День Незалежності — це саме нагода згадати всіх, хто боровся за неї і завдяки кому вона стала можливою 28 років тому. Адже вперше незалежність України була проголошена 22 січня 1918 року текстом IV Універсалу. Та ця держава проіснувала всього три роки, впродовж яких Україна не припиняла боротьби за свою незалежність. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти. І саме цей факт є не лише незаперечним, а й досить важливим для протистояння російській пропаганді, що стверджує, нібито незалежної Української держави ніколи не було.
Так, незважаючи на завзяту боротьбу та жертовність, проявлені у захисті суверенітету, українці втратили її.
До прикладу, Фінляндія, історія якої у ХХ столітті тотожна нашій, вдалося відстояти і закріпити свою незалежність, проголошену у 1917-тому. Ця країна, на відміну від нас, скористалася тим, що більшовицька Росія у той час була зв’язана боротьбою на багатьох фронтах і не мала достатньо сил, аби “придушити” фінів. Ми ж були у значно гірших умовах: з одного боку наші території шарпали сусідні країни, з іншого, українська еліта була виснаженою, ошуканою і навіть знищеною попередніми репресіями царського режиму, але боротьба за незалежність продовжувалась.
У 1939 році українці на Закарпатті першими у міжвоєнній Європі зі зброєю в руках стали на захист своєї свободи проти військ союзника німецьких нацистів — авторитарної Угорщини, і 15 березня проголосили незалежність Карпатської України. Тоді, захищаючи своє право на самовизначення, загинули майже п’ять тисяч українців.
30 червня 1941 року в Львові Організація українських націоналістів проголосила Акт відновлення Української держави. У відповідь на цю політичну подію нацисти розпочали масові арешти українських патріотів. Протягом наступних понад десяти років тисячі воїнів Української повстанської армії виборювали незалежність у визвольній боротьбі спочатку в протистоянні з нацистським, а згодом комуністичним тоталітарними режимами.
І ось нарешті збулося! 28 років тому, 24 серпня 1991 року на позачерговому засіданні Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, зазначивши у ньому, що продовжується тисячолітня традиція державотворення в Україні, яка має право на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами. А 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі українці підтвердили своє прагнення жити в незалежній державі, зробивши її незворотним фактом історії.
То був шанс, але ми знову пішли хибним шляхом. Українці, на відміну, знову ж таки, тієї ж Фінляндії, зробили ставку на тих, хто стояв далеко не на державницьких позиціях. Відповідно отримали клановість, корупцію, кумівство та потужний російський вплив, який став міною заповільненої дії і призвів до того, що ми маємо нині — на 28 році незалежності. Ідеологія меншовартості, яку весь цей час нав’язувала нам Росія і яка передавалася з покоління в покоління, вбиваючи й українську мову, і національну ідею, зробила свою справу. І це безкарне, давнє і самовпевнене зло й нині зазіхає на нашу незалежність: анексія Криму, війна на Донбасі, яка виникла не на порожньому місці. Саме за правління Януковича чи не найбільше Кремль використав час для активної підготовки війни проти України, в тому числі й інформаційної. Її наслідки ми вже відчули на цьогорічних парламентських виборах. Адже на шостому році війни проти російських окупантів більше половини жителів Донбасу, які найбільше постраждали від цієї війни, підтримують найбільш проросійську партію України, одним із лідерів якої є кум Путіна Віктор Медведчук. У цілому майже 20% українців віддали свої голоси за політичні сили, які мають різні назви, але уособлюють реванш і повернення до Росії.
Натомість за націоналістів — єдину політичну силу, яка насправді здатна протистояти реваншу проросійських сил, проголосувало всього 2,16 відсотка виборців. Причина відома, адже олігархи бачать у націоналістах загрозу в своєму пануванні в Україні. Відповідно постійно відстежують динаміку підтримки націоналістів і, як тільки вона зростає, вживають заходи превентивного характеру. У них для цього є досить потужна зброя: власні телеканали і друковані видання, чимала гвардія “ватників”, які вірять у брехню, що розповсюджують через ті ж засоби масової інформації. Очевидно, це одна з причин, що нині, як і 100 років тому, Україна переживає момент складних випробувань і ми досі, як не прикро, йдемо хибним шляхом.
Візьмемо хоча б один факт: після того, як відбулись акції протесту “Україна без Кучми”, після того, як Кучма просунув Януковича, Кучма зараз знову керує, представляючи Україну в Мінську. Відповідно й маємо результат отого підступного перемир’я.
Можна перераховувати надбагато свідомих і несвідомих помилок, які, ми, українці, дозволяємо допускати вже й прийдешній владі. Остання — це відмова від військового параду на День Незалежності. Хоча такий парад був би нагадуванням агресору та сепаратистам, що Україна не збирається здаватись і йти на перемир’я без повної перемоги. Та доки з-поміж нас є українці, для яких Батьківщина понад усе, Незалежність України є і буде! Хоча зараз вона й з присмаком полину.
Лариса Світловська