Сучасність настільки пересичена негативом, люди слабкі перед спокусами й гріхом, що інколи хочеться кудись від цього втекти, очиститися душею й помислами. Найчастіше в годину сум’яття люди приходять до храму. Це місце не тільки молитви та сповіді. Тут допомагають нужденним і дають можливість кожному долучитися до благодійності. Можливість очиститеся від гріхів — це й період Великого Посту, в якому нині перебуваємо. Про те, як подбати про духовність та про доброчинність — наша розмова з настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ отцем Іваном ДАНКЕВИЧЕМ.
— Отче, з 15 березня розпочався Великий Піст, який триватиме до Великодня. Як маємо себе поводити в цей період?
— Належна поведінка має бути завжди, не лише в період посту. Все ж, у період посту більше акцентуємо увагу на духовному житті людини. Це час, коли людина має, так би мовити, зупинитися й звернути увагу на власну поведінку. Адже, зазвичай, любимо спостерігати за іншими, обговорювати їхні вади та позитивні риси. Тепер маємо замислитися, що позитивне є в нас, як ми поводимося з іншими, яке наше ставлення до власного здоровʼя. Маємо осмислити наше ставлення до Бога, чи визнаємо, що він створив нас, чи виконуємо заповіді. Тобто Піст — своєрідна ревізія самого себе.
— Одна з найважливіших повинностей Великого Посту – благодійність. Багато хто думає, що це обов’язок лише заможних людей. Чи це так?
— У час Великого Посту намагаємося дотримуватись трьох важливих речей: молитви, власне посту й милосердя. Потрібно бути в цей час поміркованішими та економнішими у витратах на продукти, менше брати на себе обов’язків, які не реально виконати, та у потребах. Відповідно, якщо під час посту себе в чомусь обмежуємо і залишається надлишок чогось, на що, зазвичай, розраховували свій бюджет, це завжди можемо віддати тим, хто потребує.
— В період посту потрібно бути особливо смиренним. Як уникнути негативної реакції на кривду, образу?
— У кожній людині живе спадок первородного гріха, треба себе удосконалювати, якомога позитивніше реагувати на негатив. Людина має використати свої духовні ресурси: стриманість, милосердя, прощення. Ці ресурси також потребують накопичення, як і матеріальні блага.
— Нині світ продовжує боротися з нашестям коронавірусу. Як церква сприймає цей виклик для людства?
— Будь-яка хвороба — це застереження. Є застереження особисті, коли людина, приміром, багато працює, і сам організм певною недугою каже їй “стоп”, щоб відновити сили. Пандемія — це застереження зробити “стоп” для суспільства. В гонитві за матеріальними благами, технологічним прогресом, іншими речами людина інколи забуває, що живе. Прагнучи чогось, часто не бачимо рідних, близьких, усієї краси світу навколо нас. Тож коронавірус змусив нас зупинити звичний ритм життя. Це час переосмислення. Потрібно навіть з негативного зробити певні позитивні висновки.
— Ваш храм відкритий під час карантину, чи є певні обмеження?
— Церква Різдва Пресвятої Богородиці діє, згідно з усіма карантинними нормами. У храм потрібно заходити в масці, дотримуватися соціальної дистанції. Стежимо, щоб не було скупчення людей. Провели декілька богослужінь, задіяли кілька священників тощо.
— Якщо під час пандемії коронавірусу людина обирає не йти до церкви, чи буде однаково сильною її молитва вдома?
— Потрібно зауважити, що існує оригінальне й ретрансляційне сприйняття обставин. Звісно, якщо людина має якісь проблеми зі здоровʼям, було б добре, якби вона зберегла здоровʼя оточуючих і залишилася вдома. Але ми ж не насичуємося, коли по телебаченню дивимося, як готують смачну страву. Так само не буде того духовного збагачення, якщо не підемо до церкви. По можливості, радив би не забувати про храм. Історично храми ніколи не зачинялися в час нашестя якоїсь інфекції, хвороби. Адже в храмі людина отримує умиротворення, спокій. Страх паралізує людину, руйнує імунну систему, це доводять вчені. Тому, якщо людина постійно перебуває в тривозі, боїться чогось, ризик захворіти в неї значно більший. Не варто фанатично боятися коронавірусу, краще потурбуватися про безпеку, дотримуватися карантинних вимог.
