Професію режисера можна порівняти з ремеслом художника, в обох випадках потрібно створювати певну композицію почуттів. Але якщо твір художника — впіймана мить, то режисеру іноді доводиться відтворити на сцені ціле життя. Для професії диригента почуттями потрібно мати особливий талант, множити його на досвід. Іноді людина приходить у режисуру у досить зрілому віці, коли на розуміння тонкощів людських душ, поведінки впливає досвід, пережите. Але є й молоді режисери, які, прагнучи підкорити сцену, беруться одразу за складні твори, і це їм вдається, серед них і Ярослава Дмитрик, з яким наша розмова.
Професію режисера можна порівняти з ремеслом художника, в обох випадках потрібно створювати певну композицію почуттів. Але якщо твір художника — впіймана мить, то режисеру іноді доводиться відтворити на сцені ціле життя. Для професії диригента почуттями потрібно мати особливий талант, множити його на досвід. Іноді людина приходить у режисуру у досить зрілому віці, коли на розуміння тонкощів людських душ, поведінки впливає досвід, пережите. Але є й молоді режисери, які, прагнучи підкорити сцену, беруться одразу за складні твори, і це їм вдається, серед них і Ярослава Дмитрик, з яким наша розмова.
— Ярославе, наскільки мені відомо, у режисуру ви прийшли досить рано.
— Так. Усвідомив, що хочу бути режисером, у 21 рік. Першою моєю роботою була постановка “Бояриня” Лесі Українки, тоді я працював художнім керівником та режисером молодіжного театру “Кобзар” при Народному Домі “Просвіти”. Разом з НВО №5 ми здійснили, як на мене, досить оригінальну постановку цієї п’єси, уривок згодом показали у Палаці творчості дітей та юнацтва, де він став лауреатом на огляді творчості навчальних закладів.
— Ви професійно штудіювали театральне ремесло у Київському національному університеті культури та мистецтв. Чия школа режисури є фундаментом вашої нинішньої творчості?
— Мене, як режисера, виховував прекрасний викладач Юрій Муравицький, котрий свого часу навчався у Санкт-Петербурзі. Саме він звернув мою увагу на творчість театрального діяча Бертольда Брехта (один із найпопулярніших німецьких драматургів, поет, теоретик мистецтв, режисер — прим. авт.), тобто на метафоричний, символічний театр, котрий протидіє так званому побутовому театру, що, на мою думку, нівелює мистецтво. Певно, з радянських часів збереглася традиція грати на сцені побут і тільки побут. Зачекайте, а де Лесь Курбас, де Гротовський, де вже згаданий Бертольд Брехт, де справжнє мистецтво?!
— На вашу думку, в Україні немає режисерів, які беруться за якісний матеріал?
— На жаль, їх мало. Здебільшого глядачі бачать на сцені лише віддзеркалення власного буденного життя. Театр, вважаю, повинен спонукати людей мріяти. Саме мрія, фантазія повинні бути на сцені! Коли в особистому житті людей переслідують одні проблеми, на роботі — інші, людина хоче відпочити від усього цього — такий релакс повинен їй дати театр. Він має надихати, примушувати людей думати, чому у суспільстві відбуваються ті чи інші речі. Він повинен бути різним — містичним, фантастичним, комедійним…
— А в яких жанрах спробували себе ви?
— У музично-драматичному театрі ім. Михайла Старицького, де працюю вже десять років, я спробував себе у психологічній драмі “Для домашнього вогнища” Івана Франка. У цікавому режисерському жанрі працював над пригодницьким мюзиклом-казкою “Золоте Курча” за Орловим. Такої оригінальної постановки ви не побачите ніде, адже я переніс події на дикий Захід.
На жаль, у нашій країні, місті зокрема, є багато непрофесійних режисерів, творчість яких — копіювання Інтернету. Такі люди тільки шкодять мистецтву. Коли режисер творить, він повинен перенести свою роботу через власний світогляд, не робити з постановки шоу, а якісний, змістовний театральний продукт. Люди дивляться не всі фільми по телевізору, коли їм щось не подобається — перемикають канал. У театрі ж ви не перемкнете погану постановку, за перегляд якої заплачено, тому режисерам потрібно бути особливо делікатними.
— У кожної творчої людини є свої мистецькі вершини, своєрідна планка, до якої хочеться тягнутися. За які роботи хотілося б взятися вам?
— Мрію поставити “Фауста” Гете, взятися за “Майстра і Маргариту”. Нині працюю над іспанською п’єсою “Дім Бернарди Альби” — історія кохання дівчини, якому не дає збутися її мама. Дівчина через перешкоди до здійснення своєї мрії закінчує життя самогубством. Дуже хотілося б побачити у цій ролі актрису нашого театру Аліну Левкову. У “Домі Бернарди Альби” — досить цікаві колізії, тонко передано шлях молодої дівчини до самогубства через негативний тиск оточуючого життя.
— Сцена обласного муздрамтеатру знає вас і як актора. Які ролі найбільше вдалися?
— Певно, до 40 ролей мені довелося зіграти у нашому театрі. Пам’ятаю свої дебютні у казках “Котигорошко”, “Івасик-Телесик”. Однією з найяскравіших вважаю роль Алладіна у постановці за східними мотивами драматурга Ярослава Стельмаха. На цю роль мене запропонував Григорій Мельник, якого я вважаю своїм учителем. Вжився я і в роль Лавріна з постановки “Кайдашева сім’я”.
— Існують сценічні образи, які для вас табу?
— Мені цікаво, хоч і не легко, бо легко бути не повинно, грати абсолютно всі ролі. Мрію зіграти Мудреця, Фауста, Майстра Булгакова. І це тільки частина моїх мрій.
— Окрім театру Старицького, ви співпрацюєте з іншими культурно-мистецькими закладами міста, зокрема монотеатром “Кут”.
— Так, у “Куті” я є незмінним ведучим щорічного міжнародного фестивалю мономистецтв “Відлуння”. Крім того, співпрацюю з Київським академічним молодим театром, Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка. Нещодавно мені запропонували взяти участь у створенні історичного фільму режисера Івана Гаврилюка, котрий є викладачем у Київському національному університеті імені Карпенка-Карого. Щодо жанру історичного кіно, то я вже знімався в “Тарасі Бульбі”, де зіграв польського шляхтича. Планую створити і власний художній фільм про права жінок…
— До решти ваших творчих ремесел можна віднести й кліпмейкерство. Розкажіть про це детальніше.
— Так, я маю вже кілька власних кліпів. Черговим стане відео на народну пісню у сучасній обробці “Несе Галя воду”, її виконуватимуть учні міського ліцею №17, де я працюю з дітьми. Записав цю пісню Володимир Макіявець, котрий створював музику і до казки “Синдбад Мореплавець”.
— Проект арт-моди “Проскурів”, котрий відбувся у Хмельницькому обласному художньому музеї, теж ваших рук справа?
— Так. Темою показу одягу відомих брендів стали зірки Голівуду українського походження. Показ зібрав кращих дизайнерів і моделей нашого міста.
— Що ж, бажаю вам творчих успіхів і надалі!
— Дякую.
Ірина САЛІЙ