Традиційно на Великодні свята хмельничани відвідали покійних родичів та близьких на кладовищах. Але, на жаль, є багато таких моглил, до яких у Поминальну неділю прийти нікому. Про ці занедбані місця поховання повинна дбати громада, а якщо й не дбати, то хоча б не руйнувати тих місць, де спочивають люди, котрі творили наше місто.
Вздовж вулиці Кам’янецької за залізничним переїздом простяглося старе міське кладовище. Нещодавно його обгородили бетонною огорожею, розчистили від чагарників та обрізали старі дерева. Навіть табличку встановили, що “Цвинтар під охороною”.
Традиційно на Великодні свята хмельничани відвідали покійних родичів та близьких на кладовищах. Але, на жаль, є багато таких моглил, до яких у Поминальну неділю прийти нікому. Про ці занедбані місця поховання повинна дбати громада, а якщо й не дбати, то хоча б не руйнувати тих місць, де спочивають люди, котрі творили наше місто.
Вздовж вулиці Кам’янецької за залізничним переїздом простяглося старе міське кладовище. Нещодавно його обгородили бетонною огорожею, розчистили від чагарників та обрізали старі дерева. Навіть табличку встановили, що “Цвинтар під охороною”.
Саме тут знайшло свій вічний спокій не одне покоління наших попередників, нащадки яких, впевнений, досі живуть серед нас. Тут поховано багато військових, вчених, лікарів, громадських діячів та інших шанованих людей. Та, пройшовшись нещодавно кладовищем, був вражений від побаченого. Мені здалося, що кладовище хтось просто руйнує. Надгробки перекинуті, а католицькі склепи чи то попровалювалися від часу, чи допоміг, може, хто?! В усіх, без перебільшення, склепах — гори сміття. Як я зрозумів, туди його не “вітром занесло”, а хтось просто скинув. Як же хочеться, щоб такого більше не траплялося, щоб до тих, хто чинить таке на кладовищі, повернувся здоровий глузд! Коли підійшов до могили підполковника М.Федорова (1850-1898), то від побаченого обурився. Верхню гранітну частину надгробка хтось кинув на землю, лише фундамент стояв напрочуд міцно, як і 100 років тому. У Хмельницькому не так багато пам’яток історії. Тож давайте збережемо хоча б те, що маємо! Кладовище необхідно облаштувати і постійно підтримувати в порядку, адже тут можна навіть проводити екскурсії. Свого часу на кладовищі знайшли спокій чимало відомих особистостей, про яких можна розповідати чи не годинами. Наше кладовище таке ж цікаве для дослідників, як і Личаківське у Львові. Саме тут похований генерал-майор Картамишев та генерал-майор Троїцький, який був “награжденный шестью орденами и бриллиантовым перстнем с вензелем Высочайшего имени”. І це ще далеко не всі люди, про яких може розповісти це місце поховання.
Проведемо невеличкий екскурс у минуле. Це далеко не перший цвинтар у нашому місті. Скільки їх було, не пам’ятає, мабуть, ніхто. Проте відомо, що на Кам’янецькій вулиці цвинтар був уже наприкінці ХVII століття, проіснував десь до початку XIX століття. Він розташовувався навпроти існуючого ТРЦ “Либідь Плаза”. У ті далекі роки цей район вважався вже околицею Проскурова, тому й відвели тут ділянку для міського єврейського “окопища” (цвинтаря). Другий цвинтар на Кам’янецькій виник після 1824 року, коли Проскурів розрісся. “Окопище” виявилося ледве не в центрі міста, тому його закрили, відвівши для єврейського цвинтаря територію в районі нинішнього перехрестя вулиць Свободи і Водопровідної (нині тут височить будинок “Хмельницькстандартметрології”).
Одночасно вище по Кам’янецькій надали землю для міського християнського кладовища. Зараз цього некрополя також не існує, на його місці — Святопокровський собор та прилеглі будинки.
Третє кладовище з’явилося у 1870-х роках. Воно зайняло територію понад шість гектарів одразу за залізничним переїздом. Основний масив цвинтаря простягнувся уздовж Кам’янецької і поділявся на три частини: православну, католицьку і військову (остання сформувалося після звільнення міста у 1944 році). Крім того, на захід від православної частини, на вул. Толстого, розмістився єврейський сектор, вище якого розташовувався ще один масив з похованнями переважно повоєнного часу.
Та торкнемося ми лише православного та католицького секторів.
У православному секторі колись стояла невелика каплиця, побудована наприкінці XIX століття, як капличка над склепінням генерала Назанського, котрий помер у 1897 році. А коли у 1964 році старий цвинтар офіційно було оголошено закритим, закрили й каплицю. Й тоді було знято охорону з кладовища. У 1984 році за вказівкою якогось місцевого чиновника каплиця була зруйнована за одну ніч…
На цьому кладовищі знайшли свій вічний спокій проскурівський лікар Паньков Петро Васильович (1918-1945) та його рідний молодший брат старший сержант Паньков Володимир Васильович (1926-1946).
У 1953 році у каплиці був похований єпископ Кам’янець-Подільський і Проскурівський Анатолій (Буссел), прах якого у 1994 році, з благословення тепер Митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського Антонія, було ексгумовано та перезахоронено біля стін Святопокровського кафедрального собору.
На кладовищі похований лікар 124-ї піхотної дивізії, статський радник П.Воскресенський, командир артдивізіону, полковник О.Венцевич, легендарний вахмістр А.Петровський. Усі вони служили в частинах Проскурівського гарнізону наприкінці XIX-початку XX століть. Також збереглося кілька могил світських службовців старого Проскурова. Серед них — помічника повітового поліцейського справника О.Карповича (надвірний радник, понад 30 років, служив у проскурівській поліції) і штатного доглядача Проскурівського міського училища О.Богацького. Було тут поховано й дружину титулярного радника М.Зелінського — Олександру Іванівну.
Серед поховань радянських часів тут знайшло спочинок чимало людей. Є могили проскурівських підпільників, котрі загинули від рук фашистів у 1943-1944 роках — Петра Семенюка, Марії Трембовецької, Миколи Ченаша. Є цілий сектор з могилами найвідоміших лікарів міста, серед яких збереглася, щоправда, перекошена через корені дерева, яке росте поруч, надгробна плита відомого отоларинголога С.Полозова.
Кому цікаво, сходіть на кладовище. Це й буде виявом пам’яті про покійних…
Олександр СТАРОВИНА