“Дякую за близькість, Хмельницький!” — так завершив сольний концерт 5 жовтня на стадіоні “Поділля” лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук.
“Дякую за близькість, Хмельницький!” — так завершив сольний концерт 5 жовтня на стадіоні “Поділля” лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук.
І справді, попри осінній холод, щирих прихильників зігрівали проникливі тексти пісень, якісна, стильна музика та неперевершений вокал. “Океан Ельзи” вже давно став брендом і черговим концертом довів, що тримає марку. Майже десяток пісень, більшість з яких входять до альбому “Дольче Віта”, гурт відіграв наживо. А коли звучить жива музика, не обійтися без вкраплень імпровізації. Про здібності фронтмена годі й казати, знайшов чим потішити хмельничан і цього разу — варіював вокалом від низьких нот до високих, додавав щось по-музичному дике до кожного сталого ритму композиції. Талант “Океану Ельзи” пульсує, адже змогли витримати широку сцену під відкритим небом, зібравши повен стадіон фанів.
…Дехто з тисячної публіки ловив музику, танцюючи, а для уважного слухача головними були тексти пісень. Альбом “Дольче Віта” нині став особливо актуальним, взяти хоча б композицію, за якою названий: “Дольче Віта” — музична розповідь про патріотизм і безкінечний пошук “кращого” життя там, де нас нема. “Океани” знову стали підбадьорювачами духу, як колись на помаранчевому майдані, напередодні чергових виборів.
Зачепили символічні пісні з добірними і влучними словами, глибоким соціальним змістом. Співаючи, Святослав Вакарчук дещо роззброїв вдаваних кумирів сучасності, у яких, на його думку, “правда на обід”. Та ж композиція закликає не здаватися, не розчаровуватися, “йти, поки є куди”, не тікати, а розвиватися, творити свою правду. І в цьому своєрідна романтика гурту, та більше її у ліриці, де розкрилися, бо аж літали по сцені, впиваючись у свої пісні про “Сьюзі”, про нестримність, любовну пристрасть у композиції “Я так хочу…”, про найкрасивіші “зелені очі”…
Хто вже бував на концертах “океанів” знає, хоч у п’ятизірковому гурті (складається він з п’яти музикантів) у кожного учасника — своя головна роль, та лідером все ж залишається харизматичний, професійний, щедро наділений талантом Вакарчук. Коли артист, співаючи, отримує допінг до існування — він справжній! Справжнім був Вакарчук і у нашому місті, кожну композицію відігравав, як маленький спектакль. Вистачало сил, співаючи, танцювати, вискакувати на двометрові підсилювачі звуку, і кожен його, нібито хуліганський вибрик, щось символізував. Ті ж “каскадерські” стрибки то на лівий бік сцени, то на правий — символ двозначності у всьому, добра і зла (про те й інше йдеться у їх піснях), про те, що чергування цих двох понять у житті робить людину глибшою, а зокрема “океанів” це спонукає до написання нових пісень. Святослав Вакарчук навіть назвав своїх колег по гурту чорними і білими ангелами. Певно, заслужили такі звання, завдячуючи різною манерою звучання інструментів.
Хоч запізнився гурт на концерт майже на годину, фанів не розчарував, після завершення основної програми шквал оплесків викликав “Океан Ельзи” на біс. Далі вони гастролюватимуть містами України, але у нас залишили свій чи не найчіткіший музичний відбиток.
Ірина САЛІЙ
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГО