Про пресмарафон президента Зеленcького, який відбувся ще 26 листопада, досі продовжують говорити, аналізувати, як в Україні, так і за кордоном. Незважаючи на різний характер коментарів, їх об’єднує спільна емоція: сором за президента, який протягом п’яти годин принижував журналістів, звинувачував у шахрайстві і некомпетентності українських розвідників, встиг оголосити про державний переворот і поскаржитись на своє життя. Спостерігати за мізансценами президента було б “цікаво”, якби не відчуття ганьби, яке переважало…
Криндж — це вчинок чи явище, які викликають почуття сорому, в тому числі й за іншу людину, поведінка чи вчинок якої змушують червоніти, викликають почуття незручності і навіть ганьби. В українську лексику це слово перекочувало з англійського сленгу і зазвичай використовується молоддю в інтернеті. Але саме цим одним словом можна висловити усі враження та емоції від підсумкового пресмарафону президента України, який в його Офісі нарекли “екватором каденції”. До речі, в цьому випадку слово екватор — також молодіжний сленгізм, який означає неофіційне студентське свято, що відзначається після пройденої та подоланої середини навчання у виші. І якщо об’єднати ці два молодіжні сленги, то пресмарафон президента став саме ганебним святом іронії з фальшивим сюжетом та заплутаною грою актора.
Коли людина більше двох разів каже: “я чесно вам скажу” або “повірте”, психологи стверджують, що вона говорить неправду. Коли ж діючий президент держави 70 разів повторює, що він президент, а саме стільки Зеленський нагадав про це під час пресмарафону, це також, з точки зору психології, не нормальне явище. Скоріш за все, це пов’язано з тим, що він відчуває, що його, як президента, десь не сприймають, або, скоріше, не визнають. І до дискомфорту він, будучи на сцені, не звик, його гнітить будь-яка критика. Ну і, звичайно, невтішні рейтинги, які стрімко падають. Та й сама недавня непрогнозована зустріч з журналістами, яку начебто приурочили до екватора каденції Зеленського, мала дещо інший задум: було очевидним, що президент вирішив відхреститися від звинувачень, які останнім часом його переслідують, та звести рахунки з тими журналістами, котрі, як сказав сам Зеленський, багато собі дозволяють.
Якщо говорити про поведінку президента, то вона не була поміркованою, а десь навіть неконтрольованою, з нотками зверхності, агресії та сарказму. В такі моменти захід більше нагадував не пресмарафон глави держави, а якесь недружнє застілля, за яким водночас зібралися прихильники Зеленського, Разумкова, Порошенка. А відтак була відчутна фальш, лицемірство, кривда, лукавство, нещирість і комедіантство.
Приміром, якщо говорити про спецоперацію з “вагнерівцями”, то президент зміщував акценти, робив цапами-відбувайлами розвідників і зовсім не допускав існування кремлівської агентури ні в Збройних Силах, ні в його найближчому оточенні. Звинувачував екс-голову Головного управління розвідки Василя Бурбу, заявивши, спецоперація мала іншу назву, а саме “Бурба”, називав Бурбу авантюристом, аферистом та бізнесменом, який торгує секретною інформацією, а це вже дуже серйозне звинувачення. Тому є запитання, чому пан президент, достеменно знаючи, що генерал розвідки торгує секретною військовою інформацією, не має досвіду та ще й причетний до зачистки Майдану, тримав його на такій серйозній посаді більше року, звільнивши лише в серпні 2020-го? Кому вірити цього разу, якщо спочатку Зеленський стверджував, що взагалі ніякої операції не було? Потім у травні в інтерв’ю повідомив, що операція, може, й була, але не наша. А тепер виявляється, що операція була, і вона була наша? Як кажуть, запитань більше, ніж відповідей, але достеменно відомо, що хтось таки говорить неправду. Принаймні, хто насправді причетний до її зриву, так і не зрозуміло. Дехто з політологів та експертів прогнозує, що правду можна буде дізнатися лише після зміни президента в Україні. Між іншим, в нас чомусь так завжди відбувається: лише після того, як когось звільняють, відсторонюють від державних посад, назовні випливає чимало цікавої інформації, яка замовчувалась.
