидами, то вражень вистачить надовго і вони нагадуватимуть про себе, раз по раз малюючи в уяві і круті гори, і зелені смереки, і чисті струмки серед забутого каміння…
Літо погідними днинами, зеленню й чистими джерелами незвіданих країв кличе подорожувати, отримувати нові враження, запасатися ними на холодну й похмуру пору. Саме влітку відчуваються всі переваги активного відпочинку, коли можна ночувати в наметі під величезним та високим зоряним небом, коли друзі й однодумці збираються навколо багаття, що приємно потріскує й розкидає навколо іскри-світлячки, коли по-особливому смакує печена у вугликах картопля, а вранішній чай на свіжому повітрі надзвичайно тонізує й бадьорить. А якщо навколо ще й рідні українські вершини й хребти Карпат, де можна вдихнути на повні груди кришталевого гірського і по-справжньому прозорого повітря, помилуватися неабиякими краєвидами, то вражень вистачить надовго і вони нагадуватимуть про себе, раз по раз малюючи в уяві і круті гори, і зелені смереки, і чисті струмки серед забутого каміння…
Аби зорієнтувати й згуртувати туристів із досвідом і початківців-дослідників маршрутів пішки звивистими стежками поміж вершин, діє громадська організації зі статусом всеукраїнської під назвою “Карпати кличуть”. Очолює її Роман Мартинів, що мешкає в Івано-Франківську, а діяльністю своєю охоплює чи не всю країну. Допомагають йому у цьому новітні технології й, зокрема, соціальні мережі. В одній із них зареєстрована однойменна група, що налічує нині уже понад 27 тисяч учасників. Днями групі виповнилося 5 років, цьому й була присвячена чергова зустріч любителів Карпат. Хоча, якщо чесно, чи потрібен істинним туристам якийсь привід, аби, як-то кажуть, Карпати їх покликали?! Тож 7 червня з усіх-усюд — далеких і близьких з’їжджалися вони до села Дземброня Верховинського району Івано-Франківської області, що було визначено місцем зустрічі. Програма передбачала підкорення за складним маршрутом вершини гори Піп-Іван, що має висоту 2028 метрів і розташована в кінці головного хребта масиву Чорногора на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Однією з цікавинок і приманок для туристів, крім, звісно, запаморочливих краєвидів, є наявність на вершині Піп-Івана колись польської обсерваторії. Нині значна частина її законсервована Прикарпатським національним університетом ім. Василя Стефаника, аби в подальшому відновити її діяльність та функції для студентської практики.
На шляху до Піп-Івана стоїть гора високая, що іменується Смотричем, висота її 1898 м і, щоб потрапити до місця призначення — обсерваторії, один із маршрутів передбачає і підкорення Смотрича. Її схили майже всюди стрімкі, місцями обривисті, кам’янисті, а пік повністю вкритий великими валунами. Щоравда, у великої групи загалом з-понад півсотні людей, які приїхали святкувати п’ятиріччя організації з Івано-Франківська, Тернополя, Львова, Стрия, Калуша, Гусятина, Хмельницького…, був вибір, яким маршрутом іти: або складнішим і стрімким через вершину Смотрича на Піп-Іван, або туди ж, але через передвершину Смотрича — хребет Вухатий Камінь, що отримав у народі таку назву через доволі чудернацької форми скелі. Одразу поділюся, що група хмельничан, котрі не побоялися підкоряти карпатські вершини, незважаючи на несприятливий проноз погоди, легкого шляху не шукала, обравши всю складність, проте водночас і чарівність маршруту. За це природа винагородила нас чудовою погодою, дозволивши помилуватися всіма красотами Чорногірського хребта, відкривши його, як на долоні. Хоча досвідчені туристи ділилися, що рідко у цих місцинах буває така погожа днина, аби можна все роздивитись і побачити здалеку навіть найвищу точку не те що Карпат, а й України — красуню-Говерлу. А нам вдалося її побачити серед ще місцями засніжених гір! Не раз організація “Карпати кличуть” ініціювала вихід на Говерлу з благородною метою: позбирати дорогою сміття, яке залишають несумлінні туристи. Група хмельничан брала участь в одній із таких акції і “Проскурів” про це розповідав. Варто зауважити, що на менш популярному через свою складність маршруті, яким є “Село Дземброня — гора Піп-Іван”, сміття значно менше, можна сказати, практично немає. Тож цього разу така прибиральна функція у групи була відключена.