— За плідну благодійну та громадську діяльність Вас нагородили Почесною відзнакою ІІІ ступеня Хмельницької міської ради. Цьогоріч отримали другий її ступінь. Відзнака такого рівня — це нагорода за діяльність благодійного фонду “Карітас”. Розкажіть про це детальніше.
— Фонд діє майже 20 років. Займаємося доброчинністю, громадською та культурною діяльністю. Допомагаємо нужденним різного віку. При фонді створено соціальний центр Святого Миколая Чудотворця для дітей та молоді з особливими потребами. Опікуємося сімʼями та дітьми, молоддю, які опинилися в кризових ситуаціях. Зокрема, проводимо реабілітацію дітей з ДЦП, аутизмом, синдромом Дауна та іншими захворюваннями. Батьки хворих дітей у нас можуть знайти підтримку психолога.
Наш благодійний фонд надає й послугу соціального таксі, яке допомагає потрапити в пункт призначення людям з особливими потребами. За минулий рік нарахували майже п’ять тисяч таких поїздок. Організували соціальну пральню.
Всіляко допомагаємо людям поважного віку. Вдалим вийшов проєкт “Молоді серця”, який організували з міським управлінням праці й соціального захисту населення. Створили осередок творчості, натхнення та доброти для літніх людей, де вони змістовно проводять дозвілля. У цьому проєкті нам суттєво допомагають німецькі урядові та благодійні програми, адже ми опікуємося колишніми вʼязнями концтаборів, учасниками Другої світової війни.
В нас діє кулінарний клуб, де люди поважного віку навчають молодь куховарити. А молодь навчає дітей, якими опікуємося. Вчимо молодь турбуватися про своє репродуктивне здоровʼя, співпрацюємо з навчальними закладами. Надаємо гуманітарну допомогу нужденним, у нас діє християнська школа духовного розвитку тощо.
Діяльність благодійного фонду “Карітас” здійснюється на християнських цінностях, незалежно від віросповідання, соціального становища та походження підопічного. Саме слово “карітас” водночас означає любов і милосердя, співчуття та благодійність.
— Крім своєї зайнятості в благодійному фонді та храмі, берете активну участь у громадському житті міста. Зокрема, є почесним членом духовної ради, яка є дорадчим органом міської ради. З якою місією об’єдналися представники різних релігійних конфесій?
— Прихожанами якого храму не були б, перед Богом — усі рівні, тому маємо мирно співіснувати й єднатися добрими справами. Адже в усіх конфесій спільна місія – зблизити людину з Всевишнім. Створили духовну раду передовсім для того, щоб зустрічатися, спілкуватися, пізнавати один одного, вирішувати важливі для міста проблеми. Завдяки духовній раді маємо певний мир і спокій в релігійному середовищі міста й області. Інколи до нас телефонують священники з інших областей і по-доброму заздрять, що в нас є таке порозуміння, толерантність і спілкування.
Обʼєднуємося спільною молитвою за хмельничан, військовослужбовців АТО-ООС, нужденних… Беремо участь у різних міських заходах, пропагуємо справжні цінності. Зокрема, брали участь у міському тижні за сімʼю та багато іншого.
— Чи берете участь у благодійних поїздках на схід України?
— На початку війни надавали нашим захисникам різноманітну допомогу. Продовжуємо молитися за них у храмі. Але нині створена спеціальна структура капеланів, які професійно беруться за цей напрямок. Сюди входять, зокрема, священники, які служать при хмельницьких військових частинах. Адже потрібно знати, як поводитися духівнику на окупованих територіях, де скрізь небезпека.
— Що зичите хмельничанам в цей непростий час?
— Найперше, міцного здоровʼя. Якщо людина здорова, вона активна. Також бажаю духовного здоровʼя, душевного спокою, адже, коли втрачаємо його, перебуваємо в депресії, неспокої. Час Великого Посту -— це період замислитися, хто дає надає нам це духовне й душевне здоровʼя, справжню любов. Це час повернення до джерел, які дають нам такі великі дари, те, що прагнемо мати, але інколи не там шукаємо. Усім бажаю миру, злагоди, спокою в сімʼях і Божого благословення в усіх добрих справах.
— Дякую за побажання й розмову.
Розмовляла
Ірина Салій