Соціум

З прицілом на європейське місто

Останнім часом у Хмельницькому почала зменшуватися кількість внутрібудинкових сміттєпроводів, які переважно технічно зношені і не відповідають санітарним вимогам. Навіть дезінфекція та хлорування, які проводять комунальники, не дають необхідного ефекту. Щоб покращити санітарний стан у середині житлових будинків, позбутися гризунів, комах, а також  сміття, що розноситься під’їздом, з ініціативи мешканців сміттєпроводи почали закривати.

Останнім часом у Хмельницькому почала зменшуватися кількість внутрібудинкових сміттєпроводів, які переважно технічно зношені і не відповідають санітарним вимогам. Навіть дезінфекція та хлорування, які проводять комунальники, не дають необхідного ефекту. Щоб покращити санітарний стан у середині житлових будинків, позбутися гризунів, комах, а також  сміття, що розноситься під’їздом, з ініціативи мешканців сміттєпроводи почали закривати.


 

 

 

 

 

 

 

 

На вулиці Інститутській, 22 за рішенням загальних зборів мешканців будинку сміттєпровід теж закрили. Здавалося б, усі попередні проблеми: сморід, пацюки і антисанітарія вирішені. Для збору сміття та побутових відходів КП “Спецкомунтранс” встановило поблизу будинку два євроконтейнери. Але, як виявилося згодом, мешканці двох квартир І.Олехов (№80) та Н.Язєва (№57) категорично проти виносити сміття надвір. Вони скаржаться у різні інстанції та вимагають відновити сміттєпровід. Але й більшість з цього будинку не збирається здаватися, продовжуючи наполягати на тому, що від сміттєпроводу відмовилися раз і назавжди. Ось так начебто  гарна спільна справа розвела людей по різні боки барикад.

“Чи часто трапляються такі конфлікти?” — запитуємо у заступника начальника міського управління ЖКГ Миколи Надопти. “Найчастіше відмовлятися від сміттєпроводу не хочуть ті, хто мешкає на верхніх поверхах, — розповідає Микола Васильович. — А от мешканці перших-третіх поверхів навіть ініціюють заварювання сміттєпроводу, адже їм найбільше дошкуляє неприємний запах від викинутих продуктів, які фактично залишаються в будинку. У місті майже дві тисячі сміттєпроводів і проблема у них однакова: сморід у під’їздах, антисанітарія біля люків, а також пацюки та комахи. Які б заходи двірники не проводили, вони малоефективні”.

Працівники санітарної служби однозначної позиції щодо закриття сміттєпроводів не висловлюють, але погоджуються, що, крім антисанітарії, з якою важко боротися, вони можуть нести загрозу. Бо існує також проблема медичних відходів. І це тільки на перший погляд вона здається другорядною. Насправді це реальна небезпека зараження інфекціями, зокрема туберкульозом тощо. Адже в сміттєкамеру потрапляють шприци, голки, системи…

“Ми почали відмовлятися від сміттєкамер, натомість облаштовуємо майданчики для сміття та встановлюємо євроконтейнери, — ділиться Микола Надопта. — Оснастити житлові будинки сучасними технологіями та системами збору і видалення побутового сміття комунальні служби не можуть, бо на це потрібні чималі кошти”. Новими контейнерами для сміття забезпечили мікрорайон Озерну (98 штук), їх встановили в центрі — на Прибузькій, Кам’янецькій, Володимирській, Вайсера, проспекті Миру… За словами Миколи Васильовича, Хмельницький, починаючи з 2009 року, вже закупив 204 євроконтейнери, витративши на це майже 500 тисяч гривень. Крім того, понад два мільйони було витрачено на придбання спеціальної техніки з заднім завантаженням для комунального підприємства, яке транспортує побутові відходи на міське сміттєзвалище. Аби повністю перейти на сучасні сміттєзбірники, у бюджеті міста на 2013 рік передбачено понад 800 тисяч гривень. За ці гроші комунальники зможуть придбати ще до 300 металевих ємностей для сміття. Місто свідомо йде на такі фінансові витрати, дбаючи про своє санітарне благополуччя та здорову екологію. Нині від сміттєкамер відмовилися вже чимало будинків, що перебувають на обслуговуванні ЖЕКів.

Відмовляються від них і об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. А от у новобудовах сміттєкамери взагалі не передбачені, забудовники одразу споруджують сміттємайданчики. “Звичайно, що гігієнічніше виносити побутові відходи у євроконтейнери. Вони з кришками і вітер не розносить сміття, — ділиться у розмові Василь Величко, мешканець квартири №5 з вулиці Інститутської, 22. — У під’їзді стало набагато чистіше. Ми навіть згодні виносити сміття тих, хто не може цього робити. І комунальники пішли назустріч людям, яким важко виходити надвір: домовилися, що двірник забиратиме їх сміття”.

Навчитися поважати себе

“З відкриттям у майбутньому сміттєпереробного заводу першочергово треба вирішити проблему сортування сміття, — продовжує розмову Микола Надопта. — Але для цього треба навчити мешканців розкладати сміття та відходи по різних пакетах та контейнерах, які спеціально для цього призначені. Якщо ж люди будуть продовжувати користуватися сміттєпроводами в будинках, то про яке сортування може йти мова? Вже сьогодні, крім євроконтейнерів, по місту розставлені 73 контейнери для скла та 34 — для ПЕТ-пляшок. Але чи завжди ми хочемо розкладати по них відходи?”.

А мені на думку спадає, що людей треба не сміття вчити сортувати, а звичайної культури. Адже людина, яка поважає себе, не смітитиме на вулицях, у парках та скверах, на зупинках громадського транспорту, у власних під’їздах та дворах. Якби це залежало від мене, я б заборонила не тільки курити в громадських місцях, а й лузати насіння, плювати, а ще брудно лаятися. Бо, якщо не вдаватися в подробиці, то кожен хмельничанин мріє про те, щоб наше місто було чисте, охайне, привітне, щоб у ньому було зручно та комфортно жити. За чий же рахунок мають відбуватися ці зміни, не здогадуєтеся?

Тож кожен має задуматися над тим, як цього досягти. Як підняти рівень нашої культури, самоповаги, які б не дозволили пити пиво і кидати будь-де пляшки або ж обгортки з-під горішків та сухариків, лушпиння соняшника та недопалки, бо це — соромно! А ми живемо, наче завтра поїдемо звідси назавжди: кидаємо сміття, брудно лаємося, плюємо під ноги, голосно розмовляємо, незважаючи на тих, хто поряд. Цей список наших ганебностей можна продовжити. А нам треба всім миром боротися за чистоту, порядок, бо це — наше місто і нам у ньому жити. І починати кожному треба з себе.

Вікторія СТАНДРІЙЧУК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *