Якщо послухати різні висновки про підсумки недавньої зустрічі в Парижі лідерів країн, які входять до так званої “нормандської четвірки”, що вкотре розглядала ситуацію в Україні, складається подвійне враження. Глава нашої країни Петро Порошенко та представники його команди стверджують, що то була чергова перемога української дипломатії. Натомість експертне середовище, а не лише його критики та політичні опоненти, далекі від таких оптимістичних оцінок, говорять про нашу поразку на цих переговорах на фоні зростаючого тиску Москви на Захід та США.
Якщо послухати різні висновки про підсумки недавньої зустрічі в Парижі лідерів країн, які входять до так званої “нормандської четвірки”, що вкотре розглядала ситуацію в Україні, складається подвійне враження. Глава нашої країни Петро Порошенко та представники його команди стверджують, що то була чергова перемога української дипломатії. Натомість експертне середовище, а не лише його критики та політичні опоненти, далекі від таких оптимістичних оцінок, говорять про нашу поразку на цих переговорах на фоні зростаючого тиску Москви на Захід та США.
Зрозуміло, що нинішні лідери Європи вже втомилися від українських проблем за ці два неповні роки і насамперед через те, що досі не хочуть давати собі звіт у тому, що путінська Росія веде з нами нехай і гібридну за формою, але повномасштабну за своєю зловісною суттю війну, в якій політико-дипломатична стратегія Кремля є не менш небезпечною, ніж військова. Звичайно, на фоні тих дипломатичних ребусів, які постійно з’являються після зустрічей у Мінську чи у форматі “нормандської четвірки”, як, зрештою, сталося після зустрічі в Парижі, можна порадіти, що днями наша держава на два роки стала непостійним членом Ради безпеки ООН. Проте нині є всі підстави вважати, що якраз на дипломатичній ділянці нашого протистояння російській агресії ми постійно здаємо позиції. А те, що наші керівники держави, той же Петро Порошенко, повсякчас наголошують, що на Донбасі майже не гинуть наші військовики, даруйте, не є надто переконливим аргументом щодо результатів таких перемовин, про що вам скаже кожен учасник АТО, які знають справжню ціну агресору. З усією очевидністю переконуємось, що Москва під виглядом боротьби з ісламським тероризмом у Сирії відволікає увагу Заходу і світу від України, де прагне будь-що заморозити ситуацію на Донбасі, цинічно нехтуючи Мінськими домовленостями. До речі, про анексований Крим на цих зустрічах навіть не йдеться, що дає підстави експертам стверджувати, що офіційний Київ фактично відмовився загострювати цю проблему на найвищих міжнародних рівнях. Відрадним фактом у цьому протистоянні з агресором є нині хіба що блокада півострова кримськотатарськими активістами, яку зі скрипом сприймає вище політичне керівництво України, яке досі нічого реального не зробило, аби почати таку блокаду на державному рівні.
Ну, а щодо зменшення наших втрат в АТО до мінімуму, то від початку російської агресії на Донбасі ми вже не раз бачили подібні ситуації, коли ворог використовував перемир’я для зміцнення своїх сил, нарощування військової допомоги з Росії. Тож вірити Путіну означає не усвідомлювати небезпеки, яка йде від окупованого Донбасу на всю територію України, де, як ми нині бачимо, ще більше ускладнюється суспільно-політична та соціально-економічна ситуація.
Говорити про нашу дипломатичну перемогу на перемовинах у Парижі — це, як на мене, видавати бажане за дійсне. Дуже шкода, що цей факт став іще одним свідченням того, що наше державне керівництво все більше сподівається на свої перемоги на дипломатичних рівнях, аніж на фронті, напевно, не надто довіряючи власному народові, чим водночас підсилює капітулянські настрої в армії та суспільстві. А кращі сини і дочки України і далі готові захищати незалежність своєї держави зі зброєю в руках…