Карантинна задуха настільки віддалила нас від насолоди мистецтвом наживо, що, задається, душі почали черствіти. Ні тобі живого концерту, ні танцю, ні походу в кіно. Лише маленькі промінчики мистецького життя пробивалися до нас через монітори комп’ютерів. В онлайн форматі була й хмельницька культура. І нарешті в місті суворі карантинні заходи скасовано. У нас під відкритим небом зазвучала музика, завирував танець. Як, попри все, вдавалося тішити публіку цікавими культурними заходами, а також про феєричний вихід із карантину та про плани на літо наша розмова із заступницею начальника міського управління культури і туризму Світланою Шевченко.
— Світлано Іванівно, рік зустріли в суворих обмеженнях, які заходи довелося переформатувати, які скасувати взагалі?
— На жаль, масштаб новорічних святкувань був значно менший, ніж того хотілося б, і ніж попередні роки. Хмельничани звикли, що зимові свята розпочинаються з Різдвяного ярмарку, який традиційно, крім продажу святкового краму, славиться яскравими мистецькими заходами. Цього року концертну програму відмінили. Для розваги залишили тільки тематичні фотозони. На сцені біля кінотеатру ім. Т.Г.Шевченка в гурті місцевих артистів та публіки не святкували Василя, Різдво, Маланку, Водохреща. Взагалі відмінити довелося традиційну улюблену забаву містян — свято зустрічі весни, яке щороку відбувалося в парку культури й відпочинку ім. М.Чекмана. Спершу хотіли вигадати формат, який би обмежив кількість відвідувачів, скоротити тривалість святкових дійств, але суворі правила карантину цього не дозволили. В онлайн формат такий захід не перенесеш, бо він втратить суть і колорит. Загалом, культурно-мистецькі заклади міста перейшли в онлайн режим. В такому форматі проходило чимало майстер-класів, віртуальних виставок, концертів (навіть академічних). Знайти відеозаписи можна в різних соціальних мережах. Таким чином намагалися здійснити свою культурно-просвітницьку місію.
Також на карантині проводили чимало заходів вуличного формату. Зокрема, святкування 207-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка. Розкрили геніального українця не лише, як видатного поета, а й як неперевершеного художника. На вулиці Проскурівській охочі складали велетенські пазли — картину Шевченка “Катерина”. Розмістили просто неба банери з цікавими фактами про Тараса Григоровича, зокрема про його пам’ятники в Хмельницькому. Завершили святкування показом вистави “Не промовчи Шевченка у собі” в монотеатрі “Кут”.
— Нарешті, кінець весни й початок літа дали нам свіжий ковток музики — у місті відгриміли фестивалі. Після застою вони здавалися ще потужнішими, ніж минулі роки. Дивували не лише якісною музикою (до нас у місто приїжджали артисти першого класу), а й цікавими форматами. Поділіться своїми враженнями від їх проведення.
— Торік зробили висновок, якщо цьогоріч не проведемо фестивалів наживо, а знову перенесемо їх в онлайн формат, то шанувальники їх забудуть. Крім того, дуже хотіли живих виступів самі артисти. Тому ствердно вирішили їх провести, вживши усіх заходів безпеки. Так, з Молодіжного парку забрали “ROCK&BUH”. Адже наші фестивалі бюджетні, вони збирають багато відвідувачів, і в парку їх було б дуже багато всупереч правилам адаптивного карантину. Сказати відвідувачам: “Ви приходите, а ви — ні”, не могли. Тому рокфестиваль провели на міському аеродромі в автомобільному форматі. Не скажу, що цей формат дуже зручний, але він урізноманітнив фестивальну палітру міста. На жаль, не всі мали автомобіль чи могли приєднатися до друзів на автівках і побувати на фестивалі. Тому фестиваль транслювався наживо в соціальних мережах. Трохи завадила його проведенню негода, холод і дощ затягнули початок концертів.
Щодо джазового фестивалю “JAZZ FEST PODILLIYA”, він відбувся, коли місто перейшло в “зелену зону” карантину. Але готували його теж, побоюючись. Щотижня до нас телефонували артисти-учасники й перепитували, чи він відбудеться. Планувалося провести джазовий фестиваль традиційно в середмісті, біля кінотеатру ім. Т.Г.Шевченка. Але перенесли на стадіон “Поділля”, де можна було розсадити людей із дистанцією. Крім того, тривалі концерти вимагали сидячих глядацьких місць. Трибуни стадіону давали можливість розсадити 6 тисяч осіб. Джазовий фестиваль, вважаю, відбувся просто чудово: гарна атмосфера, погода потішила. Артисти — неймовірно талановиті та запальні!
