Мінським угодам, які були покликані зупинити війну на Донбасі та встановити мир на сході України, торік виповнилося 6 років, проте цього не сталося. Більше того, сьогодні наша влада все ж наважилась заявити, що усі перемовини, які стосуються перемир’я на Донбасі, зайшли в глухий кут. А хіба раніше вони не були у тому глухому куті? Хіба увесь цей час усі, хто входив до Тристоронньої контактної групи, не бачили, що Росія не зацікавлена у встановленні миру на сході України? Хіба найманці Кремля переставали виконувати накази керівництва, систематично порушуючи режим припинення вогню? Окрім риторики з боку наших президентів, яка лише змінювала забарвлення та пафос, нічого ж не відбувалося. Та, попри те, що після чергового перемир’я збройний конфлікт не лише не вдавалося врегулювати, а він прогнозовано загострювався, після того, як безстрокове перемирʼя, розпочате в липні 2019-го, протримались рівно дві доби, і вже наступного дня був поранений наш боєць, а згодом від обстрілів бойовиків загинули четверо українських військових, в липні 2020-го під час чергового засідання Тристоронньої контактної групи народилася ще одна домовленість — про режим повного та всеосяжного припинення вогню! Якщо уважно ще раз перечитати та проаналізувати, які заходи були прописані для посилення режиму припинення вогню на Донбасі, то вже тоді можна була говорити про чергову мінську аферу, оскільки мінський формат не здатен вирішити проблему Донбасу. На підтвердження цього можна провести паралелі між двома, хоч і різними документами: Будапештським меморандумом, який мав гарантувати безпеку Україні у зв’язку́ з її приєдна́нням до Догово́ру про нерозповсю́дження я́дерної зброї та ухваленим рішенням про всеосяжне припинення вогню. Адже, як в першому документі, так і в другому, немає головного — відповідальності за їх невиконання. В Будапештському меморандумі не йдеться про те, що, в разі порушення цього меморандуму однією державою, решта застосують військову силу. А що з всеосяжним? Так звані ДНР і ЛНР, які мали відвести свої формування, не є стороною конфлікту. Відповідно, у них не було і немає ніяких зобов’язань перед нами. Так само Москва, яка ще тоді заявила, що не може забезпечити контроль режиму припинення вогню, бо не вважає себе стороною конфлікту. І ще одна деталь: меморандум підписував від нашої держави Кучма, а основи для ядерного роззброєння заклав Кравчук. І трішки навпаки з Мінськими домовленостями: Кучма закладав основи так званого перемир’я, а Кравчук їх продовжує й досі. Тобто, екс-президентам України, які, насправді, нічого доброго не зробили для своєї держави, і рівень народної довіри яких наприкінці каденції вже складав усього 13-14%, нині знову вирішують найважливіші питання України? (Про Медведчука, то вже окрема тема). Екс-президенти, за час правління яких Україна не стала самодостатньою європейською державою, а стала регіоном, де процвітає корупція та злочинність, які жили у світі надмірної розкоші зі своїм близьким оточенням і подвійній моралі, нині подовжують вдавати з себе патріотів? Кравчук, який одним з перших волав за “формулу Штайнмаєра”, якого “понесло” на ворожий до українців російський телеканал, що цілодобово маркує анексований Крим як частину російської території і поширює ненависть до української нації, і відверто прогинався в ефірі. Кравчук, який хотів долучити до ТКГ людину, яка живе в ОРДЛО і “добре знає Донбас”, і переконував, що тоді Москва нас почує, а насправді цим лише підігравав російській пропаганді, якій вигідно створювати видимість внутрішнього конфлікту в Україні, нині заявляє, що Росія не хоче миру? Але водночас Кравчук каже, що Зеленському обов’язково варто зустрітися віч-на-віч з російським Путіним, щоб хоча б зрозуміти його позицію щодо Донбасу. Але хіба досі ще не зрозуміла позиція Путіна? Чому лише зараз і Кравчук, і наша влада, наче прибульці з іншої планети, раптом прозріли і побачили, що перемир’я у зоні бойових дій на Донбасі немає? Але ріжуть вухо інші слова Кравчука: “Ми не можемо далі вдавати, що воно є. Треба говорити правду, біле називати білим, а чорне чорним”. Виходить, Кравчук сам зізнався, що досі влада України таки вдавала, що перемир’я існує! А зараз, зі слів Кравчука, вона очікує, коли Росія затвердить план щодо мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Далі Кравчук вже каже, що це не план, а проєкт, а точніше пропозиції трьох країн — Німеччини, Франції та України і, як тільки РФ схвалить ці пропозиції, то вони стануть повноцінним планом. Втім, про існування плану відновлення миру на Донбасі, який Україна розробила з Німеччиною та Францією, говорить і голова Офісу президента Андрій Єрмак, але, за його словами, Росія відмовилася його підтримувати.
Водночас ситуація на Донбасі загострилась, і штаб ООС щоденно повідомляє про провокації бойовиків. Одні аналітики стверджують, що це пов’язано з санкціями проти Медведчука, його дружини та Козака. Інші вважають, що Росія хоче використати загострення на лінії розмежування, щоб ввести в Україну своїх миротворців. Привід — захист своїх громадян, які отримали російські паспорти. Можливий й інший сценарій — кримський, і не тільки, але зрозуміло одне: усі варіанти для України неприйнятливі. Росія не збирається припиняти збройну агресію проти України, і нинішні провокування підрозділів ЗС України на відкриття вогню у відповідь є її підступним планом для подальшого звинувачення в порушенні режиму припинення вогню. І це має, як ніколи раніше, розуміти й влада, дії якої сьогодні нагадують потопельника, який хапається буквально за все, аби врятуватись. Мова не лише про ситуацію на Донбасі.
Лариса Світловська