П’ятдесят п’ята парафія Української Православної Церкви Московського Патріархату в Хмельницькій області приєдналася до Помісної Православної Церкви України. Об’єднання триває. Як відбувається цей процес, які зміни несуть вірянам Томос та автокефалія, — розмовляємо з Митрополитом Хмельницьким і Кам’янець-Подільським АНТОНІЄМ.
— Владико, яке значення для нас усіх та України має довгоочікуваний Томос?
— Ми живемо в надзвичайний час, бо стали свідками події історичного значення — створення єдиної Помісної Православної Церкви України. Згідно з Томосом наша Церква стала 15-ю самостійною самокерованою Православною Церквою в світі. В перекладі з грецької “томос” означає “грамота”. Це — унікальний церковний документ, указ. Випускають його, коли головна Церква хоче надати фактичну незалежність — автокефалію. А ще Томос справедливо називають духовним документом про незалежність. Бо в 1991 році Україна отримала політичну незалежність і документ, який це підтвердив, — Декларацію про суверенітет, а 6 січня 2019 року ми нарешті дочекалися документа про незалежність духовну, який засвідчує нашу самостійність — автокефалію. В перекладі з тієї ж грецької це слово означає “сам керую”. Грамота про незалежність є для нас важливою, бо повнота свободи людини пов’язана з двома іпостасями. Бог, створивши людину по образу і подобі своїй, дав нам тіло фізичне й душу. Для тіла ми отримали свободу в 1991 році, а для душі — в 2019-му.
— Ваше Преосвященство, чи відчували Ви свою, так би мовити, “меншовартість” у ті часи, коли Українську Православну Церкву Київського Патріархату називали неканонічною?
— Ніколи не відчував ніякої меншовартості чи ущербності, бо це означало б бути невпевненим у духовному житті. Cкладніше духовно переродитися тим, хто був в УПЦ Московського Патріархату. А покоління священнослужителів, яких я особисто рукопокладав у незалежній Україні, не має з чим порівнювати нинішній час нашого відродження і, маючи тверду віру, істинно служить Богу та людям.
— Упродовж кількох останніх місяців в Україні триває процес утворення Єдиної Православної Церкви. Розкажіть, будь ласка, про те, як це відбувається на Хмельниччині?
— В Константинополі відбувся синод Вселенської Православної Церкви. Одним із рішень, прийнятих тоді, було надання автокефалії Православній Церкві в Україні. 15 грудня 2018 року в Києві провели Об’єднавчий собор, у якому взяли участь Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Автокефальна Православна Церква та представники Української Православної Церкви Московського Патріархату. Наслідком собору став розпуск УПЦ КП та УАПЦ, а також створення Православної Церкви України (ПЦУ). Цього ж дня обрали й керівника церкви — Митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Водночас присутність в Україні УПЦ Московського Патріархату більше не відповідає канонам. 5 січня в Константинополі підписали Томос про автокефалію — документ, який засвідчує створення самостійної Православної Церкви в Україні. З цього часу почався процес переходу релігійних громад з УПЦ МП до ПЦУ. Наразі до нової Церкви приєдналися 55 громади Хмельницької області.
— Чи маєте на сьогодні свої передбачення ситуації з об’єднанням у нашій області?
— Об’єднання з тими громадами, які переходять від Московського Патріархату, проходить позитивно й стабільно, завдячуючи, в першу чергу, миролюбивості наших людей. Ні я, керуючий Хмельницькою єпархією Православної Церкви України, ні мої підлеглі не втручаємось у волевиявлення громади. Вони самі організовують та проводять загальні збори, на яких обговорюють питання релігійної приналежності своєї церкви. Члени громади, маючи законне право, запрошують на своє зібрання священнослужителів, та лише для того, щоб вони були свідками тих подій. Нав’язування чужої позиції під час прийняття колективних рішень не відбувається, бо волевиявлення залишається за громадою. Прийняття спільного рішення затверджується протокольно. Надалі увесь пакет документів уповноважений представник від громади передає в нашу єпархію. І тільки після цього я приймаю громаду в склад Хмельницької єпархії Православної Церкви України.
Складати прогнози щодо процесу об’єднання я не хочу, аби мої кроки не сприймалися як тиск. Хоча, звичайно, володію ситуацією і знаю настрої вірян.
— Достеменно відомо, що Хмельниччина вирізняється серед інших єпархій за кількістю приєднаних релігійних громад.
— Хоча нас і ставлять на третє місце після Волині та Вінниці, але справедливіше буде зазначити, що ми все-таки перші в цьому процесі. Поясню чому. Три Волинські єпархії Православної церкви України разом об’єднали 70 громад, тоді як 42 — одна наша Хмельницька. Щодо Вінницької єпархії, яку очолює Митрополит Вінницький і Барський Симеон, то половина його рідних парафій, які були в нього в УПЦ МП, до якої він належав раніше, одразу зробили свій вибір на користь Помісної Церкви України.
— Ходять розмови про майбутнє реформування Православної Церкви України. На Вашу думку, Владико, в чому воно має полягати?
— Реформування має, в першу чергу, стосуватися церковної освіти, духовної підготовки священнослужителів. Отримавши Томос, автокефалію, Церква повинна зосередитися суто на богословських питаннях.
— Ваше Преосвященство, чого очікуєте ближчим часом у духовному житті Хмельниччини?
— Великої роботи насамперед для себе. Вірю, що, об’єднавшись у Єдину Помісну Православну Церкву України, Хмельниччина продовжить свій шлях як одна з побожних духовних областей. Маючи однакові моральні цінності, різні релігії мають жити в мирі. Для своєї Православної Церкви я хочу, в першу чергу, єднання. Бо в єдності — наша сила.
Розмову вела Вікторія СТАНДРІЙЧУК