Facebook, звичайно, хороша штука: ми в курсі всіх подій, лайкаємо, ставимо хрестики, коли хочемо висловити свою позицію чи ставлення до новини, співчуваємо під черговою фотографією загиблого на Донбасі армійця, пишемо коментарі та пости. Можливо, це якоюсь мірою й формує громадську думку, але не зовсім. Невже нас влаштовує наша позиція лише в соцмережах? Кому від цього легше? Можливо, матерям, які продовжують хоронити своїх синів, чи дітям, які стають сиротами, чи, може, ми вже заспокоїлись, бо війська розвели на Донбасі? А чи не здається вам, що розвели не війська, а нас усіх? Адже ще не встигли висохнути чорнила на паперах про розведення військ, як російські війська пішли в наступ, стріляючи із заборонених Мінськими угодами мінометів різних калібрів. Крім того, вони відкрили вогонь на вже розведених ділянках. І продовжують це робити, а, щоб відволікти нас від подій на Сході і неадекватної реакції на це головнокомандувача Зеленського, “слуги народу” викидають в парламенті усілякі коники. А ми знову все це лайкаємо і коментуємо.
Та яке це в дідька розведення і примирення, коли наші війська відступили, залишили укріплені позиції, а зараз захищаються на необладнаних, підставляють свої голови під ворожі кулі? Це ніщо інше, як звірячий і цинічний оскал Росії і наслідки догідливих загравань Зеленського перед Путіним, його безхребетна політика і гра в миротворця.
А як вам заява Зеленського, що він дає Путіну рік на завершення війни на Донбасі, а якщо за цей час війна не припиниться, погрожує вийти з Мінських переговорів? Це означає, що Зеленський ще рік догоджатиме Путіну, заграватиме з ним, виконуватиме всі його вимоги, аж доки той не зробить свою справу, адже стратегічний план “Новоросія” ще ніхто в Росії не похоронив.
Загострення ситуації на Сході свідчить лише про те, що країна-агресор помітила в нашій владі, і в Зеленському зокрема, слабку позицію і некомпетентного президента, який продовжує грати роль, живучи в світі ілюзій. Звісно, що все це можна зупинити, були б лише бажання та рішучість усієї нації, а не її частини, захищати країну. Хіба нинішня влада що-небудь робить для формування рішучості? Однозначно — ні. Навпаки, своїми діями вона придушує її, догоджаючи отими перемир’ями, які, як і за Порошенка, нічогісінько не дали, відведеннями військ зі своїх позицій, формулами чужинців, які нав’язують свої ідеї про особливий статус Донбасу та вибори на окупованих територіях.
До речі, заява Зеленського про намір провести місцеві вибори у жовтні 2020 року, включаючи ОРДЛО, ніяк не в’яжеться з його ж заявою про те, що війна на Донбасі триватиме ще рік, бо ж раніше він заявляв, що вибори на непідконтрольному Донбасі відбудуться лише після повного відведення військ.
А утопічна ідея міністра оборони відмовитись від призову до армії під час війни? В Ізраїлі, до прикладу, є призовна армія, де проходять строкову службу навіть дівчата. Литва, де немає війни, відновила призов до армії, формуючи резерв. Складається враження, а, скоріш за все, так воно й є, що Зе-команда на чолі з президентом дуже далека від національних інтересів України. Бо, може, хтось чув від нашого президента, що Росія — країна-агресор?
Хочу нагадати, що під час переговорів, які відбулись за участю канцлера Ангели Меркель і президента Франції Франсуа Олланда з президентами України й Росії у лютому 2015 року, російський лідер Володимир Путін навіть не фігурував як учасник. Складалось враження, ніби він узагалі не причетний до війни в Україні, яку Мінські домовленості повинні зупинити. Путін там був присутній не як воєначальник, який відправляв солдатів і зброю, а лише “посередник”. Щось змінилося з тих пір?
А ми продовжуємо лайкати і, доки ми це щодня робимо, явно проросійські телеканали кума Путіна Медведчука промивають мізки і поширюють меседжі, суголосні з кремлівською пропагандою, нав’язуючи її іншій частині населення України, яка не сидить у соцмережах. Схоже, що розвели таки не війська, а нас, і найстрашніше, що продовжують розводити й досі.
Лариса Світловська