…Жоден підручник історії не розкаже про Велику Вітчизняну війну так, як її учасник, людина, для якої воєнний шлях розпочався у молоді роки, котра пройшла сім кіл пекла війни. У цьому переконуєшся, прочитавши книгу спогадів генерал-майора, ветерана-фронтовика Івана Бабака “С уважением к прожитому”.
…Жоден підручник історії не розкаже про Велику Вітчизняну війну так, як її учасник, людина, для якої воєнний шлях розпочався у молоді роки, котра пройшла сім кіл пекла війни. У цьому переконуєшся, прочитавши книгу спогадів генерал-майора, ветерана-фронтовика Івана Бабака “С уважением к прожитому”.
А презентацію видання, яке зріло все життя, автор вирішив провести у Хмельницькому інституті соціальних технологій університету “Україна”, згуртувавши студентську молодь та побратимів-ветеранів. Іван Іванович — педагог за першою освітою, має літературний хист, а тому розповів про війну реалістично, так, що взяло за душу. Не жалів ні лірики, ні справжнього колоритного слова. Окрім писаних свідчень, частина видання — чорно-білі світлини, на котрих — обличчя героїв, з якими його звела війна, фото дружини, заради кого, певно, вижив.
Для нього війна розпочалася у 1941 році, коли ще був юнаком — студентом Ржищівського педучилища.
Особливе місце у книзі присвячене Курській битві, де отримав три важкі поранення та першу медаль “За відвагу”. Ось, що згадує він про битву: “Мені вже, слава Богу, багато років, але я не можу забути цієї битви. Це було справжнє пекло! Повітря і земля тряслися від грому гармат, постійних “Ура!” атакуючої піхоти, стовби землі, яка зринала доверху, залишилися висіти чорною масою попереду, справа, зліва, позаду…, чорний дим запалених танків, спека, сморід… Танкова броня плавилась, а радянський солдат вистояв, вижив і пішов уперед, знищуючи фашистів. Це залишається у пам’яті на все життя!”. Його розповіді про Курську битву детальні до дрібниць, художні описи доповнюються датами та назвами сіл, міст, де відбувалися бої.
Між боями, коли траплялася рідкісна нагода поспати, бачив своє дитинство, найперше — матір, солодшав сон, коли згадував її обличчя. Як зазначає автор у своїй книзі, мама рано пішла з життя, залишивши трьох дітей на виховання батьку. Лише змикалися очі, снилося рідне село Великий Букрин, що на Київщині. З молодих років Івану Івановичу довелося пережити чимало, тому й у бою був міцний, як скеля. Та, на жаль, не обійшлося без поранень, зокрема під час Курської битви був поранений у спину.
Тривожними є його згадки і про битви за Нарву, Таллінн, їм, як і Курській, присвячуються окремі розділи. Визволяли Нарву 15 днів, за такий короткий час аж три рази війська були поповнені танками та особовим складом.
Автору ж після війни доля дарувала щасливу сім’ю, друзів, колег… Їм з повагою присвятив завершення книги.
Зумів Іван Іванович зацікавити своїми спогадами і молодь, адже по закінченню його розповіді юнаки та дівчата ставили йому запитання. Зокрема, цікавилися, чому нині юнаки не хочуть йти до армії. На що Іван Бабак заперечив своїми аргументами про зростання в Україні престижності служби в армії, нині на одне місце у лавах захисників Вітчизни — сім кандидатів.
Привітали автора з виходом видання і поважні гості свята. Зокрема, свій відгук про книгу надав народний депутат України Олег Лукашук, котрий став спонсором цього видання: “Книга Івана Бабака нагадала мені про мого батька Григорія Лукашука, який пройшов нелегкими фронтовими шляхами від солдата до капітана танкових військ”. Разом із головним винуватцем заходу Олег Лукашук привітав усіх присутніх у залі ветеранів з наступаючим Днем Перемоги, побажав здоров’я та дов-гих років життя. Приєднався до вітальних слів і ректор вузу Михайло Чайковський, який також повідомив про те, що за сприяння Міністерства оборони Росії було відкрито сайт, де вказано прізвища учасників Великої Вітчизняної війни та нагороди, які вони одержали. Крізь роки ті, хто втратив близьку людину, можуть віднайти слід про неї, лише ввівши прізвище в Інтернет-пошуку. Міцним рукостисканням віддав честь Івану Бабаку і голова ради міської організації ветеранів Мунір Садиков.
За те, що книга “С уважением к прожитому” побачила світ, висловив вдячність автор і своєму редактору — журналістці “Першого Національного” Олені Царенко, випускниці ХІСТу.
До речі, Іван Бабак є самобутнім художником, у творчому доробку якого нині аж 170 картин, більшість з яких дарував друзям, близьким. Є вони нині у США, Канаді, багато прикрашають квартири друзів у Москві, Омську, Києві, дочки Наталі у Харкові…
А ще не міг не захоплювати Іван Іванович усіх учасників презентації своїм оптимізмом, життєлюбством, логікою власних аргументів в оцінках багатьох подій, учасником яких йому випало бути. Його ж книга — це насправді дорогий подарунок усім нам від справжнього ветерана-фронтовика.
Ірина САЛІЙ
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГО