Зацікавившись нещодавно відродженим музеєм ім. Г.Сковороди, вирішили завітати до нього. Приємно були вражені зустріччю з директором музею Олександром Черновим, який вітає своїх гостей ще на порозі. А ще захопила домашня атмосфера приміщення музею: камін, лави, стіл, застелений скатертиною, його експонати і, звичайно, діюча виставка “Подільська мадонна”.
Зацікавившись нещодавно відродженим музеєм ім. Г.Сковороди, вирішили завітати до нього. Приємно були вражені зустріччю з директором музею Олександром Черновим, який вітає своїх гостей ще на порозі. А ще захопила домашня атмосфера приміщення музею: камін, лави, стіл, застелений скатертиною, його експонати і, звичайно, діюча виставка “Подільська мадонна”.
Знайомство з музеєм традиційно розпочалося з екскурсії. Однією з картин, що привернула увагу, було зображення бабусі. Олександр Сергійович розповів, що вирішив придбати цю картину до своєї колекції, тому що жінка на ній дуже схожа на його бабусю. Більше того, зо три десятки людей, які бачили цю картину в музеї, сказали те ж саме. Далі наш гід-власник своєї ж виставки розповів про художника Франца фон Штука, який одним із перших показав, що жінки бувають різні. У його роботах жінка зображена з диявольськими очима, чорними косами. Пан Франц викладав у Мюнхені. У ті часи митці відійшли від академізму, прагнули модерну, нових філософських течій і якраз картина Штука “Гріх”, написана 1893 року, копія якої є в експозиції, перевернула мистецький погляд на образ жінки.
Директор музею поділився і планами на майбутнє: “Хочемо ще задіяти другий поверх. А наступна виставка буде присвячена Григорію Сковороді. Ми виставимо стародруки, гравюри, пов’язані з філософією. Пізніше планую зробити виставку гравюр Антоніо Каналетто. Поставимо рояль, буде звучати італійське бароко, горітиме камін…”
Олександр Сергійович не скупиться на цікаві розповіді: “З високоосвіченими людьми простіше, легше. Чим людина обмеженіша, тим з нею складніше спілкуватись. От, наприклад, як я познайомився зі світлої пам’яті академіком, Героєм України Борисом Возницьким. Якось були у Львові з дружиною і проходили біля замку Потоцьких. Пропоную їй зайти до Бориса Григоровича, а вона не вірить, що це можливо. А як він нас прийняв!”
Взагалі про кожен експонат своєї виставки у нього окрема оповідь та історія. А ще Олександр Чернов висунув свою теорію щодо формування культурної аури нашого міста і краю. Він її бачить у єдності: “Триєдинство культур трьох народів: поляків, євреїв і українців”. Всі ці три культури, на його думку, в нашому місті тісно переплелися.
Далі пан Олександр запросив нас на чай. До речі, це є своєрідною родзинкою цього музею. За чаєм він розповів про себе: “Спочатку обрав технічну спеціальність, пов’язану з газопроводами, нафтобазами. Але згодом зрозумів, що мені це нецікаво. Кинув навчання, вступив на історичний факультет. Ось це моє покликання! Якщо все, що зараз навколо мене, забрати, життя буде нецікавим”. Олександр Сергійович з дружиною, до речі, професійним мистецтвознавцем, має двох синів: Антона, якому нині 25 років, і тринадцятирічного Влада. Обом хлопцям мистецтво не чуже. “У шість років Антон знав до трьох тисяч художників! У 13 років він побував у Луврі. За ним французи просто бігали! Хоч Антон був там уперше, та про кожну картину міг багато розказати. Зараз він закінчив юридичний факультет. А Влад ще у два роки кричав, махаючи пальцем: “Обережно, це ж фарфор!” Зараз він сам планує дизайн своєї кімнати, продумує графіку”.
Окрім художнього мистецтва, Олександр Сергійович добре знається на музиці. Для прослуховування класичних творів віддає перевагу квадрофонічним платівкам. Також непогано розуміється на рок-музиці. Ці захоплення від нього перейняли й сини. Розповідає, що планує співпрацювати з музичним училищем ім. В.Заремби. “Зараз збираю гроші на електроорган. Поставлю хорошу апаратуру. Скрипки є. Хочу робити тут якісні оркестрові виступи”, — поділився він. А далі не втримався, виказавши свої гендерні погляди: “Ще хлопчаком на макулатурі знайшов книгу “Жінка і соціалізм”. Вона була забороненою. Цю книгу тепер не знайдеш ніде. Дивно, чого вона тоді привернула мою увагу. Але вже в дев’ятому класі вона стала моєю настільною книгою. У виданні розкривається егоїзм чоловіків щодо жінок. Зокрема в ній зазначено, що жінка є такою, якою її створив чоловік. Я завжди говорю, що мені не потрібна жінка-рабиня, мені це нецікаво”.
Загалом після нашої зустрічі і знайомства з Олександром Черновим я помітила, що на багато речей навколо себе і людей зокрема, подивилася по-іншому. Мене направду захопив світ цього чоловіка, який володіє небуденним даром ділитися всім прекрасним, що є в його душі, з іншими людьми. Ви це обов’язково відчуєте, якщо побуваєте на його екскурсії у Сковородинському музеї…
Вікторія ТАРАН