По суті, облгаз не продає газ, а лише доставляє його в будинок. Він, простіше кажучи, — розпорядник труб на місцях. Облгаз (оператор ГРМ, газорозподільна компанія) — такий же монополіст, як пожежники або швидка допомога. Але за законодавством він до того ж “природний монополіст”. Такими ж природними монополістами є практично всі постачальники комунальних послуг.
Природні монополії працюють у тих сферах, де суспільству економічно вигідніше мати монополію, ніж розвивати конкуренцію. У випадку з облгазами доведеться прокласти паралельні газові мережі і тоді у споживача газу в будинку буде два або більше газопроводів і стільки ж вентилів, за якими газ доставляється в квартиру. Теоретично таке можливо, але на практиці навіть європейські країни не займаються проектами надлишкового розвитку інфраструктури, оскільки це економічно не вигідно.
Чому облгаз не продає, а лише доставляє газ споживачам?
Коли ви купуєте новий смартфон в Інтернет-магазині, то плату за нього проводите окремо від оплати послуг кур’єра або поштової компанії за його доставку. Так само і з продажем газу.
Послуга з доставки газу споживачам називається “послуга з розподілу газу”, а компанії, які її надають, — розподільні компанії або оператори ГРМ. Хоча нам звичніше слово “облгаз”, однак ця назва неправильна, оскільки до продажу газу розподільна компанія стосунку не має. Цим займаються спеціальні компанії — постачальники газу, які мають ліцензію НКРЕКП на продаж газу. Нині в Україні видано до 400 ліцензій на поставку (продаж) газу, і цей вид діяльності в частині комерційних споживачів є висококонкурентним.
Мета такого поділу — зменшити монопольний вплив облгазів на ринок. Оскільки повністю позбутися природної монополії не можна, в Європі та інших країнах обмежили її вплив, відокремивши функції, які можна зробити конкурентними. Так була створена конкуренція в частині торгівлі газом, виникли компанії, які постачають газ.
В Україні це передбачено законом “Про ринок природного газу”, прийнятому в 2015 році. Також це передбачено Директивами ЄС і впроваджується в рамках Європейського енергетичного співтовариства, до якого Україна приєдналася ще в 2012 році. Отже, з 2015 року облгази не можуть продавати газ.
Чи може облгаз самостійно встановлювати вартість своїх послуг?
Облгаз як природний монополіст контролюється незалежним державним регулятором — НКРЕКП. Під контролем розуміється встановлення вартості послуг для монополіста, перевірка його господарської діяльності та якості послуг.
Всі споживачі газу платять за доставку газу в розмірі тарифу, який встановлений НКРЕКП та який не прив’язаний до ціни на газ і не залежить від ціни на газ. Тариф на доставку газу залежить від обсягу доставленого газу, але не від його ціни. За аналогією з покупкою смартфона: вартість послуг кур’єра залежить від ваги посилки і відстані, яку треба подолати, щоб її доставити, але не залежить від ціни самого смартфона.
Як розраховується тариф на доставку газу?
Методологія розрахунку тарифу заснована на принципі “витрати +”. Тобто регулятор — НКРЕКП повинен порахувати для облгазу всі економічно-обґрунтовані витрати, необхідні для обслуговування мереж та підтримки їх в робочому стані, додати “+” — фіксований відсоток прибутку і розрахувати тариф, розділивши всю суму отриманих витрат на прогнозний обсяг розподілу газу для конкретного облгазу. Слід зазначити, що “+” держрегулятор вже не закладає, а тариф на розподіл останніми роками покриває лише 70% економічно-обґрунтованих витрат облгазів.
Чому облгази ставили загальнобудинкові лічильники газу замість індивідуальних?
Ініціатива встановлювати загальнобудинкові лічильники виходила від регулятора. Тому НКРЕКП затверджував навіть перелік будинків, в яких повинні бути встановлені загальнобудинкові лічильники. Чому ж регулятор вирішив встановити будинкові лічильники замість індивідуальних? Тому що інакше йому довелося б у рази підняти тариф на доставку газу, щоб зібрати потрібну суму на встановлення індивідуальних приладів обліку.
Наприклад, вартість одного загальнобудинкового лічильника на 100-квартирний будинок — приблизно 50 тисяч гривень, водночас як індивідуальний у кожну зі ста квартир обійшовся б у 250 тисяч. Закон “Про комерційний облік природного газу” передбачав встановлення обліку газу для всіх споживачів до 1 січня 2018 року. Щоб забезпечити всіх споживачів індивідуальними приладами обліку, а на початок 2017 року їх потребувало приблизно два мільйони осіб, НКРЕКП мало б виділити п’ять мільярдів тільки на лічильники. Тоді як виділено було в 11 разів менше: всього 450 мільйонів гривень.
Встановлення будинкових лічильників була виходом із ситуації, що склалася: по всій Україні було встановлено понад 10 тисяч будинкових вузлів обліку. І це дало можливість для більш точного обліку газу. Загальнобудинковий облік показав, наприклад, безґрунтовність рішень уряду про зниження норм споживання газу для побутових споживачів, які використовують газ тільки для приготування їжі до 3,3 куб. м. Насправді в літній період середнє споживання такої категорії становить 6 куб. м, а в зимовий — 9 куб. м газу. Через занижені норми споживачі активно виступають проти загальнобудинкових лічильників. Ще один фактор — неможливість встановити реальний обсяг спожитого газу для кожного мешканця в будинку.
Детальніше про роботу облгазів за посиланням: https://104.ua/ua/analytics/id/scho-take-oblgaz-i-jak-vin-pracjuje-29866
Наш кор.