Днями черговою ініціативою відзначилася обласна організація Соціалістичної партії України, нею стало проведення науково-практичної конференції “20 років СПУ. Уроки та висновки”. Для СПУ це була перша відкрита спроба детального аналізу своїх успіхів і поразок та визначення на основі власного досвіду конкретних кроків виходу з кризи. До участі у роботі конференції були запрошені науковці, партійні працівники регіональних комітетів СПУ Києва, Вінниці, Миколаєва, міст і районів Хмельниччини, представники дипломатичних місій в Україні, Білорусі, Сирії та Куби. Отож це представницьке зібрання мало міжнародний статус.
Днями черговою ініціативою відзначилася обласна організація Соціалістичної партії України, нею стало проведення науково-практичної конференції “20 років СПУ. Уроки та висновки”. Для СПУ це була перша відкрита спроба детального аналізу своїх успіхів і поразок та визначення на основі власного досвіду конкретних кроків виходу з кризи. До участі у роботі конференції були запрошені науковці, партійні працівники регіональних комітетів СПУ Києва, Вінниці, Миколаєва, міст і районів Хмельниччини, представники дипломатичних місій в Україні, Білорусі, Сирії та Куби. Отож це представницьке зібрання мало міжнародний статус.
Відкриваючи конференцію, перший секретар Хмельницького обкому СПУ Геннадій Савосін зазначив: “Після проголошення незалежності України створення 26 жовтня 1991 року Соціалістичної партії України стало помітним явищем у політичному житті країни. За минулі роки партія пройшла важкий шлях становлення, самоутвердження, злетів і поразок в умовах автократичної, планово-олігархічної системи влади. Аналіз досвіду роботи партії в цих умовах сприятиме подоланню кризових явищ як у СПУ, так і в державі”.
Користуючись представленими на конференції документами, її учасники мали змогу згадати успішний період у діяльності СПУ, коли довгий час вона, маючи велику довіру та підтримку в суспільстві, знаходилася при владі в державі. Однак утримати досягнуте їй не вдалося. Причиною цього стало багато факторів, зокрема внутріпартійних, про які йшлося в ході пленарного засідання.
“Відхід від принципових позицій партії її керівництва на чолі з лідером Олександром Морозом”, “ми залучили до партії особливо на виборах 2006 року так званих “знакових людей”, які насправді використали партію у своїх особистих інтересах і зрадили її”, “ми вважали, що Ющенко, Тимошенко та інші з ними — прихильники соціалізму, як Ахметов та Янукович, підтримали Ющенка у боротьбі проти Кучми і з усіма ними розгубили свій авторитет, залишилися при своїх інтересах біля “розбитого корита”, “СПУ, намаганнями об’єднати в Україні ліві сили, тільки розпорошила ці сили через Вітренко, Чижа, Вінського, Ніколаєнка та інших”, “відсутність належної агітаційної роботи серед людей у роз’ясненні позицій СПУ”, “конкретні кроки з виправлення ситуації були прийняті, але конструктивні рішення у частині боротьби за владу, реформування партії так і залишилися деклараціями”, “регіональні програми СПУ, на жаль, не сприяли поліпшенню ситуації в партії”, “безмежна довіра лідеру партії призвела до небажаних наслідків у її середовищі”.
Акцентували учасники конференції й на зовнішніх факторах: “Великою поразкою для СПУ став розпуск Верховної Ради п’ятого скликання, процес повзучої політичної деградації в суспільстві”. Водночас констатувалося, що “ми самі нашкодили своїй партії більше, ніж опоненти разом узяті”, “помилкою була робота наших представників в уряді міністрами, не маючи більшості в парламенті, відтак на них лягла вся відповідальність за ситуацію в країні, а через це і на всю партію”.
Натомість головною темою пленарного засідання стала розмова про те, якою має бути Соцпартія в сучасних ринкових умовах, кого повинна представляти, яким чином реформуватися, щоб у найкоротший термін вийти з нинішньої кризи і відновити свій імідж у суспільстві.
