Соціум

Прізвище — міцний зв’язок із минулим

Коли народжується дитина, вона одразу отримує від батьків досить великий спадок: пропорції тіла, форму обличчя, носа, губ, колір волосся, очей — усе це від мами з татом. А також отримує прізвище, яке пов’язує між собою людей із різних епох, різних куточків світу, в жилах яких тече рідна кров.

Коли народжується дитина, вона одразу отримує від батьків досить великий спадок: пропорції тіла, форму обличчя, носа, губ, колір волосся, очей — усе це від мами з татом. А також отримує прізвище, яке пов’язує між собою людей із різних епох, різних куточків світу, в жилах яких тече рідна кров.

Сьогодні значення слова прізвище — найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість. Ісландці — єдиний народ Європи, який досі не має сталих прізвищ. У них ім’я батька автоматично стає прізвищем дитини. Тому чоловіки мають прізвища на кшталт Петерсон — син Петера, а жінки — Петердоттер — дочка Петера.
Українське прізвище чи не найдревніше в Європі. У всякому разі у XVII столітті майже всі українці мали прізвища. Значна частина отримала XVII столітті у 1649 році, коли творилися перші реєстри Війська Запорозького. Прізвиська у ті далекі часи вживали поряд з іменем. Оскільки тоді воювати йшли переважно молоді хлопці, у яких ще не було власних прізвиськ, тому юні козаки брали собі імена, прізвища чи прізвиська батьків і додавали до них суфікси -енко, -єнко (прізвища на -янко (-єнко) поширені здебільшого на Запоріжжі, Наддніпрянщині, Полтавщині, Слобожанщині), -ко (поширені на Запоріжжі). Такі прізвища поділяються на три підгрупи: утворені від прізвиська, яке дали людині за професійну приналежність: Коваленко, Шевченко; від власних імен людей: Василенко, Петренко; прізвища, утворені від прізвиськ, які дали людині за належність до тієї чи іншої етнічної групи: волох —Волошенко, новоприбулих осіб інколи називали також Приходьками.

Що стосується прізвищ із суфіксами -ук, -юк (поширені здебільшого на Гуцульщині), -чук (на Волині), то вони формувалися від імені (прізвиська) дідуся чи бабусі і були поширені в Західній Україні ще у XVI столітті, а в XVII-XVIII поширились на решту території України. Це прізвища, утворені від імен людей: Артемчук (онук Артема), Хоменюк (онук Хоми); від прізвиськ людей: Гуменюк (онук Гуменного, гуменний — представник міського начальства або помічник гуменного), Зубарук (онук зубара, зубарем, зуброю наші предки називали людину зі стертими передніми зубами).

Однак нестабільність вживання таких прізвищ збереглася аж до 1861 року, коли відбулось офіційне запровадження великоросійською владою прізвищ серед широких мас людей. Сьогодні саме прізвища з двома групами вищезазначених суфіксів є найпоширенішими в Україні. До рідкісних належать українські прізвища з суфіксами: -ак (-як), -чак: Ганусяк (син Ганни), Грицак (син Гриця); -енок, -еня: Борисенок, Микитеня.
Група прізвищ з суфіксом -ець, -єць вказує на вихідців з різних міст України: Богуславець (місто Богуслав). Виняток становлять прізвища Коломієць, Коломиєць, які позначають не лише мешканців Коломиї, а й людей, які добували і продавали сіль.
Прізвища із суфіксом -ало отримували люди з певною вадою мовлення: Гакало (людина, яка постійно повторювала “га”), Шокало (замість “що” людина вживала “шо”).
На Галичині були широко розповсюджені прізвища із суфіксами -ів, -ишин, що виконували роль присвійних суфіксів, наприклад: Василів син отримував прізвище Василів, Яцишин син (син Яцька) ставав просто Яцишиним. На Лемківщині були поширені прізвища із суфіксом -ич: Маринич (син Марини). На Закарпатті — -ович (-евич): Андрухович (син Андрухи, Андрія), Зінкевич (син Зіновія або Зінаїди) і т.д.

У XIV-XVI століттях серед титулованих осіб та шляхти зустрічалися найменування із суфіксами -ськ-, -цьк-, -зьк-, які давалися землевласникам за місцем їхнього проживання, однак ці частини повного імені ще не можна вважати прізвищами, бо у більшості випадків при зміні місця проживання змінювалося й найменування: князь Порицький проживав у Порицьку, містечку у Володимирському повіті, князь Буремський — у Буремлі, містечку в Дубнівському повіті. Але помилково вважати, що суфікси -зьк-, -ськ-, -цьк- вказують на польське коріння. Стереотип про те, що ці суфікси є типово польськими, розвинувся тому, що у польських прізвищах вони найпоширеніші, однак досить часто зустрічаються і в інших народів. 
Прізвища із суфіксами -ськ-, -зьк-, -цьк- посідають третє місце за розповсюдженістю серед українських прізвищ: утворені від імен людей: Левицький (Лев), Свиридовський (Свирид); утворені від прізвиськ: Полянський (поляни — плем’я, яке населяло території сучасної Київської області у VIII-ІХ століттях н.е. (це прізвище не може походити від поля (часто мешканцям певних земель давали відповідні прізвиська), адже в основі є літера н, яка не може належати до суфікса, бо не є словотвірним суфіксом для групи прізвищ на -ськ-), можливе також походження даного прізвища від російського слова “поляна”, тобто галявина).

