Попри всі негативні сигнали, що йдуть звідусіль щодо стану справ зі свободою слова в Україні, мені здається, що наша нова влада таки зробить невдовзі перші кроки, аби розпочати хоч якийсь діалог з власним народом, й не надто посягатиме на свободу слова та преси. Ні, ні, тут я не говорю про такі псевдодіалоги, які демонструє вона у підвладних, тобто своїх, медіа, які стали інформаційним полігоном для іншої мети, в отих політичних телешоу та власній пресі, що доносять до суспільного загалу певні її послання. За неповний рік тут уже стільки накаламучено в головах пересічних українців, що годі сподіватися на те, що цей інформаційний блуд скоро вивітриться з суспільної думки. Зрештою, що гріха таїти, посприяло тому й те, що наш суспільний ґрунт був дуже гарно удобрений безхребетними попередниками цієї влади, у якої, з чим-чим, а з хребтом, все більш ніж гаразд.
Мій оптимізм щодо перспектив свободи слова в нашій країні тримається на інших аргументах. Яких? — запитаєте і тут я спробую вже разом з вами, шановні читачі, достукатися до ймовірної логіки дій нової влади у цій царині. Звичайно ж, немало тут важить факт, що керівні органи ОБСЄ сигналізують їй про негаразди зі свободою слова в Україні. Он, днями про це заявив повноважний представник Євросоюзу, чинний голова ОБСЄ, міністр закордонних справ Литви пан Ажуболіс, а йому у відповідь наш міністр закордонних справ Костянтин Грищенко запевнив, що його позиція буде врахована. Погодьтеся, що це суттєвий аргумент, не дивлячись на те, що тиску на ту ж пресу у нас, зокрема на місцевому рівні, більш ніж доволі. До речі, у 2013 році настає українська черга головування в ОБСЄ і Президент Віктор Янукович заявив, що наша країна до цієї місії буде готова. І хто тоді довірить нам таке головування, якщо у нас будуть крок за кроком згортати свободу слова, тиснути на пресу?
Зрештою, ще більш серйозним аргументом у цьому зв’язку є той банальний факт, що очі всіх наших олігархів таки звернуті на Захід. І не тому, що вони є євроінтеграторами за способом мислення і готові за демократичні цінності Заходу йти на плаху. Просто вони там, по суті, нині живуть, відпочивають, лікуються, вчать дітей, зберігають і вкладають капітали, володіють нерухомістю. Уявіть собі “білоруський варіант” для України, коли Євросоюз через свою незгоду з політикою Олександра Лукашенка зробила невиїзними в Європу його та ще півтори сотні чиновників та заморозив їхні банківські рахунки. Для нової української влади це була б страшна катастрофа, адже під цю “гребінку” могла б потрапити й уся наша олігархічна братія. Тож тут, хоч не хоч, а таки треба новій владі попускати віжки зі свободою слова, чи не так? І сідати Віктору Януковичу за годинний діалог з відомою письменницею Марією Матіос, яку почали переслідувати за літературну діяльність, слухати відверті публічні звинувачення на свою адресу геніальної Ліни Костенко, миритися з існуванням, нехай і добряче затиснутої, але поки що незалежної преси.
Звичайно ж, ілюзій у мене особисто на рахунок того, що зі свободою слова та преси у нас усе буде гаразд без наших з вами зусиль, немає. Але є чітке розуміння, на що спроможна нова влада у посяганні на ці демократичні інститути, міцність яких цілком залежить від того, наскільки ми з вами навчилися тримати міцно голову на своїх суспільних в’язах. Ось такою бачиться нині мені свобода слова по-українськи…