Це особливе відділення — тут щодня медики ведуть нелегку боротьбу за життя пацієнтів. Тут не буває вихідних та святкових днів, медичним працівникам, як на фронті, щодня потрібно бути в строю і щомиті — готовими прийняти відповідальне рішення. Тут не існує фактора часу, тому що людське життя часто залежить від кількох секунд чи хвилин. У відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Хмельницької інфекційної лікарні, як правило, виходжують найважчих пацієнтів. Відділення очолює лікар вищої категорії Валентин Бавровський. Поряд з ним його колеги — лікар вищої категорії Юрій Онуфрійчук, лікарі другої кваліфікаційної категорії Олександр Смолінський, Олена Щеренко, Дмитро Семенюк, молодий фахівець Оксана Лемішко, 11 медичних сестер та шість молодших медсестер. Невеличкий колектив працює цілодобово, в режимі ургентної допомоги, як і весь заклад.
Це особливе відділення — тут щодня медики ведуть нелегку боротьбу за життя пацієнтів. Тут не буває вихідних та святкових днів, медичним працівникам, як на фронті, щодня потрібно бути в строю і щомиті — готовими прийняти відповідальне рішення. Тут не існує фактора часу, тому що людське життя часто залежить від кількох секунд чи хвилин. У відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Хмельницької інфекційної лікарні, як правило, виходжують найважчих пацієнтів. Відділення очолює лікар вищої категорії Валентин Бавровський. Поряд з ним його колеги — лікар вищої категорії Юрій Онуфрійчук, лікарі другої кваліфікаційної категорії Олександр Смолінський, Олена Щеренко, Дмитро Семенюк, молодий фахівець Оксана Лемішко, 11 медичних сестер та шість молодших медсестер. Невеличкий колектив працює цілодобово, в режимі ургентної допомоги, як і весь заклад.
Анестезіологам співчувають навіть колеги, зауважуючи, що їх робота досить нелегка й витримати довго шкідливі умови праці, важке фізичне й моральне навантаження надзвичайно складно. “Справді, це дуже напружена робота, яка не кожному під силу, — погоджується Валентин Васильович. — Анестезіолог весь час працює з важкими хворими. Тож уся складна робота припадає саме на нього, поки стан хворого не нормалізується… Основне завдання анестезіолога — миттєво прийняти правильне рішення, аби не впустити дорогоцінний час, від цього часто залежить життя людини”.
“За свою багатолітню практику ви провели тисячі анестезій. Чи всі вони були вдалими й чи не траплялося летальних випадків?” — запитую у свого співрозмовника. Валентин Васильович, не криючись, відповідає: “На жаль, траплялися. Важко згадувати. То неправда, що медики звикають до смерті. Якщо помирає пацієнт, лікар помирає разом з ним. Просто він змушений у силу своєї професії жити заради тих, кого ще можна врятувати. Але рубці від втрат… Рубці на серці залишаються. І дуже-дуже болять…”
Робота відділення анестезіології та інтенсивної терапії дуже специфічна, бо результат видно одразу. От привозять хворого без свідомості чи з порушенням кровообігу, дихання, чи в стані клінічної смерті, а медики своїми маніпуляціями повертають людину до життя. “Але ж ваша робота — постійний стрес, — продовжуємо спілкуватися з Валентином Бавровським. — У такому ритмі дуже важко працювати…”
“Так, постійний стрес позначається на здоров’ї наших лікарів. Доведено, що років через вісім анестезіолог настільки втомлюється морально, що далі вже працює лише за рахунок використання ресурсів власного здоров’я”.
Через відділення анестезіології та інтенсивної терапії в рік проходить кілька сотень пацієнтів. Тут виходжують важко хворих діток до року, а також дорослих, у яких діагностовано різні види інфекції — кишкову, респіраторну чи нейроінфекцію. Важкі форми шоку, агональні стани, коми, до яких призвели різноманітні хвороби, — ось далеко не повний перелік “їх” пацієнтів. Це ще добре, коли у відділення потрапляють важкі хворі по одному, але ж буває, що приймають одразу кільканадцять, якщо сталося масове захворювання. І з такими ситуаціями теж справлялися не раз, особливо під час масових отруєнь або ж епідемій. Штучна вентиляція легенів, серцево-легенева реанімація, інфузійна терапія — це ті заходи, які медики застосовують у перші години для порятунку хворих. Далі — аналізи, рентгенобстеження, УЗД — аж поки не вималюється чітка картина захворювання. Все це треба зробити вчасно, правильно та в повному обсязі, не залишивши жодних сумнівів або похибок, адже від цього залежать не лише результати лікування, а й усе подальше життя людини. Тому тут ніхто не рахується з власним часом і загалом усе особисте відходить на задній план.
“Знаю, що більшість лікарів забобонні. Ви також?” — запитую у Валентина Васильовича. Він мовчки показує очима на велику ікону на стіні кабінету. “Я вірю в Бога і свої сили. Але великою помилкою стає спроба складати прогнози або ж наперед обіцяти обнадійливі результати. Медицина не всесильна. Не потрібно про це забувати. Є межі зусиль лікарів і найостанніших досягнень медицини. Ми завжди робимо все можливе й неможливе, не опускаємо рук та йдемо до кінця, принаймні для того, аби згодом собі нічим не докоряти”.
…Усі святкові новорічні дні відділення анестезіології та інтенсивної терапії працювало в звичному режимі. Медики робили свою буденну справу. А між тим надавали хворим, навіть, здавалося б, безнадійним, шанс поборотися за життя.
“Про що мрієте, лікарю?” — на завершення запитую Валентина Васильовича. “Мрію, аби я і всі люди були здорові. Хай Бог буде милосердним до нас. 4 січня відкрили в себе капличку — буде духовна підтримка хворим, їх родичам, нам, лікарям… Колегам у новому році бажаю удачі, професійного задоволення і , звичайно, матеріального достатку”.
Я дякую лікарю і залишаю відділення, а Валентин Бавровський береться до своїх лікарських справ. На нього вже чекають і колеги, і пацієнти. З надією і вірою, що зможуть разом зробити навіть неможливе…
Вікторія СТАНДРІЙЧУК
На фото: колектив відділення анестезіології та інтенсивної терапії інфекційної лікарні