Ще один стереотип стосується суфікса -ов, який ми звикли вважати ознакою російського походження. Причиною цьому є реформа 1861 року. Річ у тім, що більшість населення Великоросії (станом на 1861 рік) не мало прізвищ, а коли таких людей стали записувати до реєстру, то до імені батька чи діда додавали суфікс -ов. Поширеними стали прізвища Іванов, Петров та Сидоров, бо на той час найпоширенішими іменами у Росії були Іван, Петро та Сидір. Однак, крім цих трьох типово російських прізвищ, існують інші, які утворилися від більш рідкісних імен. Але ми не можемо вважати суфікс -ов суто російським, оскільки значну частину українських прізвищ було русифіковано (за допомогою даного суфікса) під час реформи 1861 року, коли за царським наказом відбувся перепис населення. Чимало Ковалів тоді стали Ковальовими. Русифікації підлягали не лише українські прізвища, а й прізвища інших країн, що тоді були у складі Російської імперії. Так з’явилися прізвища на кшталт Абрамов (від єврейського імені Абрам).

Стосовно суфіксів -ин, -ін супе-речок майже не виникає. Всі мовознавці зійшлись на тому, що ці суфікси — ознака російського коріння людини: Головін (від голова — го-ловний), Кашин (син Каші, прізвисько, яке можна було отримати як за рису характеру, зовнішності, так і за кулінарні таланти), однак існує ще одна версія походження даного прізвища. Річ у тім, що прізвище Кашин у 1861 році колективно одержали всі жителі міста Кашин — одного з найдавніших у Тверській губернії, зараз Кашин — центр Кашинського району Тверської області Росії.

Є ще особливий вид прізвищ, утворених від прізвиськ. Особливість цієї групи у тому, що всі прізвища утворені безафіксним способом від загальних назв (дуже часто походження таких прізвищ дуже важко встановити). Серед таких прізвищ виділяють кілька підгруп. Це народні найменування осіб за різними видами діяльності: Пастух, Мельник, Олійник. Музичні прізвища виділяють в окрему групу: Дудар, Кобзар, Цимбал. Церковнослужителі різних рангів: Дяк, Паламар, Піп, Титар. Колишнє міське і сільське начальство: Війт, Комісар, Присяжний.

Також окремо виділяють прізвища, походження яких пов’язане з перебуванням їх перших носіїв на Запорізькій Січі: Запорожець, Кошовий, Сердюк, Січовик, Хорунжий; окремо серед козацьких прізвищ виділяють зліплені словосполучення, які виникли на Запорізькій Січі та півдні України: Нагнибіда, Паливода, Перебийніс. Назви осіб за етнічною приналежністю: Волох, Литвин (литвинами на Україні називали не лише литовців, а й білорусів), Татарин, Турок. Прізвисько Москаль могло бути первісним найменуванням росіянина, але частіше так називали солдатів, які відслужили у царській армії. Двояко можна тлумачити прізвиська Німий, Німець (німими в народі називали людей, які не могли говорити, однак також дані прізвиська отримували іноземці, які говорили незрозумілою мовою, не забуваємо і про те, що німець — мешканець Німеччини). Вихідці з різних областей України: Гуцул, Подолян. Прізвища, що вказують на фізичні вади людини: Білоус, Горбань, Довгань. Прізвища, що відображають особливість одягу: Довгопол, Рябошапка. Характерна прикмета житла: Заболотний, Загребельний, Лісовий. Новоприбулим особам давали прізвиська Зайда, Придиба.

В окрему групу виокремлюють прізвища, які походять від назв коней та волів, оскільки володіння ними було настільки важливою обставиною, що характерне для тварини найменування за мастю чи якоюсь іншою ознакою односельці переносили на її господаря: Гулий (безрогий віл або корова), Мазій (віл попелястого кольору тварини), Чорновіл, Багрій (сіро-бурий віл), Чубрій (віл зі жмутком вовни між рогами).
Як бачимо, українські прізвища — різноманітні й цікаві. Вони ведуть нас звивистою стежиною генеалогічного дерева і розповідають чимало про попередні покоління. Прізвища — наш зв’язок із минулим.

Дарина Гладун

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *