Сподіваюся, що багато з вас, шановні читачі, дочекалися пізно ввечері в понеділок кінця футбольного матчу нашої збірної зі шведами і пораділи за неї. Хоч я і не берусь прогнозувати суперуспіхи нашій збірній на Євро-2012, адже, як відомо, її перед початком турніру було записано до аутсайдерів єврочемпіонату, але недарма наш тренер Олег Блохін каже, що футбол — це один з найнепередбачуваніших видів спорту. Тож будемо надіятися, що українські футболісти ще нас тут порадують.
Сподіваюся, що багато з вас, шановні читачі, дочекалися пізно ввечері в понеділок кінця футбольного матчу нашої збірної зі шведами і пораділи за неї. Хоч я і не берусь прогнозувати суперуспіхи нашій збірній на Євро-2012, адже, як відомо, її перед початком турніру було записано до аутсайдерів єврочемпіонату, але недарма наш тренер Олег Блохін каже, що футбол — це один з найнепередбачуваніших видів спорту. Тож будемо надіятися, що українські футболісти ще нас тут порадують.
А як вам, шановні, загальний національний антураж чемпіонату в Україні? Погодьтеся, ще ми, виявляється, вміємо підтримати свій національний дух, про що засвідчив і цей матч зі шведами, і вияви українського патріотизму у найрізноманітніших формах. Тож, незважаючи на те, що ахметовський телеканал “Україна”, який викупив для себе монопольне право на трансляцію Євро-2012, відмовився від українських телекоментаторів, запросивши для цього “хлопців” з Москви, які, зрозуміло, “вещают на общепонятном”, українці у різних куточках країни себе у ці дні таки чіткіше ідентифікують з власною державою, її символікою, мовою попри те, що якраз нині на ці символи нашої державності йде шалений наступ з усіх боків. Цікаво, що там у віп-ложі “Олімпійського” кричали наші державні “віпи”, коли Андрій Шевченко, якого вже пробували “списати” у запас, забив шведам два майстерних голи? Невже Віктор Федорович та Микола Янович кричали радісно “Слава російському футболу!” чи щось подібне?
Зрозуміло, що невдовзі ейфорія Євро-2012 спаде і в нас з вами знову триватимуть суворі будні у спробах наблизитися, бодай, хоч трохи до євростандартів у нашому житті. Он, наш гарант нещодавно заявив, що ми будемо самі в Україні будувати Європу попри те, що там нині насторожено дивляться на все, що відбувається у нашому суспільно-політичному житті, й, здається, вже готові до більш жорстких заходів, аби нагадати нашій владі про те, що з подібними, як у неї, політичними “лекалами” нашій квазідержавності європейського крою не досягти. Хоча якраз Євро-2012 і мало б продемонструвати нинішній владі, що українські цінності, навіть у спортивній площині, це реальність, з якою не можна не рахуватися. Бо ж і оті гравці нашої збірної, які у побуті загалом нібито послуговуються російською, але співають український гімн, щиро вимовляючи його слова, і руку, мабуть, не менш щиро тримають біля свого серця. Як і ті футбольні фани з Донбасу, розмальовані у синьо-жовті кольори, напевно, не менш чітко усвідомлюють, що символізує наш державний стяг і не комплексують від того, що то був державний прапор і для стрільців УНР, і для вояків УПА? На все свій час, таваріщі харошіє, колесниченки та ківалови, і ви побачите по наших “донбасах” та “одесах” у нібито зросійщеної молоді цих регіонів не лише вияви українського футбольного патріотизму, в чому я переконаний.
Тож як би не розгорталися події на єврочемпіонаті для української збірної, відчуття того, що ми цілий місяць жили однією сім’єю з Європою, приймали у себе представників європейських народів, які гордяться приналежністю до власних націй, не соромляться своєї мови, традицій, стане, погодьтеся, добрим прикладом і для нас. Адже не футболом єдиним ми живемо, хоч якраз нині цей вид спорту став для нас хорошим інтегруючим національним чинником, чи не так?..
А ще особлива подяка тим хмельницьким водіям, які демонстративно вивісили у ці дні українські прапори…