Ставлення до базарів і торгівлі на них змінювалося в міру змін у суспільстві. Згадаймо радянські часи, коли робити покупки на ринку вважалося мало не дрібнобуржуазним пережитком. Десь приблизно у той період Хмельницький почав перетворюватися на суцільний базар. Старі ринки стали перевалюватися через встановлені раніше межі, нові, як гриби, виростали на будь-якому мало-мальськи придатному для торгівлі перехресті або зупинці громадського транспорту. Трохи згодом стихійну базаротворчість почали окультурювати і приводи до вимог часу. Так, в один прекрасний день у нашому місті біля Кам’янецького переїзду на невеличкому пустирі почав народжуватись міський продовольчий ринок “Ранковий”.
Взявся за його облаштування Володимир Чекман, якого призначили директором цього комунального об’єкта. Розчистив територію, вивіз купу сміття і поставив дві дерев’яні лавки. Чекати на продавців довго не довелося: поруч залізнична колія, де зупинялися чи не всі приміські потяги. Тож сільські жіночки, які зраненька везли до міста все, що виростили своїми руками, одразу зметикували, що тут продавати і зручніше, і вигідніше: руки не обриваєш, добираючись до центрального ринку, гроші не витрачаєш на міський транспорт, та й час економиш. А це найбільший козир, бо ж таки встигаєш за годину спродатись та повернутись додому, щоб худобу зранку обійти.
З часом до авангарду торгівлі починали тягнутися більш солідні торговці і торгових місць стало бракувати, каже Володимир Костянтинович. Почали доставляти оцинковані прилавки. Заготівельникам та власникам домашніх свиней ця точка також пригледілась. Тож з часом тут і м’ясний павільйон збудували, потім ще один, криницю викопали, щоб воду свою мати (без неї на ринку ніяк), сходи під міст до потягів звели, зараз нові будують, як не як, років шість минуло з тих пір, дерево прогнило. Тут же буде й заасфальтований майданчик. Незабаром вкладатимуть асфальт на всій території аж до житлових будинків, а алею перед входом вистелять бруківкою.
Володимир Чекман каже, могли зробити це ще торік, але чекали, доки завершиться ремонт підземних мереж та реконструкція ринку, під час якої встановили нові кіоски, змонтували над прилавками міцний дах. Є на території ринку й ветлабораторія, обладнана всім необхідним для проведення аналізів молочних продуктів, м’яса, овочів та фруктів. Торгуючого люду тут небагато-немало — до півтисячі, а в літньо-осінню пору й того більше.
Для більшості з них “Ранковий” — постійне робоче місце, а відтак і головне джерело заробітку, для інших — можливість реалізувати надлишки врожаю, позбутися непотрібних речей, продати свої поробки і навіть заробити якусь копійку на перепродажу товару, купленого оптом. У приватних підприємців свої турботи: вести нехитру економіку своєї справи, знайти товар дешевше і вчасно його збути. Для міста ринок — джерело доходу: в рік у вигляді всіх податків “Ранковий” перераховує в казну міста до трьох мільйонів гривень. Це найкращий показник серед комунальних підприємств, не враховуючи водоканалу, підприємств тепло- та електромереж. А ще ринок займається благодійністю, допомагає нашим хлопцям на Сході, особливо активно забезпечував продуктами харчування та грішми захисників у перші роки російсько-української війни.
А ось для містян ринок “Ранковий” — це своєрідна оаза, де можна купити геть усі продукти. Вони продаються відповідно до попиту, кожен торговець має своє постійне місце. Навіть ті ж бабусі в традиційних хусточках перетворилися в маркетологів і активно реагують на запити споживачів. Тепер у них поряд з домашньою картоплею лежать рукола, броколі, селера, шпинат, кольрабі, салати і соління на будь-який смак.
Відтак для багатьох газдинь процес приготування їжі починається не з булькаючого варива під кришками каструль і танцюючого полум’я конфорок, а з вибору свіжих продуктів, звісно ж, на ринку “Ранковому”, бо тут найнижчі ціни, продукція перевірена і відкривається він о сьомій ранку, а самі працівники приходять на роботу ще до світанку — несуть продукти на контроль. А ще тут жива атмосфера, позбавлена штучного лоску, запах свіжої городини, розчинений у повітрі, здалеку видніються зелень та лікарське різнотрав’я, пишно розкладені на столах, колорит і наявність вибору. Адже якщо вам не сподобався запропонований продукт, ви просто йдете до іншого продавця. Приміром, ті ж яблука. Їх шукаєш у людей, які збирали врожай своїми руками, і пахнуть ті яблука навіть узимку літом. А живе спілкування з продавцями? У них неповторний шарм. Вони — цілюща енергія ринку і невичерпне джерело інформації. Вони завжди розкажуть, як що росте, звідки привезене, відберуть для вас найсвіжіші і стиглі фрукти-овочі і навіть скажуть: “Сьогодні це не беріть, несмачне”. Не те, що в супермаркеті, — закрите приміщення зі штучним світлом і часто спертим повітрям, бо ж таки не вмикають кондиціонери — економлять гроші. До речі, на “Ранковому” теж економлять, але не на споживачах. Тут повністю відмовились від газу, адмінприміщення й торговельні павільйони взимку обігрівають за допомогою встановленого електрокотла. Якщо раніше за спожитий газ платили 60-70 тисяч гривень у місяць, то нині всього 20 тисяч. Вода — також своя і це також значна економія коштів, а відтак є можливість вкладати заощаджені гроші у розвиток ринку.
Торгівля вирує навіть за межами ринку на славнозвісній алейці. Щоправда, під час карантину нелегальних продавців значно поменшало. За цим слідкують поліція та муніципальна дружина.
А взагалі — це проблема, каже Володимир Чекман, яку можуть побороти лише самі містяни. Просто не купуватимуть продукти з землі, тим більше продукти сумнівної якості. Адже головна причина цього стихійного явища не в тому, що на ринку бракує місця — його вистачає і ціна за один день, можна сказати, символічна. Суть в іншому, як правило, продають з землі змішану з манкою та кефіром сметану, молоко від хворих корів, несвіже м’ясо, навіть дохлі підфарбовані кури та не відомо з якої сировини спечені ковбаси та кров’янка. На ринок таким продавцям зась, та вони, знаючи про свою жагу до “хімії”, й самі сюди не йдуть — ветлабораторія одразу вкаже їм на вихід.
Щодо карантину, про який уже згадувалось, то ринок впорався з усіма викликами. Перед закриттям встигли більш-менш реалізувати продукцію, щось допродували через Інтернет. Від платні за оренду міська влада звільнила приватних підприємців, а за охорону ринку довелося платити.
“Нині ринок “Ранковий” працює у звичному режимі, але зачиняється о 15.00 — на дві години раніше, ніж зазвичай, та дотримуючись усіх карантинних вимог, — каже Володимир Чекман. — Дезінфікуючих засобів не бракує, є місце, де можна і руки помити, і овочі. Є достатня кількість персоналу, яка проводить прибирання ринку, дезінфекцію, безконтактний температурний скринінг продавців і покупців, інформує споживачів. Медичні маски кожен купує для себе сам”.
Словом, дисципліна на комунальному ринку на належному рівні і працює він на місто і його мешканців.
Лариса Світловська