— Чого хмельничанам чекати влітку далі, адже пора відпочинку завжди асоціюється з відвідуванням концертів, яскравими заходами просто неба?
— До Дня Конституції підготували фестиваль українського народного танцю “Проскурівські клейноди”. Його проводив міський Будинок культури. В рамках фестивалю відбувалися виступи міських колективів народного танцю. А також батли хореографів, переможця яких визначали хмельничани шляхом онлайн голосування. Також провели виставку робіт народних майстрів. Гадаю, хмельничани скучили за покупками цікавих мистецьких виробів. Долучилися до організації фестивалю танцю “All dance” та фестивалю фарб.
А далі хмельничан чекає масштабне дійство — святкування Івана Купала. Його відзначатимемо 6 липня в Молодіжному парку о 18.00 (як годиться, — у ніч з 6 на 7 липня). Поєднаємо древні традиції святкування й сучасні види розваг. Готуємо театралізоване дійство, концерти, фотозони, плетіння віночків, перестрибування через вогнище тощо.
Щосуботи на території Молодіжного парку продовжуватимемо кінопоказ просто неба. А 24 липня наше управління підключається до організації “Американського пікніка”. Цього року ми ініціювали проведення пікніків й інших народів та народностей, які населяють наше місто. Наприклад, польського, єврейського, німецького етносів.
Протягом липня відбудеться й фестиваль соціального танцю “Нестримний потік”.
Влітку на Проскурівській пройде цікава акція “Вони любили наше місто, а ти?”. Хочемо познайомити хмельничан із людьми, які зробили свій внесок в розвиток різних галузей. Таким чином показати людям, що в досягненні великих справ — головне бажання.
І, звісно, готуємося до 30-річного ювілею Незалежності України. Будуть концерти, кінопокази, фестваль вогню тощо.
А далі підготовка до Дня міста. Якщо епідемія спаде, плануватимемо фестивалі “Hlushenkov Folk Fest” та “Art Major show”.
— Головним культурним осередком міста є Будинок культури. Стільки часу без глядача! Це приглушило його діяльність?
— Це заклад, який здійснює не лише концертну діяльність. Тут діють різні колективи, тому навіть під час карантину його робота не припинялася. Проходили репетиції, заняття тощо. Свої програми готували ветеранський хор “Надвечірʼя”, ансамбль бального танцю “Успіх”, народний аматорський театр “Дзеркало”, ансамблі народного танцю “Намисто”, “Веселка” тощо. Усі готували для шанувальників номери, постановки, лекції, майстер-класи онлайн. До того ж, Будинок культури був в активі організаторів усіх мистецьких заходів міста.
— Хмельничани очікують видовищ, емоційного й розумового збагачення не тільки від заходів. Інтригує новобудова музейного комплексу історії та культури міста. На якому етапі будівництво?
— У 2021 році на добудову музею запланували витратити пʼять мільйонів гривень із міського бюджету. Два з них уже залучили на встановлення кондеціонерів та внутрішні роботи музейного комплексу. Додам, що в місті завершується облаштування прилеглої території до школи мистецтв “Райдуга”. У майбутньому “Мистецькому саду” завершується спорудження сцени, саджають рослинність. Сподіваємося, це буде ще один відкритий простір для міських заходів, як “Мистецькій дворик” при музичній школі ім. М.Мозгового.
— Організаційні моменти обговорили, але культура — більше про душу. Який був емоціний стан представників галузі під час карантинної розлуки з шанувальниками їхньої творчості?
— За моїми спостереженнями, чомусь митці завжди творять більше, якраз коли важко на душі, відбувається щось не надто добре. Можливо, таким чином забуваються негаразди. Аналогічно під час пандемії, як не парадоксально, наші митці створили чимало нових проєктів. Цікаві програми підготували міські муніципальні академічний камерний хор, естрадно-духовий оркестр, танцювальні колективи. Мистецькі школи відкрили новий формат спілкування з учнями, освоїли новітні технології.
Тобто, і в карантині були свої плюси. Митці — невгамовні, їхню творчість ніщо не зупиняє.
— Дякую за розмову.
Розмовляла Ірина Салій