Створюючи 20 років тому Соціалістичну партію України, її організатори, серед яких активну роль зіграли представники Хмельниччини, спиралися на історичний досвід у розповсюдженні соціалістичних ідей в Україні такими особистостями, як М.Драгоманов, М.Грушевський, Л.Українка, Г.Сковорода, В.Вин-ниченко, І.Франко. Отож формування оновленого політичного бренду СПУ має складатися з цілісної системи, яка повинна включати і образи цих видатних класиків національної культури. На цьому акцентував магістр соціології КНУ імені Т.Шевченка О.Ковтун. Наповнювати цю систему як комплексну мають й інші складові. Так, на переконання члена політради СПУ Віктора Ромащенка: “На відміну від КПУ, яка перетворилася на бізнес-проект, Соціалістична партія повинна використовувати найкращі надбання КПРС, зокрема принципи демократичного соціалізму, кадрової політики і систему партійного контролю”.
Заступник голови СПУ Ігор Панюта вважає, що Україна нині є “мутним політичним бульйоном, де плавають соціальні класи без своїх партій, а партії — без своїх класів”. Відтак лише партія з чіткою ідеологією може бути “робочим органом відповідного соціального класу”. Такою, за його словами, і є Соціалістична партія України. “За своєю природою, ліва ідеологічна партія не може бути парламентською партією, навіть якщо має у парламенті свою фракцію. Вона не може прийти до влади, а може лише перемогти на виборах, тоді як прихід до влади чи її втрата — прерогатива соціальних груп і класів”. Натомість він вважає, що парламентським шляхом відсторонити олігархів від влади неможливо, для цього “потрібні радикальні засоби — народна революція”.
Дещо інакше розглядає проблему другий секретар Хмельницького обкому СПУ Володимир Співачук: “Нам потрібна не соціалістична революція, а соціалістичне реформування. Суспільство, як і політична партія, мають реформуватися шляхом еволюції”. На його думку, такий шлях передбачає єдність у вирішенні в Україні соціальних і національних проблем, відмову від політики протекціонізму (орієнтація на Схід чи Захід) та засад ліберального капіталізму. Приклад у цьому подають країни Південної Америки та Азії: Куба, Венесуела, Бразилія, Китай, В’єтнам та інші.
Матеріали конференції, наукові доповіді та виступи її учасників окреслили й інші проблеми, які є актуальними для України в цілому та СПУ: захист сільгоспвиробника, молодіжна політика в сучасних умовах маніпулювання свідомістю та духовного розтління, удосконалення виборчого законодавства, просвітницька й освітня робота тощо. Окремою темою розмови за цими та іншими напрямами було питання підвищення потенціалу первинних організацій СПУ, зокрема наголошувалося на хибній орієнтації зі створення партійних осередків на виборчих округах, яка довела свою неефективність і помилковість.
Жвава дискусія в ході конференції чітко відзеркалила процеси у внутріпартійному середовищі СПУ щодо кроків виходу з її нинішнього кризового стану. Зокрема, це стосувалося питання прийняття нової програми партії, яке ініціюється нині деякими її лідерами. Соціалісти Хмельниччини на рівні як обкому, так і первинних організацій вважають недоцільним відмову від діючої програми “Справедлива Україна”, яка “потребує лише певного доопрацювання”. Натомість у виступах учасників конференції висловлювалась ідея реформування цієї програми в Антикапіталістичний маніфест СПУ, “за яким підуть люди”. Ще одна тема дискусії: вибори до органів влади. Які з них вважати головними для соціалістів: місцеві чи до Верховної Ради? Певним орієнтиром знову слугувала позиція хмельничан: першочерговими мають бути вибори до представницьких органів місцевої влади, щоб через них мати практичний вплив на суспільство, а здобувши його, претендувати на повернення партії до парламенту. За словами Геннадія Савосіна, ця дискусія свідчить, що “СПУ є партією індивідуальностей, а не унітарного однодумства, і поступово йде шляхом, який був визначений її програмою. Головне, що ми отримали уроки не тільки з перемог, а й з власних поразок”.
Відповідною резолюцією науково-практичної конференції стали ухвалені нею рекомендації, за якими в подальшому процесі еволюційного розвитку СПУ пропонується розроблена програма заходів з її організаційного, ідеологічного і кадрового вдосконалення з метою виконання своєї історичної ролі: очолити боротьбу трудящих мас за побудову соціалізму в Україні.
Володимир РАЗУВАЄВ