Деградація — слово, яке має багато значень, але у всіх випадках воно означає погіршення, втрату цінних властивостей тощо. Якщо говорити про деградацію особистості, то вона напряму пов’язана з деградацією суспільства, культури, спотворенням цінностей. І цей процес десь можна порівняти з каналізацією. Коли ми нехтуємо правилами і кидаємо в неї все, що заманеться, вона з часом просто забивається сміттям. Але, на відміну від деградації, каналізацію можна прочистити помпою і вона знову виконуватиме свою функцію. Але де взяти помпу, яка б могла пробити стіну деградації суспільства? І тут на допомогу приходить свідома частина соціуму, мозок якої не втратив можливість працювати, мислити, аналізувати, розвиватися. Ця частина намагається врятувати суспільство, помпуючи його всіма доступними методами, і десь їй це вдається, але процес настільки запущений, що темпи помпування відстають від темпів і процесів деградації. І як не парадоксально, але технічний прогрес, а саме розвиток інформаційно-комунікативних технологій, усіляко сприяє цій деградації.
Соціальні мережі часто формують у нас ідеальні образи, які ми беремо за взірець. Дорогі авто, спортивні фігури, ідеальна зовнішність, шикарний відпочинок: все це ми бачимо щодня у тому ж Instagram. Інтернет переповнений фотографіями розкоші і запаморочливого успіху. І майже ніхто не задумується над тим, що перед нами просто ілюзія, тобто не завжди успішна людина, яка залежить від своїх статусних маркерів.
Не існує кращого середовища для деградації, ніж алкоголь та наркотики. Втім у будь-якого явища є підґрунтя. І економічна криза, яка, як трясовина, тягне суспільство на дно, відіграє не останню роль. Люди, більшість з яких освічені та дипломовані спеціалісти, втративши роботу, подались на заробітки. Звісно, що за кордоном переважна більшість з них знайшла роботу, щоправда, часто не за своєю спеціальністю, а найбруднішу і фізично важку. За таких обставин заробітчани, переслідуючи єдину мету — заробити гроші на краще життя, так само деградували. А діти, залишені ними, часто зазнавали психологічних травм, які призводили до негативного сприйняття оточення та пошуку захисту в кримінальному середовищі. Втім навіть за таких обставин усіх нас об’єднує одне спільне бажання — жити краще. Але ми часто забуваємо, що це бажання залежить певною мірою від нас самих.
Візьмемо, до прикладу, вибори, бо саме вони є своєрідним індикатором свідомості суспільства, формують політичне ядро нації та визначають лідера. Саме вони певним чином впливають на національно-інтеграційний процес, підсилюючи або навпаки, гальмуючи його. Найбільш показовими у цьому плані є останні вибори народних депутатів та вибори президента України. Хіба народ не привів до влади деградованих, без моральних цінностей людей, які апріорі не можуть бути політичним ядром країни і тим більше лідерами нації? Привів. І доводити це навіть не потрібно. Варто проаналізувати навіть не їхню роботу, бо тут навіть аналізувати нічого, а просто їхню розмову, хід їхніх думок.
До прикладу, 25-річного народного депутата від “Слуги народу” Євгена Брагара, який запропонував пенсіонерці продати її собаку, щоб заплатити за газ, навряд чи можна назвати адекватною людиною. А те, що зморозив народний депутат від “Слуги народу” Микола Тищенко, який порівняв “формулу Штайнмайєра” з помпою і надувною лялькою, а річницю аварії на ЧАЕС назвав “великим святом”, взагалі не піддається ніякій критиці. Так само, як призначення на посаду радника секретаря Ради національної безпеки і оборони України з питань реінтеграції і відновлення Донбасу креативного продюсера “Студії Квартал 95” Сергія Сивохо. До речі цим призначенням був здивований навіть президент російського КВН Олександр Масляков. Своєю цитатою він толерантно натякнув, що Зеленський переплутав державу зі сценою: “Я не порадник президенту України. Але я б усе-таки набирав (до Офісу глави держави — ред.) не команду КВК, а команду політиків”, — заявив Масляков, додавши, що гра в КВК дає лише деякі необхідні для політика навички: не боятися публічних виступів і телекамер. Крім того, Сивохо, за словами того ж Маслякова, часто “заходить в себе”, тобто присідає на алкоголь (про вплив якого на деградацію особистості ми говорили вище).
