Днями відбулася подія, котра змусила зробити два висновки: профспілки — колишня “школа комунізму” не стала у нас “школою капіталізму” і перебуває у стані “школи компромісу”, а галузь культури навіть у сучасних ринкових умовах залишається централізованою і жорстко керованою — за радянськими ще стандартами.
Днями відбулася подія, котра змусила зробити два висновки: профспілки — колишня “школа комунізму” не стала у нас “школою капіталізму” і перебуває у стані “школи компромісу”, а галузь культури навіть у сучасних ринкових умовах залишається централізованою і жорстко керованою — за радянськими ще стандартами.
Півтора року тому обком профспілки працівників культури в області очолила викладач Хмельницької дитячої музичної школи №1 Тетяна Лукіна, яка тривалий час була у школі профспілковим лідером: активним, ініціативним та принциповим. Ці свої якості вона одразу почала проявляти і на новому місці. Але оскільки необхідного рівня досвіду їй ще не вистачало, залишила у штаті обкому свою попередницю. Того, як це їй згодом відгукнеться, вона передбачити не могла. А головне, очевидно, що не усвідомила вчасно: профспілковий рух часів СРСР у реаліях сьогодення свої позиції втратив, а нових ще не здобув. Достатніх важелів впливу для сучасних умов життя у нього вже немає: розподілом оздоровчих путівок займається інша структура, партійна підтримка відповідного балансу інтересів між адміністраціями і трудовими колективами зникла, відтак залишилась інерція радянського періоду. Натомість рахуватися з нею охочих стає дедалі менше. Бюджетна сфера, до якої належить галузь культури, винятком у цьому не стала.
Особисті намагання нового профспілкового керівника повернути втрачені позиції та змусити з собою рахуватися наштовхнулися дуже швидко на відвертий спротив. Чесно кажучи, доволі зрозумілий. Галузь культури виживає в Україні на колишніх ще засадах “фінансування за залишковим принципом”. Між тим радянський рівень “залишків” з нинішнім порівняти не можна. Адже “залишковий принцип” сьогодення — це перманентна “оптимізація” галузі культури, хронічна нестача коштів на ремонт старих приміщень її закладів та оновлення матеріальних і технічних засобів, мізерні ставки працівників, до того ж нерідко зменшені до половини чи навіть чверті. Тому не дивно, що весь тягар і відповідальність щодо утримання закладів культури та їх функціонування покладається на їхніх керівників. Приречені вони і до неминучих “розборок” із законним невдоволенням своїх підлеглих — наскільки вистачає розуму та особистої культури.
Отож не дивно, що активні спроби втрутитись у цей процес Тетяни Лукіної схвалення на місцях з боку галузевого директорату не викликали. Причому характерно, що спротив цій активності виник у найбільших і найблагополучніших закладах культури області: в театрі імені М.Старицького і філармонії. У театрі почали звільняти з роботи працівників, виник соціально-трудовий конфлікт, у філармонії з приєднанням до неї обласного симфонічного оркестру стався конфлікт у нарахуванні зарплати музикантам останнього: звання академічного оркестру є, а надбавок за нього одразу чомусь не знайшлося. Кроки на захист людей у цих конфліктах з боку голови обкому профспілки виявилися для директорів цих закладів як несподіваними за своєю активністю, так і нетрадиційними за формою: листи до різних інстанцій, зокрема правоохоронних. Холодним душем ця активність стала і для управління культури і туризму облдержадміністрації — на відміну від попереднього безконфлікт-ного співіснування. Так, у надрах чиновного апарату і директорату галузі визріла ідея профспілкового перевороту: позбутися надмірно активного голови обкому. Заради справедливості варто сказати, що деякі дії Тетяни Лукіної безпомилковими, вочевидь, не були. А деякі у звичну картину взаємовідносин влади і профспілок просто не вписувалися. Спільна ідея керівництва обласного управління культури і провідних академічних закладів реалізувалась у проведенні зборів з числа переважної більшості директорів та чиновників районних і міських відділів культури — у вигляді розширеного засідання пленуму обкому профспілки. Цікавою виявилася позиція щодо цього керівництва федерації профспілок області: проігнорувавши це зібрання як нелегітимне, воно залишило Тетяну Лукіну наодинці зі своїми опонентами. Обструкція, котру вони влаштували щодо неї, була нищівною і жорсткою.
Олена Брицька, директор обласного краєзнавчого музею: “За що несе відповідальність профспілка? Ми є ми, а всі мають підлаштовуватися під нас”. Петро Данчук, директор академічного театру імені М.Старицького: “Люди почали виходити з профспілки, але, клянуся, я хотів її зберегти”. Алла Пундік, директор академічного театру ляльок: “З боку обкому профспілки була лише імітація бурхливої роботи замість реальної допомоги. Театр здійснює до 600 виступів за рік, натхненно працює, щоб заробити якісь кошти на свої потреби, забезпечити повноцінну заробітну плату. Де і як, на яких сесіях обком профспілки захищав наші інтереси? Не треба протистояти нам, керівникам, слід підставляти своє плече у вирішенні болючих питань”. Олександр Драган, директор обласної філармонії: “Лукіна спричинила через академічні надбавки конфлікт між артистами ансамблю “Козаки Поділля” і музикантами симфонічного оркестру. Мене почали вчити, як проводити профспілкові збори, було незрозуміло, хто насправді керує обкомом і чому він зацікавився нашою бухгалтерією? Десь там написано, що керівники не мають права втручатись у профспілкові справи, але ж і ми є членами профспілки”. Були й інші гострі запитання та репліки: “Куди йдуть зібрані профспілкові внески?”, “Чому маємо звітувати за використання своїх профспілкових коштів?”, “Людей звільняли з роботи і будуть звільняти, не треба щодо цього створювати штучні конфлікти”. Свої претензії висловила і начальник управління культури і туризму ОДА Ірина Трунова: про невідповідність записів у трудовій книжці Лукіної, ігнорування обкомом колективів музеїв і художників (малі внески!), листи-скарги до СБУ та прокуратури. “Ніхто не каже, що профспілки мають бути ручними, людей треба об’єднувати і разом працювати”, — водночас заявила вона.
Цей поспіхом зібраний не обкомом профспілки, а управлінням культури ОДА пленум звільнив Тетяну Лукіну з посади, висловивши обкому незадовільну оцінку, обрав (чи призначив?) на посаду його голови іншу людину — мабуть, зручнішу для чиновників і директорату галузі. Як реагуватиме на це керівництво Федерації профспілок України та обласні профспілкові вожді — покаже час, але, думається, проти волі владних кабінетів вони не підуть за традицією всіх попередніх років, не виводитимуть і людей на протестний Майдан. У бюджетній сфері без дозволу можновладців ця річ сьогодні не можлива, а дозволу цього ніхто, зрозуміло, і не питатиме. Профспілки у нас дійсно не ручні, вони просто традиційні…
Щодо Тетяни Лукіної, то, за її словами, їй не соромно, що вона захищала інтереси людей і галузі так, як вважала правильним і справедливим: “Я знала, на що йду і на що маю наразитися”. Наразилася натомість не тільки вона, а вкотре весь наш сучасний профспілковий рух: не дуже надійний у захисті трудових прав рядових працівників, але доволі зручний і комфортний для їхніх роботодавців та владних чиновників.
Володимир РАЗУВАЄВ