Недарма кажуть: “Сивина — в голову, біс — у ребро!”. Коли зелені роки позаду і, здається, вже знаєш про життя все, можна ставитися до нього простіше. Негаразди, які в молодому віці здаються трагедією, помудрішавши, сприймаються не так серйозно, розумієш, що головне у житті — вміти йому радіти! Тим паче влітку, коли сама природа щебетом птахів і лагідним сонцем цьому сприяє. Тож представники ветеранських організацій міста у неділю, 29 липня, вирішили повеселитись на ретро-вечірці “Для тих, кому за…” у міському сквері ім. Т.Шевченка.
Захід, який відбувається просто неба вже не вперше, організований за сприяння міського управління культури і туризму та ініціативою обласної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів.
“Нині в усіх сферах, особливо в культурній, рівняємося на європейців. Часто буваю у доньки в Іспанії. Крім решти, мене надзвичайно вражає, як там ставляться до літніх людей, — захопливо розповідає голова ветеранської організації Тетяна Галушко. — Наші ровесники там живуть собі в радість. Особливо захоплює, як іспанські пари поважного віку у вихідні розважаються на танцювальних майданчиках. Це улюблене видовище для перехожих, дітей, туристів, а для самих танцівників — свято душі!
Натхненна побаченим в Іспанії, вирішила організувати подібну розвагу в Хмельницькому. Адже так хочеться радіти життю, за яке свого часу боролися,не покладаючи сил.
Сквер ім. Т.Шевченка для танців обрала неспроста, адже бігала сюди танцювати ще з третього класу. Колись тут діяв танцювальний майданчик, де вдень займалися танцями з вчителями діти (для мене кумиром була наша Алла Мойсеївна), а ввечері сходилися дорослі, молодь. У юності була першою танцівницею на нашому улюбленому танцмайданчику…”
Згадали молодість літні хмельничани й хмельничанки на славу. Спершу покружлявши під класичну музику (спостерігачі очей не відводили від розкішних вальсу й танго…), взялися до запальних танців. І як тут без українських шлягерів, як-от “Ой, смереко…”, обійтися? “Давай весільної!” — кричали найактивніші учасники вечірки до музик, витанцьовуючи до сьомого поту.
Як співається в одній давній пісні: “… На десять дівчат, за статистикою, дев’ять парубків”, тому траплялися на танцполі і пари жіночі. Згадали сивочолі дівчата, як колись у повоєнні роки танцювали з подружками, адже війна забрала чимало кавалерів, коханих. Як каже Тетяна Галушко, серед ветеранів дуже багато самотніх людей, котрим ні з ким і словом перекинутися. Тож подібні вечори для них — нагода познайомитися, знайти друга, навіть сердешні справи владнати.
Недарма ж усі дами та кавалери так причепурилися. У жінок — завитки, кокетливий макіяж і святкові літні сукні. Чоловіки ж вбрались у білосніжні сорочки, хтось навіть у вишиванки. Встигали літні ловеласи навіть з кількома партнерками перетанцювати, поки їх сором’язливі однолітки вагались осторонь.
А всіх у коло об’єднала правічна композиція “Сім-сорок”: учасники взялися за руки і показали, що єдині, дружні, веселі й розкуті.
Найстарші танцюристи з 1940 року, але на танцювальному майданчику, судячи з жаги до вихилясів, їм і тридцяти не даси. Забули про всі недуги, раділи кожній веселій миті.
Трохи перевести дух, бо й вправному танцюристу потрібен перепочинок, ведучі заходу, серед яких улюбленець хмельницької публіки, композитор Михайло Люшня, запропонували під гуморески Івана Ільчишена. Смішив він власними творами і творчістю класиків, зокрема улюбленого Павла Глазового.
Ретровечірка, зазначили організатори, була не тільки для ветеранів, а й для всіх, хто відпочивав у парку, “Для тих, кому за…”, тож до поважних танцюристів і молода зміна приєднувалася. Декому навіть соромно було, що так гарно вальсувати і плисти в танго, як їхні бабусі й дідусі, не вміють, адже чимало сучасних танців дуже відрізняються за стилем.
Уже наступної неділі, “на тому ж місці, в той же час”, а саме о 18.00, ветерани сподіваються потанцювати під козацький духовий оркестр. А ще на них чекають цікаві конкурси. Запрошує танцювальний майданчик усіх охочих.
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО