До Шевченківських днів обласна філармонія підготувала цілу низку творчих проектів. Звернув на себе увагу творчий вечір заслуженого артиста України, співака Миколи Довгальова у Хмельницькому національному університеті для студентів цього вишу, участь колективів філармонії у низці мистецьких акцій, що проходили в обласному центрі 9-10 березня. Звичайно ж, найзначущими серед них були два творчі проекти — мистецьке театралізоване дійство “Пророк”, як анонсувала програма, підготовлене іменитим ансамблем “Козаки Поділля” (автор ідеї і постановник, художній керівник ансамблю Микола Балема) та літературно-мистецький проект “Сяє з вічності душа Тараса” (автор програми, якій, до речі, вже виповнилося чверть віку, режисер Іван Рожко) за участю народного артиста України, Героя України, лауреата Шевченківської національної премії Анатолія Паламаренка.
До Шевченківських днів обласна філармонія підготувала цілу низку творчих проектів. Звернув на себе увагу творчий вечір заслуженого артиста України, співака Миколи Довгальова у Хмельницькому національному університеті для студентів цього вишу, участь колективів філармонії у низці мистецьких акцій, що проходили в обласному центрі 9-10 березня. Звичайно ж, найзначущими серед них були два творчі проекти — мистецьке театралізоване дійство “Пророк”, як анонсувала програма, підготовлене іменитим ансамблем “Козаки Поділля” (автор ідеї і постановник, художній керівник ансамблю Микола Балема) та літературно-мистецький проект “Сяє з вічності душа Тараса” (автор програми, якій, до речі, вже виповнилося чверть віку, режисер Іван Рожко) за участю народного артиста України, Героя України, лауреата Шевченківської національної премії Анатолія Паламаренка.
Вочевидь, обидва ці творчі проекти заслуговують на окремі рецензії та відгуки, тим більше, що “Козаки Поділля” повернулися до свого після тривалої перерви, проте, на мою думку, цьогорічні їх постановки на сцені філармонії важко роз’єднати з кількох причин. На моє переконання, якщо обмежитися лише оцінкою дійства “Пророк”, то доведеться, нехай і з певними умовностями, більше говорити про очевидну творчу невдачу “Козаків Поділля”. Якщо ж сприймати ці два проекти, як єдину мистецьку програму філармонії, то подібний різкий висновок на адресу “Пророка” буде значно пом’якшений, бо проект “Сяє з вічності душа Тараса” вочевидь врятував “честь” філармонії, хоч і завдячує цьому, найперше, народному артисту України Анатолію Паламаренку та Хмельницькому муніципальному хору під керівництвом Ігоря Цмура.
За що і чому, на мій погляд, такої різкої оцінки заслуговує мистецький проект “Козаків Поділля”, адже присутні на цьому дійстві гарячими оплесками супроводжували його виступ й завершили овацією фінал концерту? І справді у сюжетній лінії “Пророка” є очевидні творчі знахідки, ансамбль, як завжди, переконливо демонстрував майстерність свого хору, танцювального колективу, оркестру, окремі номери своїх вокалістів. Проте, принаймні у мене, залишилася стійка думка, що постановники цього дійства, особливо наприкінці, “забули”, що вони працюють з шевченківською темою, завершивши його відвертою какофонією, м’яко кажучи незрозумілого музично-хорового фіналу у дусі своїх народно-співучих сценічних забав, що залишив гнітюче враження. Вже не кажу про те, що його автори наважилися, ну, на зовсім таки “авангардне” прочитання Шевченкового “Заповіту”, поставивши у дещо незручне становище зал, який цей спів сприйняв “серйозно”, бо встав, а чого варта танцювальна феєрія “Козаків” наприкінці вистави? Поза будь-якою логікою й мотивацією купюри текстів Шевченка у “Гайдамаках”, “Чигирині”… Хто, шановні, вас надоумив на це, га? І добре, що на другий “Шевченківський вечір” вже Анатолій Паламаренко поставив все на свої місця — і в високохудожньому читанні, без купюр поетичних текстів Кобзаря, і у відповідних наголосах на “ідеології” Шевченкового слова, яка тримала того вечора учасників, таки учасників, а не глядачів (бо “Пророк” розраховував на глядача, невибагливого й заземленого на концертно-танцювальні шоу) у напрузі, змушувала їх завмирати від гостроти й глибини Шевченкових заповітів, деякі з яких автори “Пророка” наважилися чи то з переляку (надворі ж бо суспільна кон’юнктура не та, то чому б нам “не пом’якшити” Тараса?), чи то з власного “недомислія”.
Звичайно ж, у кожного з нас у душі свій Кобзар і митці мали й мають завжди право на своє сценічне прочитання творчості Шевченка, як це і зробили автори та постановники цих двох мистецьких проектів обласної філармонії. Хотілося б списати цю творчу невдачу “Козаків Поділля” на велику перерву у розробці ним шевченківської теми, адже ми знаємо, що цьому творчому колективу вона таки під силу, якщо, звичайно, більш коректно у даному випадку будуть розставлені постановочні наголоси і пройде “переляк” від гостроти Шевченкового слова…. Тож дуже добре, що у філармонії зуміли підготувати цьогоріч два мистецькі проекти до Шевченківських днів, щоправда, глядачі на них у своїй переважній більшості були різні.
…Дуже дисонансними на обох з них були й так звані протокольні заходи. Бо під час мистецької програми “Сяє з вічності душа Тараса” відбулося вручення обласної премії ім. Т.Г.Шевченка, лауреатом якої цьогоріч стала письменниця Ніна Шмурикова, з чим її варто щиро привітати. А от після “Пророка” чомусь почався незрозумілий “бенефіс” “Козаків Поділля”, який “організувало” одне з численних об’єднань Українського козацтва, чомусь саме цього вечора вручавши їм свого ордена (на фото), що аж ніяк не пасувало до Шевченківських днів і до самої ідеї цього дійства, хоча це вже тема для окремої розмови.
А ще слід відзначити демонстрацію у фойє філармонії 10 березня виставки творів заслуженого художника України Михайла Андрійчука “Графічна Шевченкіана” та книжкову виставку “Жива душа поетова святая” з фондів обласної бібліотеки, ну, і, звичайно, використання при поставновці “Пророка” комп’ютерних технологій, завдяки яким на нас зі сцени “дивився” Тарас. Не знаю, як кому, але те його останнє зображення у фіналі цього дійства чомусь викликало лише сум…
С.Межерич