Виправдовувався президент і щодо святкування 50-річчя Єрмака. Напередодні пресмарафону сам Єрмак стверджував, що свій ювілей цього року особливо не відзначав, і що ніхто не використовував жодних приватних чи державних літаків, якими б доставляли сторонніх осіб до Карпат. А ось Зеленський зізнався, що використав для цього гелікоптер рятувальників, бо “президентський літак зламався”, і людей, тобто гостей, цими ж гелікоптерами доставляли до Карпат. Потім почав скаржитися журналістам, що в Києві він не може відпочити, хоча має право на особисте життя. Також він сказав, що президентський літак потрібно ремонтувати, а гроші на ремонт виділяти бояться, щоби “не розганяли зраду”. Тому він разом з родиною, Єрмаком і бутербродами полетіли двома військовими гелікоптерами та одним вертольотом ДСНС. При цьому президент і цього разу продемонстрував акторський хист, згадавши про циганів та ведмедів.
Потім була сенсація-заява президента про державний переворот, запланований на 1-2 грудня, до якого причетний український олігарх Рінат Ахметов. При цьому сам Зеленський сказав, що доказом цього є навіть звукова інформація. Потім, після паузи, очевидно, зрозумівши, що передав куті меду, кілька разів повторив, що не вважає Ахметова справді причетним до планів повалення влади, і на запису його голосу нема. Тобто, за логікою речей, якщо президент знав про існуючі докази, то Ахметовим ще до публічної заяви Зеленського мали б займатися спецслужби. Але якщо він не причетний до “держперевороту”, то навіщо була ця заява? Тому логіки, як такої, не було, а коли немає логіки, то висновок можна зробити один: між Зеленським та Ахметовим пробігла чорна кішка. Але з якого біса вона це зробила, відомо лише їм. Адже ще зовсім недавно в Офіс президента взяли чергову людину Ахметова — Ростислава Шурму (інтереси олігарха відверто лобіює прем’єр Шмигаль). Відтак ми лише можемо здогадуватися, що сталося. Можливо, це пов’язано з 24 телеканалом, який належить Ахметову, і який останнім часом запрошує на ефіри критиків Зеленського, а президенту це вкрай не подобається!
Далі. Неважко здогадатися, чому так званий держпереворот, за словами Зеленського, був запланований на 1-2 грудня. Адже саме на цю дату активісти готували акцію протесту біля Офісу президента, основна вимога якої — звільнити главу президентської канцелярії Андрія Єрмака, який нібито причетний до провалу спецоперації з “вагнерівцями”. Тож склалось ще й враження, що цією “сенсацією” пан президент намагався перебити той самий скандал з “вагнерівцями”.
А ось кульмінацією пресмарафону стала перепалка Зеленського з журналістами, яких він дещо провокував на скандал, і цим самим демонстрував відсутність політичної культури та президентської етики.
Дуже прикро, що під час пресмарафону, який був приурочений до так званого екватора каденції президента, Зеленський абсолютно нічого не сказав про нові загрози з боку Росії, яка вже стягнула свою озброєну армію до українських кордонів, про продовольчу кризу, яка насувається на Україну через енергетичну кризу, про конкретні результати своєї роботи за два з половиною роки, про відсутність судової реформи, про корупцію і так далі. Натомість усі почули, знову ж таки, що він президент, що йому ніде відпочити в Києві, про його важке президентське життя, про те, що не може приділити увагу своїм дітям, і що він на це має право і так далі. Перепрошую, але, йдучи у президенти, Зеленський не розумів, куди йде? Не знав, що робота президента держави, тим більше, держави, яка знаходиться у стані гібридної війни з російськими окупантами, вимагає змін і в його житті, і в житті його сім’ї? Не усвідомлював, що президент країни — це не президент 95-кварталу і не актор розважального жанру?
Судячи з пресмарафону, він не усвідомлює цього й зараз. Другий термін? А ось на це запитання пан Зеленський сам і відповів: “Господи, боже мой! Чи це найголовніше? Я не бачу, як діти мої ростуть. Я “должен” тільки їм. Позорище”. Ця фраза була адресована журналісту Гордону, автору запитання про другий термін.
Справді, від пресконференцїї залишилося почуття ганьби. Але не за “незручні” запитання журналістів. А за главу держави, який, виявляється, вже втомився, образився, розчарувався і, відверто кажучи, заплутався у власній брехні.
Лариса Лазаренко