У Хмельницькому відбувся вечір-спомин Павла Дияка, який загинув на Сході
Сотні червоних гвоздик, як краплі пролитої за Україну крові, 27 листопада лягли до меморіальної дошки бійця, який загинув у зоні АТО, Павла Дияка. Встановлено памʼятний знак ще в 2015 році в СЗОШ №1, де навчався Павло Станіславович.
Покладання квітів продовжилося вшануванням памʼяті захисника вітчизни. У школі вкотре зійшлися представники влади міста, родина загиблого, бойові побратими, друзі, волонтери та громада міста.
“Війна на сході країни триває вже не один рік. Потрібно, щоб кожен з нас, живучи на мирних територіях, памʼятав про це щодня, адже забути означає змиритися. Для цього на честь героїв й встановлюємо меморіальні дошки, щоб кожен, йдучи повз, згадав про жахіття війни й віддав честь тим, хто захистив нас від ворогів ціною власного життя”, — зазначив міський голова Олександр Симчишин.
Без року 50 виповнилося б 27 листопада хмельничанину Павлу Дияку, якби не війна.
Після закінчення школи вступив до ПТУ №7, згодом пішов на службу в армію, де й вирішив повʼязати своє життя з військовою справою. Понад 20 років відслужив у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького. Працював старшим інструктором відділення навчально-спеціальних машин центру забезпечення навчального процесу. Колеги згадують його, як сумирного, відповідального, товариського службовця. Більше любив працювати, ніж говорити. Був надійним не лише на службі, а й у сімʼї. Через груду смутку в грудях, доньки Павла Дияка й досі розповідають про батька зі сльозами на очах. Кажуть, печаль і біда з роками не зменшилися, рана втрати досі ятрить.
Хіба ж міг професійний військовий й відданий патріот, який любив свою державу, від найменшої її ланки — сімʼї, не стати на її захист?
Тож, у березні 2014 року Павло Дияк одним з перших прикордонників вишу потрапив в зону бойових дій. Смерть застала його за 16 кілометрів від населеного пункту Маринівка. Прапорщик 12 липня 2014 року підірвався на фугасній міні.
Полковник-прикордонник, заступник начальника по роботі з особовим складом факультету іноземних мов і гуманітарних дисциплін Богдан Євдохович згадує, як познайомився з Павлом Дияком під час анексії Криму. Протягом двох місяців разом виконували бойові завдання на шостому блокпості в смт. Чаплинка.
“Раз на три доби нас разом ставили на бойове чергування, жили в одному наметі, разом харчувалися. Ще для курсантів-прикордонників Павло був гарним бойовим побратимом, інструктором з водіння. На фронті також давав професійні настанови солдатам, як вести побут у польових воєнних умовах.
Павло був одним із найактивніших на воєнній кухні. Разом з тридцятою окремою тактичною бригадою, снайперами, які нам допомагали, створювали в польових умовах справжні делікатеси. Якось наловили змій, замаринували й подали на вечерю військовим, як ресторанну страву. Було дійсно дуже смачно”, — ділиться спогадами Богдан Євдохович.
Десь в червні їх розвели в різні місця служби, бригаду Павла Дияка вивели в район Маріуполя. Свого бойового побратима Богдан Євдохович згадує, як дуже відповідальну людину, інакше б не довірили йому повен боєприпасів бойовий автомобіль..
За мужність і героїзм, захист державного суверенітету та територіальної цілісності України указом Президента України 26 липня 2014 року Павло Дияк нагороджений орденом за мужність третього ступеня.
Рішенням Хмельницької міської ради Павлу Дияку присвоєно звання почесного громадянина міста.
“Знала Павла особисто. Був толковим службовцем і порядною людиною. Дивовижно поєднував риси сумирного та сильного чоловіка. Часто контактували з ним, коли йшлося про волонтерську підтримку військових у зоні АТО. Знаково, що Павло загинув на релігійне свято Петра й Павла. Певно Господь великодушного Павла покликав до себе в день його іменин”, — каже голова громадської організації “Батьківські крила” Наталія Савицька”.
Нині справу Павла Дияка продовжує старша дочка Іванна, яка навчається в прикордонній академії. Каже, так само, як батько, любить Україну понад усе.
Ірина Салій