А чому дивуватися, адже попри те, що перед виборами Зеленський палко обіцяв, що так званого кумівства під час призначень на посади не буде, просто злукавив. Адже ми бачимо абсолютно інші дії президента. Понад 30 осіб, які раніше працювали в структурах “Студії Квартал 95”, її дочірніх організаціях, надавали послуги компанії, співпрацювали із Зеленським, були його знайомими, друзями, родичами його оточення, отримали державні посади. Тобто були призначені на посади помічників, заступників, керівників Офісу президента, отримали посади в органах безпеки України, в центральних органах виконавчої влади, стали членами наглядових рад та комітетів. 12 з них безпосередньо працювали в “Студії Квартал 95”, тобто які вміють лише позувати на камеру і смішити публіку. Якщо чесно, то їм це й зараз вдається. Та тільки сміх викликає в людей лише сльози.
До речі, депутати найбільшої у політичній історії України фракції “Слуги народу”, яка працює у Верховній Раді, вже сповна встигли стати фігурантами найрізноманітніших скандалів: від сексуальних переписок до бійок та сумнівних статків.
І тут варто знову згадати про деградацію суспільства, бо ж якби народ перед тим, як іти на вибори, думав, аналізував, читав, користувався інформацією не лише з Facebook і розумів, що жодна людина, окрім Сергія Бубки, не може стрибнути вище свого зросту, то країною могли б керувати люди з інтелектом, досвідом, ті, хто вміє відповідати за свої слова і вчинки, для кого Україна — держава, а не Ліга сміху.
Попри згадку про кадрові призначення, раптові зміни уряду, суперечки в середині партії “Слуга народу”, зв’язки Зеленського з Коломойським та іншими олігархами, його підігрування президенту країни-агресора, президент не перестає дивувати суспільство і не тільки українське.
У статті на сайті американського аналітичного центру Atlantic Council йдеться про те, що оптимістичний сценарій фільму, що мав на меті наголосити на досягненнях президента України, не зміг приховати розчарування, яке насправді панує серед багатьох його колишніх виборців. Зеленський, який прийшов до влади на хвилі безпрецедентного оптимізму, завершує свій перший рік на посаді на тлі рейтингу, що швидко згасає, а разом з ними так само швидко згасають і надії на початок нового життя для країни, мовиться у статті.
Словом, сталося те, що було неминучим: рейтинг президента Зеленського впав. Більше того, його почали ігнорувати його ж люди. І декому його навіть стає шкода, власне через безпорадність і слабкість, а це вже катастрофа. Втім сам Зеленський продовжує грати і вдавати, що нічого не відбувається. Як і раніше, він крутить урядами, як циган кіньми, міняючи шило на мило. І мило не просте, бо ж замість Гончарука уряд очолила людина Ріната Ахметова Денис Шмигаль, який одразу ошелешив українців своїми заявами про те, що було б непогано відновити водопостачання в окупований Крим і що адаптація ЗСУ до стандартів НАТО недосяжна, відпрацьовуючи своє призначення.
А останній поворот призначення віцепрем’єром з питань реформ експрезидента Грузії Міхаїла Саакашвілі, це вже якесь шапіто.
Нині ж влада знаходить виправдання, мовляв, коронавірус. Але це чергове лукавство або спроба приховати свою провальну економічну політику. Адже економіка в Україні почала падати ще далеко до епідемії. Та й бути не могло інакше з такими правителями.
Ні, ми всі десь розуміємо, що людям без належного політичного досвіду вкрай складно вибудовувати систему управління державою, знаходити необхідні кадри.
Але тут, як кажуть, і собака зарита, адже людина, яка збиралася йти в президенти, мала на щось розраховувати, мала б розуміти і оцінювати свої можливості, а якщо вона цього не робила або за неї хтось це робив, то тут знову ж таки можна говорити про деградацію. Адже сьогодні можна стверджувати, що іспит відповідальності влада провалила.
Тішить лише, що на місцевих виборах бутафорія Зеленського вже не гратиме такої значної ролі, як раніше, адже до місцевої влади українці обирають не бренди, а конкретних людей, яких вони знають особисто і оцінюють за роботою, а не за порожніми балачками. Якраз з цим у “Слуги народу” біда, бо кажуть одне, а роблять інше…
Лариса Світловська