Дивний позов

Зрозуміло, що йдеться про позовну заяву цього посадовця про свій захист честі, гідності, ділової репутації та про відшкодування йому солідарно  нами моральної шкоди у розмірі 100 (ста) тисяч гривень, якими шановний пан Данчук оцінює завдану йому шкоду публікацією у нашій газеті, до речі, чомусь тільки першої частини статті-відгуку найхаризматичнішого подільського письменника Броніслава Грищука під назвою “Бравурна музика на “цвинтарі Мельпомени” (“Проскурів”, №9 від 21.02.2013 р.)

Зазначимо, що шановний пан Данчук свою позовну заяву написав на семи аркушах (формату А4), де на адресу редакції та Броніслава Грищука висловив цілу низку безпідставних звинувачень, хоч, зазначимо, йому ніхто не забороняв як людині публічній висловлюватися по суті критичних зауважень Броніслава Грищука та інших авторів газети, які вкрай критично оцінюють нинішню ситуацію в обласному муздрамтеатрі імені М.Старицького, зокрема, і у тих же “Подільських вістях”.

До речі, газета “Проскурів” досі не торкалася цілої низки порушень трудового законодавства з боку директора театру щодо незаконних звільнень його працівників. Ми свідомо не нагадували про те, що свого часу проти Петра Данчука, коли він ще був гендиректором Державної циркової компанії України, було порушено справу за трьома статтями Кримінального кодексу за нецільове використання майже чотирьох з половиною мільйонів гривень та про інші “скелети” з його службової біографії на “ниві культури”. Шановний Петре Івановичу, досі наша дискусія тривала у творчій площині, за яку ми свідомо не виходили. Ви ж запропонували нам продовжити її у судовій залі. Що ж, ми запрошуємо всіх, кого зацікавить нова колізія цих наших (і не тільки наших!) взаємин до судової зали Хмельницького міськрайоного суду 28 березня о 15.30, хоч, зрозуміло, що у цій уже новій історії наших взаємин з паном Данчуком обов’язково “далі буде”.

А щоб наші читачі ще раз зрозуміли, наскільки серйозною є ситуація в театрі, ми доповнюємо нашу інформацію цим дуже красномовним зверненням провідних акторів і творчих спеціалістів театру ім. М.Старицького до керівництва обл-держадміністрації та облради.

Ми, провідні актори й інші творчі спеціалісти театру ім. М.Старицького неодноразово намагалися зустрітися з першими особами області паном В.С.Ядухою  і паном М.В.Дерикотом, але марно. Нас “фільтрують” і не дають можливості це зробити. Тому ми звертаємося до вас з проханням поставити питання про перебування П.І.Данчука на посаді генерального директора театру ім. М.Старицького, оскільки на цю посаду його затверджувала обласна рада і театр знаходиться в її підпорядкуванні. Чому ми так категорично ставимо питання, вам стане зрозуміло після викладених нижче фактів.

У театрі ім. М.Старицького накопичилося безліч проблем, пов’язаних з перебуванням на посаді генерального директора театру П.І.Данчука.  Деякі з них були висвітлені в останніх номерах газети “Проскурів”, але це лише малесенький вершечок величезного айсберга проблем. Ми, провідні спеціалісти театру, б’ємося, як риба об лід, бо директор театру, натворивши безліч проблем, не чує і не хоче нас чути. Для нього ми — “бездарі”, які заважають йому працювати. А на цих “бездарів” хмельничани ходять у театр роками, і вони ж привозять з різних театральних конкурсів найвищі нагороди, дипломи переможців. Лише за останні п’ять років такі нагороди з конкурсів привезли: заслужений артист України М.Нелюба, заслужений діяч мистецтв України О.Бойцов за постановку вистави “Вовчиха”, провідний майстер сцени О.Топоринський, заслужений артист України С.Бортнічук, заслужена артистка України Л.Власенко, провідний майстер сцени А.Остапенко. А скільки конкурсів ми проґавили через відсутність коштів! У газеті “Проскурів” Броніслав Грищук стверджує, що наш театр справді академічний за своїм акторським складом, творчими можливостями, ентузіазмом, з яким працює колектив митців, але морально-етичні засади, на яких будує свої взаємини з нами директор П.Данчук, — це жахливий приклад тоталітаризму, зневаги, переслідувань, принижень працівників театру. Його методи управління просто шокують увесь колектив. Директор П.Данчук постійно каже про ефективність використання робочого часу, забуваючи про те, що в актора робота над роллю — це цілодобовий процес, без самостійної роботи в актора ніколи нічого не вийде на сцені (нехай читає К.Станіславського).