Зате працювала функція спостереження й насолоди: великі галявини витривалого снігу мирно поєднувалися з пахучими килимами рожевих квітів рододендрону карпатського, де-не-де сліпила очі біла сон-трава, а фіолетові дзвіночки росли навіть на холодному камені, вабила цвітінням і запрошувала згодом на ягоди пишна чорниця, розлогі малинники уже на спуску натякали, що десь поряд бродять бурі ведмеді… А численні чисті струмки посеред каменів та стрімкі водоспади-водограї, з яких не страшно напитися джерельної води, тамуючи спрагу!.. Хто був Карпатах і власними ніжками піднявся на понад двотисячну висоту, вдихнувши розрідженого кисню, відчувши приємну втому всього тіла і водночас перемогу над ним, той зрозуміє. Хто дивився на село внизу з висоти пташиного польоту, хто губився у чубатих хмарах і радів сонечку на вершині, той, прочитавши ці рядки, вчергове захоче стати підкорювачем гір і знову виношуватиме думку пакувати рюкзак, збирати намет, продумувати маршрут. Адже гори — вони, як наркотик, ваблять і ваблять…
Подолавши вершину Піп-Івана, туристи з групи-іменинниці дослідили залишки обсерваторії, зробили численні фото, розгорнули національний прапор (до речі, з ним, що майорів на вітрові, наш керівник пан Роман спускався додолу) й іншим шляхом, аби взяти від пішого походу максимум вражень, поверталися в табір. А ввечері за великим столом було тепле спілкування й братання: співали пісень, обмінювались емоціями від побаченого, планували вже нові зустрічі, вигадували гасло-відповідь для заклику “Карпати кличуть!” й обіцяли неодмінно побачитися знову, аби підкорити ще не одну вершину.
Повертаючись до програми-максимум, яку собі спланували хмельничани, котрі їздили на гостини до Романа Мартиніва, слід ще розповісти, що зворотним шляхом, дорогою вже додому ми заїхали освіжитися до водограю Гук, що на потоці Женець у Надвірнянському районі Франківщини. Гук на 900 метрів перевищує рівень моря, утворився він у післявоєнні роки в результаті потужної повені, вода тут вільно спадає донизу з висоти 15 метрів, а місцеві саме через гул і шум, які він спричиняє, назвали його Гуком. Цікаво, що на під’їзді до водоспаду розташована дача третього президента України, що досі будується. Дорогою можна трохи роздивитися будівництво: тут і церква, і численні будиночки, і навіть спеціально привезене з Криму каміння для декору. Все б нічого, якби асфальтне покриття, прокладене, до речі, дуже якісно, не закінчувалося майже одразу після цієї дачі, а до Гука залишалася ще немала відстань. Хоча будувалася дорога, кажуть, спеціально для туристів, які хочуть відвідати місцеву цікавинку.
Проте як би там не було, а Карпати кличуть! І ми неодмінно і ще не раз відгукнемося на їх клич успішною та дружною поїздкою-походом до підніжжя будь-якої з численних гір, що ваблять своїми вершинами й незвіданими красотами. Хмельницька філія організації “Карпати кличуть” діє, її керівник Віктор Капустян обов’язково збере гарну команду і ми вирушимо, адже Карпати кличуть!..
Ірина ЛЬВОВ
Карпати-Хмельницький