Вулична музика Проскурівської створює атмосферу міста. Наче клич до сердець перехожих, звуки молодої гітари чи баяну…
Майже два десятки років вуличним музикантом працює колишній скрипаль Дніпровської філармонії Андрій Петров, який подорожував зі своїм інструментом світом, побував у багатьох містах і містечках України, а днями музикував у середмісті Хмельницького.
Часто буває, десь мимохіть замилуєшся чарівним звучанням інструменту, віршем чи картиною, в серці залишається слід на все життя. І так потім у душі шкребе, що не дізналися виконавця чи автора. З кількох нот проймає й вражає музика Андрія Петрова. Виконує улюблені, найкращі свої композиції: світову класику й хіти. І грає у нього не тільки скрипка. Адже соло цього інструменту звучить надто лірично, а вуличне мистецтво, вважає музикант, має лунати яскравіше. Тому електроскрипку поєднує із фоновими записами мелодій. Виходить вражаюче! Музика з колонок, жива скрипка, підкріплена фонограмою, створюють саме той ефект, який змушує перехожих заслухатися, замилуватися, зупинитися і… кинути копійчину в скриньку.
Андрій Петров не приховує, що грає не тільки для власного задоволення. Коли грошей, які заробляв у філармонії, не вистачало на сімейні нужди, почав шукати підробіток. При цьому дуже не хотілося забувати свій інструмент. Йти до людей на вулицю не соромився, адже в усіх європейських країнах, та й в усьому світі, вуличне мистецтво цінується. Згодом виконувати музику для перехожих стало головним заробітком музиканта. Офіційним заробітком! Каже, став чи не єдиним вуличним музикантом України, який сплачує податки, як приватний підприємець. Щоразу правоохоронці в різних містах просять його показати документи, і він щоразу витягує з кишень свої папери, які доводять, що він не шахрай.
Скрипка Андрія Петрова має не тільки благодійне звучання, яке зцілює серця, а й благодійну місію – збирає кошти для хворих дітей.
“Знаючи, що подорожую Україною, знайомі попросили зібрати кошти хворій дитині. Я одразу відгукнувся на прохання. З батьками оформили усі належні документи, щоб ті, хто не довіряє таким, як я, могли пересвідчитися в порядності. З тих пір прохання добровільних зборів почастішали. Нині збираю кошти для хворих дітей прихожан церкви, яку відвідую, — розповідає скрипаль. — Чи милосердні українські люди? Так, квитанції, які віддаю нужденним, зазвичай, на тисячі гривень. Не приховую, дещо залишаю й собі, адже потрібно оплатити автомобіль, яким подорожую, житло, якщо залишаюся в якомусь місті на кілька днів”.
Задоволення, заробіток і благодійність — робота для Андрія Петрова. Тим, хто критикує його, що використовує у своїй творчості фонограму, доводить свій талант. Просто забирає смичок із скрипки, і враз музика з колонок перестає бути особливою, втрачається об’ємність, наповнення, справжність. Добре знає музикант, де провести смичком по струнах, а де підсилити звук запису, бо професіонал. Закінчив у Дніпрі музичні школу та училище.
“Доводиться думати про переїзди, документи, але в душі залишаюся романтиком, який не може без музики. І так не хочеться називати її бізнесом. Хоч у Польщі, наприклад, де працював 11 років, вуличні музиканти такі ж підприємці, як і решта. Болить і те, що нині не можу грати на окупованих українських територіях”, — розповідає скрипаль.
А ще додає, що інколи йому думається, чи не вважають його роботу люди чимось легковажним, але щоразу, коли помічає небайдужих перехожих, заспокоюється і просто виконує композиції для власного задоволення.
Ірина Салій