Мене важко запідозрити у симпатіях до нової влади й, зокрема, до Віктора Януковича. Взагалі завжди вважав останнім ділом у нашій професії “паркетну журналістику”, яка нині утверджується у підвладних медіа, серед яких наша рідна область, мабуть, тримає чи не провідне місце. Проте переконаний, що нині наш пресовий офіціоз робить ведмежу послугу першій особі держави, адже їх приниження перед ним та його висуванцями на місцях зашкалює усі можливі етичні норми. Але це так, до слова, бо ось нині з боку Банкової на “низи” пішли інші алгоритми та видно без директив, без яких провладну пресу перебудувати, ой, як важко.
Мене важко запідозрити у симпатіях до нової влади й, зокрема, до Віктора Януковича. Взагалі завжди вважав останнім ділом у нашій професії “паркетну журналістику”, яка нині утверджується у підвладних медіа, серед яких наша рідна область, мабуть, тримає чи не провідне місце. Проте переконаний, що нині наш пресовий офіціоз робить ведмежу послугу першій особі держави, адже їх приниження перед ним та його висуванцями на місцях зашкалює усі можливі етичні норми. Але це так, до слова, бо ось нині з боку Банкової на “низи” пішли інші алгоритми та видно без директив, без яких провладну пресу перебудувати, ой, як важко.
Кажу про досить жорсткі оцінки, які останнім часом звучать з вуст Президента України на адресу його колег з Кремля щодо газових проблем між нашими країнами. Принаймні те, яку принципову оцінку Віктор Янукович дав їм в інтерв’ю газеті “Коммерсантъ-Україна” вселяє надію, що і він, і його найближче (не периферійне!) оточення починають розуміти, що Москва має на меті, коли відверто шантажує нас у цьому питанні. Зізнаюся, я би підписався під кожним словом Віктора Федоровича, коли він на ультимативні вимоги свого колеги Дмитра Медведєва стати Україні “частиною інтеграційного простору”, зрозуміло під протекторатом “першопрестольної”, заявив: “Ми не бідні родичі. І не хочемо, і не будемо ними ніколи. Ми — незалежна держава. Ми платимо на 100% за цю необгрунтовану ціну… Коли нам погано і наші друзі радіють — це недобра ознака”…
Справді, Вікторе Федоровичу, це недобра ознака, яка у моєму розумінні тільки ще раз засвідчує імперські амбіції офіційної Москви, що ви і ваша команда, сподіваюсь, хоч із запізненням починаєте усвідомлювати. Це наука, як відомо, не йде без бука, у даному випадку нібито економічного шантажу, який є лише похідним від цілком прогнозованих імперських посягань на Україну лідерів Росії.
А ще хочеться сподіватися, що ви цю принципову позицію витримаєте попри те, що вашу команду важко назвати у цьому питанні монолітною. Чого вартий той же Табачник, який на підсвідомості живе російськими освітніми моделями і досить настирливо впроваджує їх в освітянську галузь нашої держави.
До чого це я веду? Та до того, що нині по всій вертикалі виконавчої влади, яку сформувала команда Віктора Януковича, не надто проглядається бодай критична маса чиновників, які б усвідомлено підтримували його позицію у тому ж “російському питанні”. Дорученців, пристосуванців, авантюристів, себелюбців там хоч греблю гати, (хоча, правду кажучи, їх у владних коридорах завжди вистачало), а от людей, здатних свідомо підтримати бодай цю позицію глави держави, катьма. От і виходить, що наш Президент запевняє, що готовий у даному випадку відстоювати національні інтереси України перед Москвою з усією принциповістю і до, звісно, розумної, з огляду на міжнародне право, межі, але водночас не усвідомлює, що у його ж команді він має надто мало союзників, не кажучи вже про переконаних пропагандистів цієї позиції. Тож здається, що якраз у наших газових проблемах з Росією нова влада має шанс пройти справжній тест на свою адекватність державним інтересам країни, а для цього вже сьогодні, як на мене, їй треба зробити перший крок і сісти за стіл переговорів з опозицією, зупинивши, звичайно, спершу оперетковий судовий процес над Юлією Тимошенко. Ми ж бо, справді, не бідні родичі…