Хмельничанка Ольга Саліпа виборола Гран-прі на Міжнародному літературному конкурсі “Коронація слова”. Серед вісімнадцяти рукописів, які потрапили до фіналу, її історико-психологічний роман “Оля”, в якому в новому світлі змальоване життя української письменниці Ольги Кобилянської, визнано найкращим у номінації “Романи”.
Ольга Саліпа — тендітна білявка з відкритим поглядом карих очей якось зненацька, а згодом стрімко, на весь голос, заявила про свій талант — талант поетеси. Той, хто хоч раз читав вірші Ольги Саліпи, одразу потрапляв у тенета її поезії. Такої щирої і, на перший погляд, простої, але насправді глибокої, інтимної і здатної змінити світ.
Торік лірика про внутрішній і багатогранний світ жінки увійшла до збірки “Територія жінки”. І то непросто збірка поезій, то книга-дім із великими вікнами, мереживними фіранками, солодкими ароматами, широким ліжком, круглим столом для гостей. Де в кожній кімнаті свій аромат, свій настрій, своє життя з пристрастями і спогадами, щастям і сумом, з роздумами і мріями. І наче навздогін — нова територія — “Територія вогню” — друга книга поезій Ольги Саліпи, присвячених жінці, книга-сповідь, книга-молитва, книга-розмова з собою.
Звідки натхнення, енергія, муза, талант? З дитинства, як би банально це не звучало. Якось, побачивши у вітрині крамнички маленького блокнотика, п’ятирічна Оля попросила маму купити його й одразу сказала, що писатиме в ньому вірші. Мабуть, саме тоді Господь роздавав людям свої дари і почув мрію маленької дівчинки, бо ж таки відтоді вона й справді почала складати свої перші рими. Цю історію Ольга Саліпа розповіла торік в одному зі своїх інтерв’ю. Тоді ж вона зізналась, що, крім поезії, пише й прозу — оповідання (деякі були опубліковані в “Проскурові”) та романи, два з яких уже навіть готові до друку.
Та найбільше заінтригувала Ольга Саліпа новим психологічним твором, який ґрунтується на історичних подіях, де є реальні герої і яким вона хоче зруйнувати певні позитивні міфи і показати деяких знаних людей в іншому світлі, що вони могли б бути не такими ідеальними, як їх тривалий час зображали. І лише через рік стало відомо, що мова йшла про роман “Оля”, який дійсно, з одного боку, зруйнував стереотипи, засвоєні зі шкільних підручників, а з іншого, творить новий міф про Ольгу Кобилянську як героїню любовної історії. Роман, який, за словами засновників міжнародного конкурсу “Коронація слова” Тетяни та Юрія Логушів, надзвичайно бурхливо обговорювався журі і за який Ольга Саліпа отримала першу премію, а онлайн-церемонія відкрила Україні й світу ім’я зірки сучасного літературного простору. Сама ж авторка назвала цю подію в її житті фантастичним святом: “Коронація слова” — моя мрія. Моя маленька мета. У мене не було так, що я написала роман і думала, куди його подіти, а далі чому б не надіслати рукопис на конкурс? Я писала його з першого слова з думкою, що це мій шанс бути поміченою. Я вірила в це. Загадувала бажання про перемогу, як мала дитина. Коли знайомі і незнайомі захоплювалися моєю поезією, багатьом казала: “Це все класно, але я хочу врешті видавати прозу”. А я вперта.
Щоразу, коли впадала у зневіру, дивлячись на невидані рукописи, закушувала губу і сідала писати “Хочеш добігти — біжи”. Казала собі: “Просто треба вигравати “Коронацію”.
Тепер, коли тут можна поставити “галочку”, мета стає більшою — не залишитись автором одного твору, знайти своє місце під сонцем читачів. Міцно схопитися за той високий щабель, на який закинуло хтозна яким вітром. І втриматися надовго.
“Оля” — це не біографія Кобилянської, а її життя. Бо біографія про події, а життя — про людину. Така моя спроба оживити митця, якого скували біографією в підручниках.
Роман найперше про жінку, яку, здається, знають усі, але чи знає вона себе?
Писати про Кобилянську важко, бо, здається, вона все про себе написала сама. Твори, листи, щоденники, спогади друзів… Таке враження, що кожен день її життя записаний. Але я дуже багато думала: як же може бути так, що в листах вона одна, у щоденнику інша, а в спогадах знайомих — ще інакша. То де ж правда і чи взагалі вона є?
Не чекайте від мого роману академічної точності. Це в першу чергу художній твір. В міру легкий і авантюрний. Але навіть якщо мій читач зацікавиться: що ж було насправді, а що вигадка — я радітиму.
“Оля” — мій виклик самій собі. Я не просто писала цей роман. Я над ним працювала. Так, це той текст, який мене лякав. Ви ж пам’ятаєте мої пости про це?
Я люблю психологію і перші мої прозові літературні спроби були якраз у жанрі психологічного роману. Водночас я з захопленням дивилася на авторів, які пишуть історичні романи. І в цьому творі наважилася поєднати ці два зацікавлення. Такий собі компроміс. Бо всі значні постаті, в першу чергу, люди”, — ділиться Ольга Саліпа.
Нагадаємо, що “Коронація слова” проводиться в Україні вже вдвадцяте, і нинішнього року організатори конкурсу планували гучну і яскраву церемонію віншування переможців. Та на заваді стала пандемія COVID-19. Щоправда, переможців усе-таки обіцяють урочисто привітати і нагородити під час Форуму видавців, який відбудеться у Львові. А поки що назвали лише переможців у номінації “Роман”. Така поквапливість із визначенням переможців саме в цій номінації зумовлена перш за все тим, що роман — об’ємний твір і для того, щоб його надрукувати до форуму, потрібен час. Щоправда, видавців, які бажають друкувати твори переможців, не бракує і вони вже вишикувались у чергу. Ну, і, звичайно, на вихід роману Ольги Саліпи з нетерпінням чекають читачі.
Нагадаємо, крім Ольги Саліпи, яка виборола Гран-прі зі своїм романом “Оля”, переможцями в номінації “Романи” стали київські автори Ірина Мельниченко та Вадим Геращенко із твором “Живі. Всупереч”, який здобув другу премію, та автор із міста Лиман Донецької області Василь Крас із романом “Руїна”, який виборов третю премію.
Лариса Світловська