Коли П.Данчука привели в театр і представили директором, ми підтримували його, сподіваючись на новий підйом у роботі колективу. Проте першою ідеєю Данчука була пропозиція всіх корифеїв театру відправити на поразову оплату праці, а це означало знищити весь пласт досвідчених високопрофесійних акторів, режисерів та залишити в театрі тих, хто буде його боятися, йому поклонятися. Він постійно провокує акторів на конфлікти і створює для них нестерпну атмосферу існування в театрі. Так, за три роки він примусово “спровадив” на пенсію видатних акторів: заслуженого артиста України М.Нелюбу, заслужену артистку України О.Демчук, заслуженого діяча мистецтв України, художнього керівника театру О.Бойцова, заслуженого діяча мистецтв України режисера-постановника Г.Мельника. Звільнив завідувачку літературною частиною Н.Небелюк, актора і режисера Я.Дмитрика, молодого талановитого балетмейстера В.Гринюка, молодих талановитих акторів С.Гринюк і Ю.Шамлюка.

А скільки з його вини пішло з театру прекрасних спеціалістів з інших підрозділів театру — це просто жахливо! Причина звільнення одна — люди не хочуть працювати з керівником, який постійно залякує, погрожує, принижує. Йдучи з театру, О.Демчук сказала: “Він не директор, він самозакоханий царьок. Воювати з ним я не буду, хоча ще дуже хотіла б працювати на сцені”.

У загоні робота оркестру, балету та їх керівників, яких директор постійно переслідує і залякує звільненням. Головний художник у неймовірній розгубленості від того, що його творчі задуми майже ніколи не здійснюються на сцені.

У театрі понад три роки немає колективного договору, що є грубим порушенням трудового законодавства. Директором розігнана художня рада, яка хоч трохи впливала на вирішення творчих питань театру.

Нарешті дирекція додумалась до абсурдного рішення: знищити профспілкову організацію театру: “добровільно-примусово”, через керівників підрозділів. А коли ми забили тривогу, дотепер кажуть, що профспілка у нас як існувала, так і існує. Це абсолютна брехня і демарш дирекції.

Заступником директора з творчих питань Данчук призначив М.Семенюк. Що це за посада і де таку “видряпав” Данчук — невідомо. Навіщо ця посада — теж незрозуміло. Адже у нас є головний режисер. Та й сама М.Семенюк ще не закінчила заочно навчатись на режисера масових заходів і ніякого стосунку до режисури театральної не має. Та ще й при великій акторській аудиторії дозволяє собі заявляти, що українська драматургія — це “муть”, і тому вона не ставиться на театральних сценах світу. Директор Данчук та “худрук” Семенюк придумали свій абсурдний формат театральних вистав: постановка має йти не більше півтори години і без антракту. І починають режисери різати драматургічний матеріал на дрантя, щоб догодити директору. Випускаємо вистави за місяць-півтора, ледь вивчивши текст, — напівфабрикати, а не визрілі повноцінні вистави.

Керівники театру повністю заблокували відрахування за авторські права, тому всі, хто має право отримувати гонорари за режисуру, музику, художнє оформлення, роками коштів не отримує. В театрі панує страх, всі бояться директора, не люблять, не поважають, а бояться. А все добре в житті народжується з любові, і художні вистави теж.

Варті особливої уваги словесні рулади директора театру, з матюками на адресу тих, хто сміє висловити думку протилежну думці директора. Це ж треба так ненавидіти свій колектив, щоб не зробити жодного представлення на присвоєння почесних звань чи інших нагород до 80-річчя театру та до 75-річчя області! Але сьогодні (за чутками) директор висунув на почесне звання М.Семенюк, яка ні акторського досвіду, ні послужного списку ще не має, — всупереч закону, без рішення колективу театру.

Про економічні зловживання мала би своє слово сказати прокуратура, але там просто відмахнулися від нашого звернення. Тому цей заляканий колектив прекрасних спеціалістів і вихованих інтелігентних людей з нетерпінням чекає на звільнення від “Данчукового рабства”.

Ми за хорошу виробничу і творчу дисципліну. Ми за те, що об’єднує колектив. Це, в першу чергу, висока, цікава драматургія та професійні режисери. Якщо керівництво області хоче, щоб театр плідно працював і вносив свій вклад у розбудову нашої держави, то мусить зробити висновок з почутого від нас.

Це крик душі! Надто багато страху тяжіє над кожним з нас, але ми все-таки зважуємось на це, бо вже набридло мовчки стогнати! Ми не хочемо, щоб Данчук брав нас за барки, як Раїсу Бортнічук, і шипів на вухо: “Я тебя завезу в лес и урою, падло!” Ми не падло, ми свідомі, сучасні, освічені люди з високим інтелектом і відповідальністю за те, що робимо і як живемо. І ми хочемо, щоб такими були наші керівники!

З повагою і болем провідні спеціалісти театру ім. М.Старицького: С.БОРТНІЧУК, заслужений артист України, В.РЄЗНІК, артистка вищої категорії, О.ТОПОРИНСЬКИЙ, провідний майстер сцени, Л.КУРМАНОВА, заслужена артистка України, М.ВАЛІВОЦЬ, заслужений артист України, Р.БОРТНІЧУК, провідний майстер сцени, голова профкому